ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/17491/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Волковицької Н. О.,
секретар судового засідання - Дерлі І. І.
за участю представників сторін:
позивача - не з`явився,
відповідача - не з`явився,
третьої особи - не з`явився,
розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "База № 7"
про ухвалення додаткового рішення
до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.03.2023 у справі № 910/17491/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "База № 7"
до Міністерства юстиції України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1
про визнання незаконним та скасування наказу,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Верховного Суду від 30.01.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2022 у справі № 910/17491/21.
Після відкриття касаційного провадження у справі № 910/17491/21 позивачем було подано до Касаційного господарського суду заяву про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат від 17.02.2023 № 02-17/02/2023, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "База № 7" повідомило, що орієнтовна сума вказаних витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції становить 33 130,00 грн.
20.02.2023 позивачем також було подано заяву з процесуальних питань, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "База № 7" зазначило, що докази витрат, які поніс позивач у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, будуть подані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.
За результатами перегляду справи № 910/17491/21 у касаційному порядку постановою Верховного Суду від 08.03.2023 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.12.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2022 у вказаній справі, відкрите з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2023 у справі №910/17491/21 залишено без задоволення. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2023 у цій справі залишено без змін.
13.03.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "База № 7" подало безпосередньо до Касаційного господарського суду заяву про розподіл судових витрат, в якій просить ухвалити додаткову постанову про стягнення з відповідача - Міністерства юстиції України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "База № 7" судових витрат у справі №910/17491/21 у розмірі 40 641,60 грн. До вказаної заяви позивачем додано докази понесення зазначених витрат, зокрема: копію акта приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 09.03.2023, копію рахунку на оплату від 23.02.2023 № 96-910/17491/21, копію квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 23.02.2023 № 23-834914/1.
Ухвалою Верховного Суду від 14.03.2023 прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "База № 7" про ухвалення додаткового рішення до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.03.2023 у справі № 910/17491/21 та призначено здійснити її розгляд у судовому засіданні 22.03.2023.
У свою чергу, заперечення на зазначену заяву та/або клопотання про зменшення розміру судових витрат від Міністерства юстиції України не надходили.
Колегія суддів, розглянувши заяву Товариство з обмеженою відповідальністю "База № 7" про прийняття додаткової постанови, убачає підстави для її задоволення з огляду на наступне.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
За змістом частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень вказаних частин статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.