Постанова
Іменем України
22 березня 2023 року
м. Київ
справа № 758/463/15-ц
провадження № 61-12817св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ),
відповідач - ОСОБА_3 ,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Афіндуліді Вікторія Іванівна, Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна,
особи, які подали апеляційні скарги: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року в складі судді Декаленко В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року в складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2015 року ОСОБА_2, правонаступником якої є ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та просила визнати недійсним договір дарування від 24 жовтня 2011 року, згідно з яким ОСОБА_6, діючи від її імені на підставі довіреності від 14 червня 2011 року, подарувала відповідачу 42/100 частин квартири АДРЕСА_1, та зобов`язати відповідача не чинити їй перешкоди в користуванні цією квартирою.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її дочка ОСОБА_7, з якою вона проживала у квартирі АДРЕСА_1 . Після смерті дочки вона залишилася проживати в цій квартирі зі своєю онукою ОСОБА_3 та її дочкою ОСОБА_6, які обіцяли доглядати її довічно, надавати матеріальну і будь-яку іншу допомогу та здійснити від її імені всі необхідні дії, пов`язані з приватизацією частини квартири АДРЕСА_1 .
05 квітня 2011 року Подільською районною в місті Києві державною адміністрацією видано свідоцтво про право власності, згідно з яким вона набула у власність 42/100 частин вказаної квартири.
14 червня 2011 року вона видала ОСОБА_6 довіреність, відповідно до якої уповноважила останню подарувати від її імені ОСОБА_3 належну їй на праві власності частину квартири, вважаючи, що відповідач, користуючись її власністю, буде здійснювати за нею догляд і надавати довічно допомогу.
24 жовтня 2011 року ОСОБА_6, діючи на підставі цієї довіреності, подарувала від її імені ОСОБА_3 42/100 частин квартири АДРЕСА_1 .
Після укладення вказаного правочину відносини між ними погіршилися, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 вивезли її на проживання до житлового будинку в село Здвижівку Бородянського району Київської області і припинили здійснювати догляд за нею, надавати будь-яку допомогу. Повернутися на проживання у спірну квартиру вона не змогла, оскільки відповідач і ОСОБА_6 чинили їй у цьому перешкоди.
Вказувала, що видаючи на ім`я дочки відповідача довіреність на відчуження квартири, вона помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки згідно з домовленістю з відповідачем остання мала доглядати за нею. Вчинений нею правочин не відповідає її інтересам, і якщо б вона розуміла, що надає повноваження на укладення договору дарування, без зобов`язань щодо її утримання, то такий договір не був би укладений.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування частини квартири, укладений ОСОБА_6 від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 24 жовтня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Афіндуліді В. І., зареєстрований в реєстрі за № 3365, за яким право власності на 42/100 частин квартири АДРЕСА_1 перейшло у власність ОСОБА_3 . В іншій частині позову відмовлено.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2, яка в силу свого похилого віку та за станом здоров`я потребувала сторонньої допомоги, посвідчуючи довіреність на ім`я ОСОБА_6 щодо відчуження належного їй майна, вважала, що відповідач забезпечить їй утримання і догляд довічно, а отже у неї не було внутрішньої волі на дарування квартири, вона помилялася щодо правової природи правочину, прав і обов`язків, які виникнуть після укладення договору дарування частини квартири, що є підставою для визнання цього правочину недійсним.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_4, яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, подала апеляційну скаргу, до якої приєдналася ОСОБА_6 .
Постановою Київського апеляційного суду від 22листопада 2018 року заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційний суд виходив з того, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин.
Постановою Верховного Суду від 20 березня 2019 року постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року скасовано, заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року залишено в силі.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач, укладаючи оспорюваний правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов`язків сторін за цим договором та правильно задовольнив її позов.
06 грудня 2019 року ОСОБА_3 подала заяву про перегляд заочного рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про визнання оспорюваного правочину недійсним є обґрунтованим і доводи апеляційної скарги цього не спростовують.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг
У серпні 2021 року до Верховного Суду надійшли касаційні скарги ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, у яких вони просять скасувати заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 21 лютого 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підставами касаційного оскарження судових рішень зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 758/6863/14-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 1309/8068/12, від 16 жовтня 2019 року в справі № 185/7043/16-ц, від 30 жовтня 2019 року в справі № 721/1253/15-ц, від 13 лютого 2020 року в справі № 756/6516/16-ц, від 28 вересня 2020 року в справі № 734/329/18, від 02 грудня 2020 року в справі № 127/23711/18, від 21 грудня 2020 року в справі № 465/1520/16-ц, від 24 березня 2021 року в справі № 713/883/19, від 24 червня 2021 року в справі № 496/1384/17; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах; судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Касаційні скарги мотивують тим, що суди належним чином не дослідили зібрані в справі докази, не врахували, що похилий вік позивача та потреба стороннього догляду не свідчать про помилку в природі правочину, не звернули уваги, що позивач обрала неправильний спосіб захисту, оскільки спірний договір дарування укладений на підставі довіреності, яка є чинною, і вимог про визнання її недійсною позовна заява не містить.
Крім того, подавши апеляційну скаргу на заочне рішення суду першої інстанції, яка була задоволена, вони набули статусу учасників справи, однак суд апеляційної інстанції розглянув справу без їх участі.
ОСОБА_3 та ОСОБА_6 підставами касаційного оскарження судових рішень зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 758/6863/14-ц, від 21 листопада 2018 року в справі № 674/31/15-ц, від 12 грудня 2018 року в справі № 367/2259/15-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 1309/8068/12, від 16 жовтня 2019 року в справі № 185/7043/16-ц, від 30 жовтня 2019 року в справі № 721/1253/15-ц, від 20 листопада 2019 року в справі № 289/2207/17, від 13 лютого 2020 року в справі № 756/6516/16-ц, від 28 вересня 2020 року в справі № 734/329/18, від 02 грудня 2020 року в справі № 127/23711/18, від 21 грудня 2020 року в справі № 465/1520/16-ц, від 24 червня 2021 року в справі № 496/1384/17; судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
На обґрунтування вимог касаційних скарг зазначають, що суди неповно з`ясували обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не врахували, що жодних доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин суду не надано, вирішили питання про права та інтереси осіб, які не залучені до участі в справі, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які були власниками спірної частини квартири на час ухвалення судом першої інстанції заочного рішення, а також ОСОБА_6, яка уклала від імені позивача спірний договір дарування.