Постанова
Іменем України
22 березня 2023 року
м. Київ
справа № 199/4553/21
провадження № 61-810св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив № 180
"Дніпро-3",
особа, яка подала апеляційну та касаційну скаргу, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, від імені якої діє адвокат Малега Світлана Олександрівна, на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Якименко Л. Г. від 18 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю., від 14 грудня 2022 року.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив № 180 "Дніпро-3", про поділ спільного майна подружжя.
2. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 26 липня 1968 року уклав шлюб із ОСОБА_4 . Після реєстрації шлюбу прізвище відповідачки змінено на " ОСОБА_5". Під час шлюбу сторонами було придбано у власність квартиру АДРЕСА_1, сплачено кооперативні внески у повному обсязі, що підтверджується довідкою № 56 від 24 серпня 1992 року та реєстраційним посвідченням від 04 вересня 1992 року.
3. Також ОСОБА_1 вказував, що кошти, сплачені в якості кооперативних внесків, були надані ним, а відповідачка займалась лише оформленням усіх необхідних документів.
4. 09 липня 2001 року відділом реєстрації актів цивільного стану Амур-Нижньодніпровського районного управління юстиції м. Дніпропетровська шлюб між сторонами було розірвано, що підтверджується повторним свідоцтвом про розірвання шлюбу № НОМЕР_1 від 24 лютого 2004 року.
5. Позивач стверджував, що з 23 вересня 1975 року зареєстрований та постійно проживає у вказаній квартирі, оплачує комунальні послуги та сплачує поточні платежі, пов`язані з утриманням житла, а іншого житла не має.
6. Звертав увагу, що 25 жовтня 2002 року відповідачка уклала шлюб з ОСОБА_6 та змінила прізвище на " ОСОБА_7", що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00030795771 від 19 травня 2021 року.
7. Зі змісту листа КП "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради № 3779 від 02 квітня 2021 року він дізнався, що право власності на квартиру, яка була придбана під час шлюбу та за спільні кошти, зареєстрована за відповідачкою ОСОБА_2 на підставі реєстраційного посвідчення від 04 вересня 1992 року, виданого КП "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради на підставі довідки ЖБК 180 від 24 серпня 1992 року. ОСОБА_2 звернулась з вимогами про його виселення.
8. Із урахуванням викладеного, позивач просив: визнати квартиру АДРЕСА_2, об`єктом спільної сумісної власності подружжя; визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_2 .
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
9. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
10. Визнано квартиру
АДРЕСА_2, об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
11. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вказаної квартири, а також за ОСОБА_2 - на 1/2 цієї квартири. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
12. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира придбана сторонами за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а правовий режим майна як спільної сумісної власності подружжя не залежить від того, на ім`я кого з подружжя воно було придбане і зареєстроване. Отже суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
13. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 та
ОСОБА_3, яка не брала участі у розгляді справи, подали апеляційні скарги.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
14. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року
апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня
2022 року залишено без змін.
15. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року у цій цивільній справі закрито.
16. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, а саме, що будь-яких належних та допустимих доказів того, що спірна квартира придбана ОСОБА_2 за її особисті кошти суду надано не було, факт придбання цього майна за спільні кошти подружжя нею не спростовано, а отже підстави вважати, що квартира АДРЕСА_3 є особистою приватною власністю відповідачки, - відсутні, а тому поділ вказаної квартири у рівних частках як спільного майна подружжя є правомірним.
17. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не пропустив строк позовної давності при зверненні до суду із цим позовом, оскільки порушення його права на спірну квартиру відбулося саме після звернення до нього відповідачки у 2021 році із вимогами про виселення з квартири, а будь-яких інших доказів порушення права одного з подружжя до вказаного позивачем часу матеріали справи не містять.
18. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що оскаржуваним судовим рішенням не було і не могло бути вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_3 у спірних правовідносинах. В мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні висновки суду про права та обов`язки ОСОБА_3, а резолютивна частина рішення не містить прямих вказівок про її права та обов`язки. Саме по собі набуття 08 листопада 2021 року ОСОБА_3 - особою, яка не брала участі у справі, права власності на майно, щодо якого виник спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а саме квартиру АДРЕСА_3, не свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків скаржника.
Узагальнені доводи касаційної скарги
19. 13 січня 2023 року ОСОБА_3, від імені якої діє адвокат Малега С. О., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 18 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від14 грудня 2022 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
20. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_3, від імені якої діє адвокат Малега С. О., зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3677/17, у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 345/2962/14, а також посилається на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 серпня
2022 року не було вирішено питання про права та обов`язки ОСОБА_3, при цьому не враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 17 травня 2021 року у справі № 309/2340/15-ц, від 21 листопада 2022 року у справі № 754/16978/21.
21. Заявниця стверджує, що при вирішенні спору суд першої інстанції належним чином не встановив суб`єктний склад учасників справи, прийняв рішення, яке стосується її прав, свобод та інтересів, оскільки спірна квартира є її власністю, права на яку перейшли до неї 08 листопада 2021 року на підставі договору дарування. Апеляційний суд під час винесення оскаржуваної постанови не застосував положення пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України.
22. Заявниця вказує, що суди не звернули уваги, що в контексті забезпечення права особи на доступ до правосуддя позивач, користуючись своїми процесуальними правами, мав реальну можливість до початку першого судового засідання (яке було призначено на 18 серпня 2022 року) отримати інформацію з Єдиного державного реєстру рухомого майна, яка є публічною, з`ясувати відомості про власника спірного майна на час розгляду справи та звернутися із позовом до належних відповідачів, або ж подати клопотання про залучення в якості співвідповідача дійсного власника квартири.
23. Також заявниця звертає увагу на те, що строк позовної давності за вимогами позивача до відповідача про поділ спільного майна подружжя розпочався 04 вересня 1992 року та на момент звернення до суду першої інстанції сплинув.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
24. Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 199/4553/21.
25. Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2023 рокусправу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
26. У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилається на те, що ОСОБА_3 достовірно знала, що її бабуся ОСОБА_2 та він
(дідусь) - ОСОБА_1 вирішують питання щодо поділу майна подружжя в суді. Отримуючи в дар спірну квартиру, ОСОБА_3 достовірно знала що не являється добросовісним набувачем усієї квартири. ОСОБА_1 зазначає, що дії відповідачки та ОСОБА_3 спрямовані на протиправне заволодіння належною йому частиною спірної квартири. Також зазначає, що ним не було пропущено строк звернення до суду із цим позовом, що правильно зазначено судами попередніх інстанцій.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
27. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі
з 26 липня 1968 року, який 09 липня 2001 року відділом реєстрації актів цивільного стану Амур-Нижньодніпровського районного управління юстиції м. Дніпропетровська було розірвано, що підтверджується повторним свідоцтвом про розірвання шлюбу № НОМЕР_1 від 24 лютого 2004 року.
28. Під час шлюбу сторонами було придбано у власність квартиру
АДРЕСА_1, шляхом сплати кооперативних внесків у повному обсязі, що підтверджується довідкою № 56 від 24 серпня 1992 року.
29. Відповідно до відповіді КП "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради від 02 квітня 2021 року за № 3779, право власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстровано за ОСОБА_8 на підставі реєстраційного посвідчення від 04 вересня 1992 року, виданого КП "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради, та на підставі довідки житлово-будівельного кооперативу № 180 від 24 серпня 1992 року записано у реєстрову книгу ХІV за реєстраційним № 102.
30. Із 23 вересня 1975 року ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у вказаній квартирі, що підтверджується відміткою у паспорті.
31. ОСОБА_1 особисто несе витрати по утриманню спірної квартири та сплаті комунальних послуг, що підтверджується довідкою
АТ КБ "ПриватБанк" із додатком № 1, у відповідності до якого
ОСОБА_1 за період з 19 грудня 2014 року по 16 травня 2021 року було сплачено комунальні послуги у загальному розмірі 26 588, 42 грн.
32. 25 жовтня 2002 року відповідач уклала шлюб із ОСОБА_6 та змінила прізвище на " ОСОБА_7", що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00030795771 від 19 травня
2021 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
33. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
34. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
35. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
36. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
37. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
38. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
39. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
40. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
41. За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
42. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.