Постанова
Іменем України
23 березня 2023 року
м. Київ
справа № 755/7063/21
провадження № 61-11550 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Денисюк Олег Іванович,
відповідач - ОСОБА_2,
представник відповідача - адвокат Куксюк Андрій Леонтійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Денисюка Олега Івановича, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 червня 2022 року у складі судді Марфіної Н. В.
та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року
у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю
без реєстрації шлюбу і поділ спільного майна.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з жовтня 2006 року по січень 2021 року він та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. За цей період у них народилося двоє спільних дітей: дочка - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та син -
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, яких вони виховували спільно, оскільки разом проживали та проводили відпочинок.
Позивач указував, що відносинам, які склалися між ним та ОСОБА_2, притаманні традиційні права та обов`язки членів сім`ї чоловіка та дружини. Разом із ОСОБА_2 він проживав спільно як сім`я по серпень 2018 року у квартирі АДРЕСА_1, а з вересня 2018 року
по січень 2021 року - у квартирі АДРЕСА_2, що також підтверджується штампами в паспортах про реєстрацію їх місця проживання. Його реєстрація у квартирі
АДРЕСА_2 відбулася за згодою ОСОБА_2 .
Факт спільного проживання підтверджується відповідними фотознімками, показаннями свідків. Крім того, він та ОСОБА_2 мали спільний бюджет, він регулярно перераховував останній грошові кошти,
які забезпечували їх утримання (витрати на харчування, одяг, сплату комунальних послуг тощо). Він дбав про побутові умови проживання,
ним особисто було придбано для спільного користування, у тому числі, диван, пральну машину, холодильник, пилосос.
Встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу мало на меті визначення набутої ними 24 липня 2018 року квартири
АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу
як об`єкта права спільної сумісної власності. Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2, її ринкова вартість на момент купівлі складала 502 400,00 грн.
Зазначав, що вказана квартира набута ними під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вони однаково понесли витрати на її придбання за рахунок сімейних заощаджень, тому квартира є об`єктом права спільної сумісної власності й має бути поділена на рівні частки
по 1/2 частці кожному.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 із жовтня 2006 року по січень 2021 року, а також визнати квартиру
АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю
та в порядку поділу спільного майна визнати за ним та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири за кожним.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 03 червня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1
та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з жовтня 2006 року по січень
2021 року.
Визнано квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
У порядку поділу спільного сумісного майна визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір
у розмірі 5 932,00 грн.
Вирішуючи питання про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, районний суд урахував наявність у них двох спільних дітей, дані про реєстрацію їх місця проживання у квартирах:
по АДРЕСА_3 . При цьому реєстрація ОСОБА_1 у належних ОСОБА_2 квартирах відбувалася зі згоди останньої як власниці нерухомого майна, вона не пояснила причини такої реєстрації, його статус як особи, допущеної до спільного проживання
з нею.
Районний суд надав відповідну правову оцінку поданим сторонами
та витребуваним судом доказам (фотознімки, придбання позивачем меблів, техніки, продуктів харчування, сплата ним комунальних послуг, переказ позивачем на рахунок відповідача грошових коштів, поповнення рахунку мобільного телефону тощо), показанням свідків у їх сукупності й вважав доведеним факт спільного проживання позивача та відповідачки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Початком спільного проживання є жовтень 2006 року, що підтверджується показаннями свідків, фактично не заперечується самими сторонами. Кінець періоду спільного проживання - січень 2021 року, що підтверджується поясненнями сторін і наявним у матеріалах справи актом від 22 червня
2021 року, затвердженим начальником житлово-експлуатаціної дільниці
№ 406 (далі - ЖЕД-406).
Крім того, підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1
про визнання квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю сторін та її поділ між сторонами.
Суд першої інстанції встановив, що 04 травня 2018 року ОСОБА_2 відчужила належну їй на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_1 за ціною 494 000,00 грн, а майже через два з половиною місяці за договором купівлі-продажу від 24 липня
2018 року на її ім`я було придбано спірну квартиру
АДРЕСА_2 за ціною 502 400,00 грн.
Проте, відповідачем не доведено залучення коштів у сумі 494 000,00 грн
від продажу попередньої квартири для купівлі спірної квартири.
ОСОБА_2 не підтвердила використання своїх особистих коштів
для покриття основної частини вартості спірної квартири.
Разом із цим, за кілька днів до укладення договору купівлі-продажу спірної квартири (17 липня 2018 року) позивачем у позику було отримано грошові кошти у розмірі 16 000,00 доларів США (еквівалент станом на 24 липня
2018 року - 423 200,00 грн). Крім того, дохід позивача з 01 січня 2018 року по 24 липня 2018 року склав 131 096,00 грн. Тобто перед укладенням договору купівлі-продажу спірної квартири у позивача були наявні позичені та власні кошти, які в цілому становили суму більшу ніж вартість квартири - 554 296,00 грн. Тому, з урахуванням відповідних норм СК України
та ЦК України, спірне нерухоме майно визнано судом спільною сумісною власністю сторін та в порядку його поділу визнано за кожним із них право власності на 1/2 частину спірної квартири.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 03 червня 2022 року
у частині визнання квартири
АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та її поділу скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
У порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності
на 84/10000 частини квартири
АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_2 право власності
на 9916/10000 частини квартири
АДРЕСА_2 .
