Постанова
Іменем України
23 березня 2023 року
м. Київ
справа № 369/7586/19
провадження № 61-11337св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),
Білоконь О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Саєнко Ольга Олександрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво?Святошинського районного суду Київської області від 06 липня 2021 року у складі судді Усатова Д. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 23 серпня 2022 рокуу складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Саєнко О. О., про визнання недійсним договору дарування квартири від 14 червня 2016 року.
Позовна заява мотивована тим, що 02 травня 2013 року ним було сплачено забудовнику частину коштів в рахунок купівлі нерухомого майна - однокімнатної квартири
АДРЕСА_1, згідно розписки. Всю суму за вказану квартиру, як вбачається з договору купівлі-продажу, ним було виплачено 17 січня 2014 року.
В подальшому, 29 квітня 2014 року між позивачем та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.
Позивач зазначив, що під час ремонту квартири та після його закінчення, який було проведено ним власноручно, відповідач регулярно провокувала його на сварки та скандали і наполягала, щоб він подарував їй частину квартири.Маючи надію на закінчення сварок, перебуваючи у тяжкому становищі у зв`язку зі станом здоров`я матері похилого віку (1932 року народження), він погодився піти до нотаріуса та підписати спірний договір. Підготовкою договору займалася відповідач, проєкту договору йому надано не було. Вперше договір він побачив у нотаріуса, екземпляр якого отримав вже після розлучення.
Зазначав, що відповідач обманом, шляхом вчинення психічного тиску та своїми прямими умисними діями, спрямованими на введення в оману щодо істотної обставини правочину, з метою отримання певної вигоди для себе, спонукала його до укладення договору дарування, в той час, як його воля виражалася не вільно, що полягало у навмисному та цілеспрямованому введенню його в оману щодо факту, який впливав на укладення правочину, адже відповідач вплинула на його волевиявлення. Ознакою обману в даному випадку є умисел, який полягає в тому, що відповідач знала про те, що якби між ними не було домовленості щодо умов повернення квартири, він не вчиняв би правочин, невигідний для нього.
Також наголошував на тому, що укладення договору дарування поставило його у вкрай невигідне становище, оскільки він іншого житла окрім даної квартири не мав і не має на відміну від відповідача та її матері, якій видано від держави квартиру у 2016 році.
На даний час він, витративши всі кошти на придбання спірної квартири, її облаштування та ремонт, вимушений проживати у матері в відомчій квартирі одноповерхового будинку, який рішенням виконкому
м. Вишневого від 09 червня 1987 року № 72 визнаний "ветхім" та таким, що не придатний для проживання.
Посилаючись на те, що договір дарування укладено не тільки на вкрай невигідних для нього умовах, а й під впливом тяжкої обставини, яка зумовлена його психологічним станом та фізичним станом його матерії (1932 року народження), ОСОБА_3, з урахуванням заяви проуточнення позовних вимог, просив суд визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1 недійсним, застосувавши наслідки недійсності правочину до договору дарування квартири у вигляді скасування запису про право власності, зареєстрованого в реєстрі приватним нотаріусом Саєнко О. О. за № 14954181 від 14 червня 2016 року, визнавши за ним право власності на квартиру, та зняти арешт з квартири, який був накладений згідно із заявою про забезпечення позову.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що із оспорюваного договору вбачається, що при його укладенні сторони попередньо були ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, усвідомлювали природу правочину та значення своїх дій, перебували при здоровому розумі та ясній пам`яті, діяли добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, зміст договору відомий та підписаний сторонами, як і свідчення про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню сторін договору.
Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факти, які б свідчили, що договір дарування квартири від 14 червня 2016 року був укладений шляхом обману, на вкрай невигідних умовах та під впливом тяжкої обставини.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У листопаді 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Києво?Святошинського районного суду Київської області від 06 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 серпня
2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 308/2205/16-ц, провадження № 61-27879св18, від 18 грудня 2019 року у справі № 552/5273/18, провадження № 61-18167св19, у постановах Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року у справі
№ 6?399цс17, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16,
від 19 березня 2014 року у справі № 6-2цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що спірна квартира була придбана у шлюбі та є спільною сумісною власністю, не врахували, що квартира була придбана за його особисті кошти, а тому відповідно виділ і поділ квартири, про який зазначено у пункті 1.5 договору дарування - є незаконним.
Також суди не врахували, що було підроблено його підпис в договорі на проведення незалежної оцінки майна, оскільки він, будучи єдиним власником квартири, ніколи не звертався за послугою оцінки квартири, що свідчить про неправомірність переходу у власність всієї квартири та шахрайські дії зі сторони відповідача.
Зазначав, що виділ і поділ його майна без його відома, підроблення підпису у договорі незалежної оцінки майна, письмове твердження нотаріуса і відповідача про те, що він ознайомлювався з проектом договору до моменту підписання, свідчить про умисел відповідача заволодіти усією його квартирою. Відповідач розуміла, що він не надасть згоди на те, щоб повністю вся квартира перейшла у її власність і знала, що якби він володів цією інформацією, то не вступив би у правовідносини, невигідні для нього, тому вдалася до обману і шахрайства, як способу реалізації умислу, спрямованого на заволодіння його майном шляхом обману і зловживання довірою.
