Постанова
Іменем України
22 березня 2023 року
м. Київ
справа № 759/5772/17
провадження № 61-6530св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року у складі судді Лужецької О. Р. та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Сліпченка О. І., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 11 березня 2016 року ОСОБА_2 отримав від нього у борг 161 000,00 дол. США під розписку, а 17 березня 2016 року відповідач взяв на себе зобов`язання повернути йому грошові кошти у розмірі 207 500,00 дол. США за автомобіль Rolls-Rоyce Ghost, що сторони також визначили у розписці.
ОСОБА_1 вказував, що відповідач зазначені кошти не повертає, тому просив стягнути із ОСОБА_2 на свою користь заборгованість на загальну суму 9 923 705,00 грн.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 06 вересня 2018 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 9 923 705 грн. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, наявні у матеріалах справи свідчать про факт наявності боргового грошового зобов`язання відповідача перед позивачем, оскільки ОСОБА_2 своїх грошових зобов`язань у встановлений строк не виконав, тому дійшов висновку про задоволення позову.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, вирішуючи спір, суд правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-80 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), правильно встановив обставини справи, зокрема дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладені між сторонами розписки констатують факт наявності боргового грошового зобов`язання відповідача перед позивачем, при цьому розписка від 17 березня 2016 року містить у собі новацію у позикове зобов`язання іншого боргу, тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Постановою Верховного Суду від 18 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд вказав, що судами попередніх інстанцій борг за розпискою від 11 березня 2016 року стягнуто правомірно, проте суму цієї позики присуджено до стягнення у загальній сумі із коштами за розпискою від 17 березня 2016 року, правову природу якої не встановлено, тому дійшов висновку щодо скасування оскаржуваних судових рішень у повному обсязі із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції згідно частини третьої статті 411 ЦПК України.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у сумі 368 500,00 дол. США та судовий збір у розмірі 8 000,00 грн.
Суд першої інстанції встановив, що на підставі боргових розписок від 11 березня 2016 року та від 17 березня 2016 року між сторонами існують договірні правовідносини з позики, позичальником не виконані зобов`язання перед позикодавцем, кошти, отримані у позику у розмірі 161 000,00 дол. США та у розмірі 207 500,00 дол. США відповідно, не повернуті, на підставі чого дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року залишено без змін.
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та застосування до спірних правовідносин положення статей 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
12 липня 2022 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року. У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статей 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16, від 23 квітня 2020 року справі № 501/1773/16-ц, від 16 червня 2021 року у справі № 463/5955/18 та Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року у справі № 1967цс15, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, відповідно до яких суди повинні встановлювати наявність між позивачем та відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і умов.
Крім того, на думку заявника, суди порушили норми процесуального права, а саме статті 82, 89, 95 ЦПК України, тобто ухвалено рішення не на підставі повного та всебічного дослідження доказів та обставин справи.
Зокрема, на думку заявника, розписки не містять умови отримання ним грошових коштів у борг із зобов`язанням їх повернення, у розписках відсутні дати отримання коштів від позивача.
У листопаді 2022 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому вказує про те,
що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2022 року (після усунення заявником недоліків) поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Дарницького районного суду міста Києва від 02 червня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 759/5772/17 з Дарницького районного суду міста Києва; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2022 року матеріали справи № 759/5772/17 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11 березня 2016 року ОСОБА_2 написав розписку, якою підтвердив наявність у нього боргу перед ОСОБА_1 у сумі 161 000,00 дол. США.
Відповідно до розписки від 17 березня 2016 року ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_1 до 01 травня 2016 року грошову суму в розмірі 207 500,00 дол. США за автомобіль Rolls-Rоyce Ghost.
Відповідачем не виконано свої зобов`язання за борговими розписками.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.