В іншій частині рішення Дніпровського районного суду м. Києва
від 03 червня 2022 року залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір
у розмірі 7 472,70 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку доказам і показанням свідків
у їх сукупності й зробив вірний висновок про встановлення факту проживання сторін однією сім`єю з жовтня 2006 року по січень 2021 року, так як за цей період між ними виникли відносини, притаманні сім`ї,
що не спростовано ОСОБА_2 .
Проте, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками районного суду у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання
квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю сторін та її поділу між сторонами у рівних частках.
Спростовуючи презумпцію спільності права власності сторін на спірне майно ОСОБА_2 указала, що квартира
АДРЕСА_2 була придбана нею за її особисті кошти, отримані від продажу належної їй на праві власності квартири
АДРЕСА_1 за ціною 494 000,00 грн, надала суду дані про свої доходи на підтвердження наявності у неї коштів для погашення різниці між вартістю проданої та купленої квартири у сумі 8 400,00 грн.
Суд першої інстанції відхилив указані доводи відповідача, вказавши,
що ОСОБА_2 належним чином не довела залучення коштів
у сумі 494 000,00 грн від продажу попередньої квартири для купівлі спірної квартири. При цьому суд уважав доведеним факт купівлі спірної квартири за кошти, отримані позивачем у позику, у розмірі 16 000,00 доларів США.
Проте, такі висновки районного суду суперечать наявним у матеріалах справи доказам та встановленим судом апеляційної інстанції обставинам справи.
Надана позивачем розписка не містить умови отримання позичальником
у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати повернення коштів, районним судом не встановлено справжню правову природу укладеного договору. Вказана розписка не підтверджує передачу коштів за цим правочином саме для придбання квартири, вона була складена 17 липня 2018 року, а спірна квартира фактично була придбана відповідачем лише через 7 днів після цього.
При цьому позивач у поданій позовній заяві не зазначав про отримання ним у позику 16 000,00 доларів США для придбання спірної квартири,
не вказував розписку додатком до позовної заяви. Дохід позивача за період з 01 січня 2018 року по 24 липня 2018 року також не свідчить про те,
що відповідні кошти було витрачено позивачем для придбання спірної квартири.
Попередня квартира ОСОБА_2 - квартира
АДРЕСА_1, була її особистою приватною власністю,
а отже, грошові кошти у розмірі 494 000,00 грн, отримані за її продаж,
є особистими коштами ОСОБА_2 й були витрачені з метою придбання спірної квартири, що складає 98,34 % її вартості (502 400,00 грн). Позивачем не доведо, що відповідач витратила грошові кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_1 у власних цілях на інші потреби.
Разом із тим, грошові кошти у розмірі 8 400,00 грн (502 400,00 - 494 000,00), витрачені ОСОБА_2 на придбання спірної квартири, є спільними коштами сторін і складають 1,66 % її вартості. Тому висновок суду першої інстанції, що спірна квартира є 100 % спільною власністю сторін,
яка підлягає поділу у рівних частках, тобто по 1/2 кожному, є помилковим.
Оскільки грошові кошти у розмірі 8 400,00 грн є спільною сумісною власністю сторін, вони підлягають поділу між ОСОБА_1
та ОСОБА_2 у рівних частинах, тобто по 4 200,00 грн кожному.
З урахуванням наведеного, частка ОСОБА_1 в спірній квартирі складає 84/10000, частка ОСОБА_2, з урахуванням сплати нею власних коштів за спірну квартиру у розмірі 494 000,00 грн та частини спільних сумісних коштів у розмірі 4 200,00 грн, складає 9916/10000 (84/10000 частин квартири в порядку поділу спільного сумісного майна та 9832/10000 частин її особистої власності).
Суд апеляційної інстанції врахував правові позиції Верховного Суду
у подібних справах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2022 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Денисюк О. І., просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити
в силі, або скасувати постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року в частині вирішення позовних вимог про поділ майна і передати справу в цій частині на новий апеляційний розгляд.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду; відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права
у подібних правовідносинах; суди не дослідили зібрані у справі докази,
необґрунтовано відхилили клопотання про виклик та допит свідків
(пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2022 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Денисюка О. І., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено заявнику строк
на касаційне оскарження. Відкрито касаційне провадження в указаній справі, яка є малозначною, проте касаційна скарга містить посилання
на випадки, передбачені підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що cторони у справі з жовтня 2006 року по січень 2021 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу й набули за цей час у спільну власність квартиру
АДРЕСА_2 . Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми
СК України при вирішенні спору, так як майно, набуте сторонами за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Апеляційний суд безпідставно скасував у цій частині рішення суду першої інстанції, вказавши про помилковість висновків районного суду про те,
що спірна квартира є 100 % спільною власністю сторін, яка підлягає поділу
у рівних частках, тобто по 1/2 кожному. Висновки апеляційного суду
не відповідають фактичним обставинам спору, правовим позиціям Верховного Суду України та Верховного Суду у даній категорії справ,
не ґрунтуються на належній оцінці доказів та доводів сторін.
При цьому відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування інших норм права у подібних правовідносинах.
Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про допит свідків, які могли підтвердити дійсну вартість спірної квартири, не встановив всі фактичні обставини спору, не надав належної оцінки поданій ним розписці, за якою він отримав у борг
16 000,00 доларів США.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Куксюка А. Л., в якому вказується, що рішення суду першої інстанції у нескасованій частині
та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Денисюка О. І., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,
частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного
у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон
або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи,
яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги
такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту,
який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся
до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи,