ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2023 року
м. Київ
справа № 947/2882/20
провадження № 51- 2087 км 22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
перекладача ОСОБА_6,
у режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_7,
захисника ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року постановлені у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця
м. Вінниці, жителя АДРЕСА_1,
за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішеньі встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 121 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Вирішено питання цивільного позову.
Згідно з вироком 30 листопада 2018 року о 21 год ОСОБА_7, перебуваючи в приміщенні квартири АДРЕСА_2, на ґрунті неприязних стосунків, які виникли в результаті сварки з братом ОСОБА_9, з метою спричинення тілесних ушкоджень, умисно наніс йому удари кулаками в область голови та тулубу, від чого останній впав на підлогу. Продовжуючи свої злочинні дії ОСОБА_7, став навмисно наносити удари руками, ногами і предметом схожим на бейсбольну біту в область обличчя і тулуба ОСОБА_9, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
За ухвалою Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року вирок Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2020 року залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзізасуджений просить скасувати вирок Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року та закрити кримінальне провадження відносно нього. При цьому посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування законуУкраїни про кримінальну відповідальність.
Зокрема, зазначає, що вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), а ухвала суду апеляційної інстанції - положенням статті 419 КПК.
Також стверджує, що матеріали кримінального провадження не містять журналу судового засідання та технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.
Вважає, що його винуватість не доведена поза розумним сумнівом, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Указує на те, що діяв у стані необхідної оборони, а тому не погоджується з кваліфікацією його дій.
У поясненнях до касаційної скарги, які за своїм змістом є доповненнями до неї, засуджений указує про порушення судами його права на користування послугами перекладача та неефективну роботу його захисника - адвоката ОСОБА_10 .
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_7 у судовому засіданні просив задовольнити його касаційну скаргу з підстав, зазначених у ній, та закрити кримінальне провадження відносно нього.
Захисник у судовому засіданні просив задовольнити касаційну скаргу засудженого.
Прокурор у судовому засіданні просила вирок Київського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Інших учасників було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не зʼявилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку засудженого, захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Розглядаючи доводи касаційної скарги про те, що матеріали кримінального провадження не містять журналу судового засідання та технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 412 КПК судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.
Проте, колегією суддів під час касаційної перевірки встановлено, що фіксування судового провадження в суді першої інстанції здійснювалося відповідно до вимог КПК.
Так, матеріали кримінального провадження містять журнали судових засідань проведених судом першої інстанції протягом 2020 року, а саме: від 25 лютого (т. 1, а. п. 75, 76), від 28 лютого (т. 1, а. п. 83 - 86), від 15 квітня (т. 1, а. п. 97), від 23 квітня (т. 1, а. п. 133, 134), від 13 травня (т. 1, а. п. 138, 139), від 11 червня (т. 1, а. п. 142, 143), від 25 червня (т. 1, а. п. 172), від 13 липня (т. 1, а. п. 203 - 205), від 02 вересня (т. 1, а. п. 208), від 07 вересня (т. 1, а. п. 209), від 22 вересня (т. 1, а. п. 222 - 224), від 28 вересня (т. 1, а. п. 227, 228), та від 01 жовтня (т. 1, а. п. 229, 230), а також технічні носії інформації, на яких зафіксовані вказані судові засідання (т. 1, а. п. 225, 236).
Також, не підтверджується матеріалами кримінального провадження доводи засудженого про порушення судами його права користуватися послугами перекладача.
Відповідно до частини 3 статті 29 КПК слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Питання про дотримання вимог статті 29 КПК щодо залучення перекладача необхідно вирішувати у кожному випадку окремо з урахування конкретних обставин провадження в контексті положень КПК й Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Згідно з частиною 3 статті 6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, зокрема, має право, якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача.
У своєму рішенні Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Kромбах проти Франції" зазначив, що конвенційне право на допомогу перекладача, яке міститься в підпункті (e) пункту 3 статті 6, очевидно, має бути застосовне тільки в тому випадку, коли обвинувачений не розуміє мови, використовуваної в суді, чи не розмовляє нею.
Для констатації факту порушення права особи на захист, через незабезпечення обвинуваченого послугами перекладача, установлення зазначених обставин має бути "поза розумним сумнівом".
При цьому чинниками для зʼясування розуміння особою вказаних обставин Конвенція та практика ЄСПЛ визначають: 1) тривалість проживання у державі ведення судочинства; 2) рівень освіти, час та місце її здобуття; мова навчання; 3) рід занять, спосіб життя та обсяг комунікації.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження засуджений є громадянином України, уродженцем м. Вінниці та жителем м. Одеси.
Як убачається із звукозаписів судових засідань, ОСОБА_7 під час судового розгляду давав пояснення російською мовою, надавав відповіді на поставлені йому українською мовою запитання, з клопотаннями про залучення перекладача ані до місцевого суду, ані до апеляційного суду не звертався. Також йому були розʼяснені його права, в тому числі і право користуватися послугами перекладача, що підтверджується власноручними підписами в памʼятці про права та обовʼязки (т. 1, а п. 55, 56). Крім того, розгляд в судах обох інстанцій здійснювався за участю його захисника.