Враховуючи, що в договорі наявні істотні обставини, які не відповідають дійсності та є незаконними (пункти 1.2, 1.6, 3.5 договору), оскільки порушують його можливість мати не заборонені законом цивільні права та безпідставно відносячи його право власності до спільної сумісної власності, дані положення договору мають ознаки нікчемності.
Судами попередніх інстанцій не було взято до уваги такі істотні обставини, як відсутність у нього іншого житла та стан здоров`я його матері на момент укладення договору дарування, не враховано, що правочин вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах.
Також зазначав, що судом першої інстанції на останньому судовому засіданні його було позбавлено права на представника в суді, оскільки останній не був адвокатом, а справа не відносилася до категорії малозначних, та було порушене його конституційне право щодо фіксування судового засідання.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 квітня 2014 року
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у виконавчому комітеті Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис за № 68.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано 27 липня 2018 року, про що складено актовий запис № 169, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, яке видане Києво-Святошинським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області серія
НОМЕР_1 .
В період перебування у шлюбі, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2,
14 червня 2016 року укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Саєнко О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 1672.
Відповідно до п. 1.1 договору дарування цей договір є змішаним цивільно-правовим договором з елементами договору про зміну правового режиму майна, договору про визначення розміру часток та договору дарування.
Пунктом 1.2 договору дарування встановлено, що подружжям під час перебування в зареєстрованому шлюбі за рахунок спільних коштів була набута у спільну сумісну власність квартира АДРЕСА_1 .
Документами, які оформлені на ім`я дарувальника та які підтверджують право власності на квартиру, є Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії СТА № 674473, видане ОСОБА_4, державним реєстратором Реєстраційної служби Бучанського міського управління юстиції Київської області 05 травня 2015 року, індексний №37109152, право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_4, державним реєстратором Реєстраційної служби Бучанського міського управління юстиції Київської області
22 квітня 2015 року за №9563403, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 629936232224 (пункт 1.3 договору дарування).
Пунктом 1.5 договору дарування встановлено, що цим договором подружжя домовилися про зміну режиму спільної сумісної власності подружжя на режим спільної часткової власності на квартиру, яка є предметом цього договору. Визначили, що частки в праві власності на цю квартиру в кожного з них є рівними, тобто дарувальнику належить частка, та обдаровуваній належить інша частка. Кожен із них має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю часткою в праві спільної власності на власний розсуд, з урахуванням обмежень, встановлених цивільним законодавством щодо розпорядженням майном співвласників.
Відповідно до пункту 1.6 вказаного договору дарування квартири
ОСОБА_1 безоплатно передав у власність (дар), а ОСОБА_2 прийняла в дар 1/2 частку квартири за АДРЕСА_1 .
Пунктом 3.5 договору дарування квартири визначено, що сторони, як подружжя, мають рівні права на володіння, користування і розпорядження квартирою, набутою ними у шлюбі; інших домовленостей, в тому числі щодо користування квартирою, між ними не встановлено; виділ частки в натурі в установленому порядку не проводився; договір про поділ зазначеної квартири не укладався; шлюбний договір між нами не укладався; у тексті цього договору зафіксовано всі істотні умови, що стосуються цього договору, будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені в його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення; з усіх умов цього договору, які є необхідними за діючим законодавством України для забезпечення його чинності, а також умов, які внесені до цього договору за згодою сторін, сторонами цього договору досягнуто домовленостей, які є остаточними та перегляду не підлягають; проект договору сторонами був прочитаний і схвалений ними до його посвідчення, зміст зазначених у пункті 5.3. цього договору статей чинного законодавства України їм зрозумілий, нез`ясованих питань у них немає; вони однаково розуміють значення, умови цього правочину та його правові наслідки, про що свідчать їх особисті підписи на цьому договорі; укладення цього договору відповідає їх інтересам і волевиявлення є вільним і усвідомленим та відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають їх реальній домовленості, а також свідчать, що вони разом і кожна сторона окремо в даний момент ні в якій мірі ні законом чи іншим нормативним актом, ні судовим рішенням, ні іншим способом не обмежені в праві укладати та виконувати цей чи подібні договори; українська мова сторонам договору зрозуміла.
Відповідно до пункту 4.2 договору дарування цей договір є документом, що підтверджує право власності обдаровуваної на всю квартиру, що є предметом цього договору.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1, посилаючись на статті 230, 233 ЦК України, зазначав, що відповідач обманом, шляхом вчинення психічного тиску та своїми прямими умисними діями, спрямованими на введення в оману щодо істотної обставини правочину, з метою отримання певної вигоди для себе, спонукала його до укладення договору дарування, який він уклав на вкрай невигідних для нього умовах та під впливом тяжкої обставини.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно з статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.