Постанова
Іменем України
23 березня 2023 року
м. Київ
справа № 136/595/21
провадження № 61-11363св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),
Білоконь О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Липовецька державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 08 липня 2022 року у складі судді Кривенка Д. Т. та постанову Вінницького апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Медвецького С. К., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення від права спадкування, визнання права власності у порядку спадкування за заповітом.
Позовна заява мотивована тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (батька сторін) із заявою про прийняття спадщини звернулася його дружина ОСОБА_5, проте не оформила свої спадкові права. У подальшому, 19 липня 2014 року вона склала заповіт на усе своє спадкове майно на ім`я доньки ОСОБА_2 .
Зазначав, що на час складання заповіту ОСОБА_5 перебувала у досить безпорадному стані, що супроводжувався психічними розладами, прогалинами у пам`яті тощо. ОСОБА_2 не навідувалася до матері, не доглядала її. Догляд здійснював лише позивач, який проживав зі спадкодавицею, тому вважав, що ОСОБА_2 може бути усунена від права на спадкування за законом, оскільки вона ухилялася від надання допомоги спадкодавиці, яка була у безпорадному стані.
Посилаючись на те, що він є єдиним спадкоємецем, який має право на спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_4, просив суд усунути від права на спадкування за заповітом ОСОБА_2 після смерті матері ОСОБА_5 ; усунути від права на спадкування за законом ОСОБА_3 після смерті матері ОСОБА_5 ; визнати за ним право власності на усе спадкове майно за заповітом, що належало батьку ОСОБА_4, а саме на житловий будинок загальною площею 65,4 кв. м з господарськими прибудовами по
АДРЕСА_1 ; на земельні ділянки з кадастровим номером 0522255500:01:002:1481 площею 0,0488 га, з кадастровим номером 0522255500:01:002:1482 площею 0,15 га по АДРЕСА_2 ; на земельну ділянку по АДРЕСА_2 з кадастровим номером 0522255500:01:002:1483 площею 0,0823 га.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 16 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 08 липня 2022 року заяву адвоката Мишковської Т. М., яка діє в інтересах відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 16 червня 2022 року, додаткове рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 08 липня 2022 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що заповіт матері сторін у справі не визнаний недійсним, заповідачка не була визнана недієздатною у момент складання заповіту, доказів про потребування ОСОБА_5 допомоги відповідачів немає, як і доказів умисного ухилення їх від надання такої допомоги, утримання спадкодавиці.
Також враховуючи відсутність заперечень позивача щодо суми витрат на правову допомогу відповідачу, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності, враховуючи всі аспекти та складність справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_3 витрат на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У листопаді 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на додаткове рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 08 липня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду
від 26 жовтня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу відмовити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів направлення на його адресу доказів на підтвердження витрат на правову допомогу, а тому такі не могли бути прийняті судами до уваги відповідно до вимог статті 83 ЦПК України. Крім того, позивач був позбавлений можливості надати свої заперечення до заяви про постановлення додаткового рішення.
Крім того, договір про надання правничої допомоги від 19 травня
2021 року та додатки до нього не містять визначення вартості одиниці послуги (вартість конкретної послуги, наприклад, складання відзиву, чи вартості години роботи адвоката), що унеможливлює обчислення гонорару адвоката, перевірки його судом, надання обґрунтованих заперечень з боку інших учасників.
Вважав, що витрати відповідача на правничу допомогу не підтверджені належними та допустимими доказами, а їх розмір не відповідає складності справи та витраченому адвокатом часу.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 16 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Липовецька державна нотаріальна контора, про усунення спадкоємців від права спадкування та визнання права власності в порядку спадкування за заповітом відмовлено.
У судовому засіданні представник відповідача заявила клопотання про вирішення питання щодо понесених відповідачами судових витрат, на підтвердження чому будуть подані докази.
20 червня 2022 представник відповідача надіслала на електронну адресу суду заяву про постановлення додаткового рішення з додатками, а саме: договір про надання правової допомоги від 19 травня 2021 року, укладений між адвокатом Мишковською Т. М. та ОСОБА_1, додаток до договору, де оговорена плата за таку допомогу у формі гонорару, його сума, порядок сплати, опис виконаних робіт. Сума загалом склала 15000,00 грн, сплачених 19 травня 2021 року та
17 червня 2022 року ОСОБА_3 у повному обсязі двома платежами по 7500,00 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 270 ЦПК України.
Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (частина третя статті 270 ЦПК України).
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).
Згідно з статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди);