ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/16969/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
прокуратури - Гавловська А.В. (прокурор),
позивача - Міністерства оборони України (далі - Міністерство, позивач) - Ніколова В.М. (самопредставництво),
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Торум" (далі - Товариство, відповідач, скаржник) - Лебедєва А.М. (адвокатка),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 (головуючий - суддя Турчин С.О.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 (головуючий - суддя Алданова С.О., судді Зубець Л.П., Гаврилюк О.М.)
у справі №910/16969/20
за позовом заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства
до Товариства
про стягнення 29 037 324,76 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
ВСТУП
Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства з позовною заявою до Товариства про стягнення 29 037 324,76 грн штрафних санкцій.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за укладеним Міністерством і Товариством договором про постачання для державних потреб нафти та дистилятів (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), у відповідності до умов якого відповідач взяв на себе зобов`язання поставити позивачу у 2019 році нафту і дистиляти(авіаційний гас) для потреб Міністерства.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 у справі №910/16969/20, позов задоволено частково.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2022 та постанову Північного господарського суду від 28.11.2022 у справі №910/16969/20, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі (нова редакція) Товариство із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки ухвалені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та грубим порушенням норм процесуального права, а саме норм статті 73, статті 233, частини другої статті 237 ГПК України, частини третьої статті 551, статей 614, 617, 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №909/51/19, від 20.06.2019 у справі №910/7591/18, від 15.08.2018 у справі №910/11049/17, від 02.02.2022 у справі №922/1281/19, від 23.03.2021 у справі №921/580/19, від 04.06.2018 у справі №908/1453/14, від 21.01.2021 у справі №927/704/19, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 16.03.2021 у справі №922/266/20, від 19.02.2019 у справі №910/1199/19, від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
4.2. Також скаржник зазначає як підставу касаційного оскарження пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України, що є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, що охоплюється пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
5.2. У відзиві на касаційну скаргу Міністерство заперечило проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просило відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Міністерством (замовник) і Товариством (постачальник) 02.10.2019 укладено договір №286/1/19/33 про постачання для державних потреб нафти та дистилятів (09130000-9) (авіаційний гас) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) [далі - Договір], за умовами якого:
- постачальник зобов`язався поставити у 2019 році нафту і дистиляти (09130000-9) [авіаційний гас] (лот 1. (09131000-6) авіаційний гас (паливо для реактивних двигунів РТ та/або паливо ТС-1 для реактивних двигунів та/або паливо авіаційне для газотурбінних двигунів Джет А-1) [далі - продукція] для потреб Міністерства відповідно до специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно зі специфікацією, відповідно до якої: Товариство зобов`язалось поставити Міністерству через 30 календарних днів з дати підписання Договору - до 01.11.2019 включно 8 730 т палива авіаційного для газотурбінних двигунів Джет А-1 (JET А-1) [61-003-4718] (ДСТУ 4796:2007) вартістю 168 779 709 грн, а через 45 календарних днів з дати підписання Договору - до 16.11.2019 включно 2 100 т палива авіаційного для газотурбінних двигунів Джет А-1 (JET А-1) [61-003-4718] (ДСТУ 4796:2007) вартістю 40 599 930 грн. Загальна вартість товару з урахуванням ПДВ - 251 255 566,80 грн (пункт 1.1 Договору);
- постачання продукції одержувачам замовника здійснює постачальник виключно за номенклатурою, у кількостях, в строки та за адресами, що зазначені в рознарядках Міністерства (пункт 5.2 Договору);
- Договір вважається виконаним за умови постачання 100% продукції (пункт 5.5 Договору);
- за порушення строків прострочення продукції постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості продукції, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості (пункт 7.3.2 Договору);
- Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.03.2020, а в частині розрахунків - до повного їх завершення (пункт 10.1 у редакції додаткової угоди від 28.12.2019 №1).
6.2. Відповідно до умов рознарядки на постачання (додаток №12.2 до Договору), відповідач взяв на себе зобов`язання поставити позивачу продукцію у таких кількостях та строки:
30 календарних днів з дати підписання Договору - до 01.11.2019 включно:
- Військова частина НОМЕР_1 - 2 700 т;
- Військова частина НОМЕР_2 - 2 600 т;
- Військова частина НОМЕР_3 - 350 т;
- Військова частина НОМЕР_4 - 100 т;
- Військова частина НОМЕР_5 - 480 т;
- Військова частина НОМЕР_6 - 2 500 т;
45 календарних днів з дати підписання Договору - до 16.11.2019 включно:
- Військова частина НОМЕР_2 - 500 т;
- Військова частина НОМЕР_3 - 100 т;
- Військова частина НОМЕР_4 - 100 т;
- Військова частина НОМЕР_7 - 1 000 т;
- Військова частина НОМЕР_6 - 400 т.
6.3. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказано, що як підтверджено наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі відповідач поставив Міністерству 2 706,423 т продукції, а саме:
- згідно із актами приймання-передачі: №1927 (дата поставки 16.12.2019), №1921 (дата поставки 13.12.2019), №1925 (дата поставки 16.12.2019), №1948 (дата поставки 20.12.2019), №1791 (дата поставки 16.11.2019), №1803 (дата поставки 16.11.2019) [Військова частина НОМЕР_1 ] 1 083,41 т продукції;
- згідно із актом приймання-передачі №211/23 (дата поставки 30.11.2019) [Військова частина НОМЕР_2 ] 432,338 т продукції;
- згідно із актом приймання-передачі №86 (дата поставки 03.12.2019) [Військова частина НОМЕР_3 ] 77,920 т продукції;
- згідно із актом приймання-передачі №522 (дата поставки 18.12.2019) [Військова частина НОМЕР_4 ] 65,599 т продукції;
- згідно із актом приймання-передачі №2 (дата поставки 18.12.2019) [Військова частина НОМЕР_5 ] 127,197 т продукції;
- згідно із актом приймання-передачі №208 (дата поставки 18.12.2019) [Військова частина НОМЕР_7 ] 184,402 т продукції;
- згідно із актами приймання-передачі: №1502 (дата поставки 02.12.2019), №1653 (дата поставки 30.12.2019) [Військова частина НОМЕР_6 ] 735,56 т продукції.
6.4. Судом першої інстанції вказано таке:
- у позовній заяві прокурор зазначав, що відповідачем прострочено кінцевий термін постачання 1 711,675 т продукції до визначених військових частин від 29 до 45 діб, а також не здійснено постачання 8 630,598 т продукції у визначені Договором терміни постачання;
- у зв`язку зі чим прокурором нараховані згідно із пунктом 7.3.2 Договору та заявлені до стягнення штрафні санкції у загальній сумі 29 037 324,76 грн, з яких: 28 867 596,06 грн штраф та пеня у сумі 169 728,70 грн;
- фактично, зі змісту позовної заяви та з розрахунку, який додано до позову (розрахунок до претензії від 13.01.2020 №286/9/270) вбачається, що сума 28 867 596,06 грн штрафних санкцій складається із нарахувань пені та штрафу, нарахованих на підставі пункту 7.3.2 Договору, на обсяги продукції, постачання якої не здійснено, однак зазначено Прокурором в загальному як штраф у сумі 28 867 596,06 грн; загальна сума позовних вимог 29 037 324,76 грн;
- при цьому, Прокурором у позові наведені розрахунки пені, нарахованої за прострочення відповідачем строків поставки продукції (поставленої згідно із наявними у матеріалах справи актами) лише за двома актами: №1791 та 1803;
- однак, під час розгляду справи позивачем та Прокурором надані розрахунки, згідно із якими: сума штрафних санкцій становить 2 198 391,85 грн (пеня) + 2 324 789,34 грн (штраф) + 8 641 491,60 грн (пеня) + 1 999 881 грн (пеня) + 13 192 666,30 грн (штраф) = 28 357 220,09 грн;
- так, за розрахунками позивача та прокурора, за прострочення відповідачем строків поставки продукції (поставленої згідно із наявними у матеріалах справи актами) пеня становить 2 198 391,85 грн, штраф 2 324 789,34 грн;
- також, у зв`язку із тим, що постачання продукції не здійснено у кількості 8 123,577 т на суму 188 466 661,49 грн, за розрахунками прокурора та позивача, пеня становить: 8 641 491,60 грн [із розрахунку 144 024 864,51 грн (сума непоставленого товару до 01.11.2019) х 0,1% х 60 днів]; та 1 999 881 грн [із розрахунку 44 441 796,98 грн (сума непоставленого товару до 16.11.2019) х 0,1% х 45 днів]; штраф становить 13 192 666,30 грн [із розрахунку 188 466 661,49 грн (сума непоставленого товару) х 7%];
- оскільки заяви про зменшення позовних вимог позивачем подано не було, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, здійснив розгляд справи у межах заявлених позивачем вимог про стягнення штрафних санкцій у сумі 29 037 324,76 грн, з урахуванням пояснень та деталізованих розрахунків щодо заявлених позовних вимог про стягнення штрафних санкцій.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 17.01.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/16969/20 на підставі пункту 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України в компіляції з пунктом 8 частини першої та пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.13. Скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, та без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №909/51/19, від 20.06.2019 у справі №910/7591/18, від 15.08.2018 у справі №910/11049/17, від 02.02.2022 у справі №922/1281/19, від 23.03.2021 у справі №921/580/19, від 04.06.2018 у справі №908/1453/14, від 21.01.2021 у справі №927/704/19, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 16.03.2021 у справі №922/266/20, від 19.02.2019 у справі №910/1199/19, від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
8.14. Слід зазначити, що предметом розгляду даної справи є стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу), які нараховані у зв`язку з неналежним виконання відповідачем умов Договору (поставки).
8.15. Предметом розгляду справи №909/51/19 було внесення змін до договору оренди нежитлових приміщень.
8.15.1. На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано правовий висновок щодо застосування частини другої статті 237 ГПК України, а саме такого змісту:
"71. Так, частиною 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
72. Згідно з частиною 3 цієї ж статті Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.
73. Отже, визначені наведеними нормами Господарського процесуального кодексу України права, що належать тільки позивачу, певним чином визначають диспозитивність господарського процесу. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом.
74. Суд звертається до правової позиції, висловленої в постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі 922/1249/17 та від 18 березня 2019 року у справі № 908/1165/17.
75. Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України ("Диспозитивність господарського судочинства") суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
76. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Таким чином, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.
77. Отже, попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.
78. Суд звертається до правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду від 06 грудня 2018 року у справі №902/1592/15, від 18 березня 2019 року у справі №908/1165/17, від 15 травня 2019 року у справі № 923/565/18.
79. Формулюючи викладені вище висновки, Суд враховує mutatis mutandis висновки Верховного Суду, які він послідовно надає стосовно принципу диспозитивності у господарському судочинстві (постанови Верхового Суду від 08 травня 2018 у справі 922/1249/17, від 06 грудня 2018 у справі №902/1592/15 від 18 березня 2019 у справі №908/1165/17, від 15 травня 2019 року у справі №923/565/18).
80. Враховуючи наведені правові норми та предмет позову у цій справі, Верховний Суд вважає, що самостійно змінивши базовий місяць для обрахунку розміру орендної плати та її розмір, місцевий господарський суд, всупереч приписам частини 2 статті 237 ГПК України, вийшов за межі позовних вимог чим допустив порушення норм процесуального права".
8.16. Предметом розгляду справи №910/7591/18 було визнання протиправною бездіяльність щодо неприйняття дизельного палива, поставленого за договором поставки та стягнення збитків, як наслідки такої бездіяльності.
8.16.1. На думку Товариства, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано правовий висновок щодо застосування статті 652 ЦК України, а саме такого змісту:
"Крім того, судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що зміна/розширення найменувань продукції можлива лише шляхом укладення додаткової угоди до договору постачання, однак, сторонами не подано таких доказів до матеріалів справи".
8.17. Предметом розгляду справи №910/11049/17 було стягнення пені за порушення умов державного контракту (поставки).
8.17.1. На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано правовий висновок щодо застосування статей 614 та 617 ЦК України, а саме такого змісту:
"Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили із встановленого факту неможливості вчасного виконання боржником свого договірного зобов`язання у частині поставки партії виробів спеціального призначення з причин, що не залежали від нього, за наявності надзвичайних обставин (із підстав забезпечення якості від підробки), що підтверджується, зокрема, висновком ТПП України від 28.11.2016. Судами також було ураховано, що саме за рішенням Міністра оборони України від 20.10.2015 визначено іноземного виробника спірних виробів - Компанію "ELBIT SYSTEMS" (Ізраїль), а отже відповідач не мав можливості самостійно обрати альтернативного виробника для недопущення затримки у поставці продукції. Крім того, як було з`ясовано, позивач прийняв від Компанії "ELBIT SYSTEMS" послуги із встановлення та інтеграції продукції на безоплатній основі як компенсацію за затримку у поставці продукції.
Ураховуючи викладене, з огляду на наведені положення законодавства, а також зважаючи на предмет і підстави позову, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову".
8.18. Предметом розгляду справи №922/1281/19 було стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків з оплати отриманого природного газу за укладеним сторонами договором на купівлю-продаж природного газу.
8.18.1. На думку Товариства, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано правовий висновок щодо застосування статті 614 ЦК України, а саме такого змісту:
"13. В той же час, суди відмовили у задоволенні вимог про стягнення пені і саме з цієї відмовою Позивач не погоджується.
14. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
15. Згідно статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
16. Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
17. Відповідно до частини 3 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
18. Відповідно до частин 1, 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.
19. Водночас, за змістом статті 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
20. Отже, обов`язковою передумовою для покладення на особу відповідальності за порушення зобов`язання є вчинення особою правопорушення у сфері господарювання та наявність вини особи, яка його порушила, а тому доводи касаційної скарги АТ "НАК "Нафтогаз України" про те, що для покладення на Відповідача відповідальності за порушення зобов`язання достатньо самого лише факту порушення є абсолютно безпідставними.
21. У спірних правовідносинах, з`ясовуючи наявність вини у діях АТ "Харківгаз", суди попередніх інстанцій з посиланням на преюдиційні обставини, що були установлені у справах №922/2381/16 і №826/9826/18, встановили, що заборгованість Відповідача за договором № 13-228-ВТВ, в результаті чого Позивачем нараховані штрафні санкції, - утворилась впродовж 2014-2015 років, у зв`язку з неможливістю Відповідачем виконувати умови договору через відсутність в тарифі на розподіл природного газу, який встановлює НКРЕКП, компенсації виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат АТ "Харківгаз", оскільки протягом 2014 - 2015 років при формуванні та затвердженні гранично допустимого розміру ВТВ та тарифу на розподіл природного газу Міненерго та НКРЕКП не було враховано обсяги витрат газу на покриття ВТВ.
22. За таких обставин суди зробили висновок про те, що вини Відповідача у виникненні заборгованості за договором №13-228-ВТВ немає, а тому і нарахування йому пені, як відповідальності за порушення умов договору є необґрунтованим.
23. Верховний Суд не має права давати переоцінку встановленим обставинам та перебирати повноваження судів попередніх інстанцій на себе, підміняти їх внутрішнє переконання власним і т.п., а тому з наведеними висновками погоджується і підстав для сумнівів у них не вбачає".
8.19. Предметом розгляду справи №921/580/19 було стягнення основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу природного газу, внаслідок несвоєчасної оплати отриманого природного газу. Також, судами було розглянуто клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
8.19.1. На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано те, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен виходити з інтересів сторін, які заслуговують на увагу.
8.20. Предметом розгляду справи №908/1453/14 було стягнення пені, 3% річних, інфляційного нарахування. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії. Також, судами було розглянуто клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
8.21. Предметом розгляду справи №927/704/19 було стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач несвоєчасно розрахувався за поставлений природний газ відповідно до договору постачання природного газу. Також, судами було розглянуто клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
8.22. Предметом розгляду справи №902/538/18 було стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати вартості поставленого природного газу за договором купівлі-продажу природного газу. Також, судами було розглянуто клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
8.23. На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які означені у пунктах 8.20 - 8.22 цієї постанови, про те, що обставинами, на які сторони справи можуть посилатися при розгляді питання про зменшення неустойки, є: зменшення прибутків підприємства та потреба в грошових коштах для підтримання виробничих процесів.