ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2023 року
м. Київ
справа № 335/3005/17
провадження № 51-2581км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
представника потерпілої ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013080040004325, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кіровське Луганської області, жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не має,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України
за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2022 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 29 червня 2022 року щодо ОСОБА_7 .
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2022 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та виправдано.
Орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_7 у тому, що він 15 лютого 2007 року, приблизно о 11:40, керуючи автомобілем марки "Фольксваген Пассат" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухаючись зі сторони подвір`я будинку АДРЕСА_2, у порушення вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), виконуючи поворот ліворуч, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8, яка в момент початку руху автомобіля знаходилась на проїжджій частині та рухалася у напрямку будинку № 39 Б по вул. Незалежної України, внаслідок чого ОСОБА_8 отримала середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Такі дії ОСОБА_7 орган досудового розслідування кваліфікував як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
У результаті розгляду кримінального провадження місцевий суд з урахуванням положення статей Конституції України та КПК України й сукупності досліджених у судовому засіданні доказів дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом, що в діянні ОСОБА_7 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, а тому виправдав ОСОБА_7 у зв`язку із відсутністю в діянні останнього складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Не погоджуючись із виправдувальним вироком, прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, та потерпіла ОСОБА_8 оскаржили його до апеляційного суду.
Запорізький апеляційний суд ухвалою від 29 червня 2022 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на те, що висновки суду про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, є безпідставними і не ґрунтуються на зібраних у провадженні доказах. Наголошує, що судом першої інстанції всупереч вимогам закону, не було прийнято до уваги, та визнано недопустимими докази - висновок повторної комплексної судово-медичної та автотехнічної експертизи № 346/6316-КЭ/2009 від 02 липня 2009 року, висновок повторної судової автотехнічної експертизи № 9048 від 12 жовтня 2009 року та висновок експерта № 620/09/638/639/13-52 від 11 квітня 2013 року через те, що ці докази були зібранні після закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_7 постановою прокурора Комунарського району м. Запоріжжя від 15 квітня 2009 року, та відомості про вчинення кримінального правопорушення були внесені до ЄРДР 19 листопада 2013 року з порушенням вимог КПК України. Зазначає про те, що суд визнаючи ці докази недопустимими не звернув уваги на те, що відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР за фактом вчинення злочину, а не відносно ОСОБА_7, таким чином вимоги КПК України, як щодо самої можливості проведення слідчих дій та отримання вищевказаних висновків після закриття кримінальної справи щодо останнього, так і щодо строків досудового розслідування були дотриманні. При цьому апеляційний суд, як вважає прокурор не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги сторони обвинувачення, у зв`язку із чим його ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Суть доводів у касаційній скарзі представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 за змістом є аналогічним доводам прокурора і зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно виправдав ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а також необґрунтовано визнав ряд доказів недопустимими, оскільки після закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_7, продовжувала існувати кримінальна справа за фактом ДТП, а тому проведення слідчих дій після 15 квітня 2009 року, на думку представника потерпілого, було законним.
Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції
Під час касаційного розгляду прокурор та представник потерпілої ОСОБА_6, висловивши свої доводи, кожен окремо, просили касаційні скарги задовольнити, постановлені у кримінальному провадженні судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог, викладених
у касаційних скаргах.
При цьому касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено
в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з приписами ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Як передбачено ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, встановлених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин,
які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Окрім додержання цих вимог, в судовому рішенні слід проаналізувати і зіставити
з наявними у провадженні матеріалами всі доводи, наведені в апеляції, і дати
на кожен із них вичерпну відповідь.
Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.