ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2023 року
м. Київ
справа №200/2935/20-а
адміністративне провадження № К/9901/27632/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08.07.2020 (головуючий суддя: Голошивець І.О.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020 (головуючий суддя: Казначеєв Е.Г., судді: Компанієць І.Д., Ястребова Л.В.) у справі №200/2935/20-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И В:
І. РУХ СПРАВИ
У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - Міноборони України або відповідач), в якому просив:
визнати протиправним і скасувати пункт 46 рішення відповідача, оформленого протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №124 від 27.09.2019;
зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача з питання виплати одноразової грошової допомоги у визначеному законом порядку та прийняти стосовно заяви рішення передбачене Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок №975), з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08.07.2020, залишеним постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2020, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нову постанову про задоволення позову.
IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Ухвалою Верховного Суду від 12.11.2020 відкрито касаційне провадження у справі.
За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21.03.2023 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив військову службу на території Демократичної Республіки Афганістан. 09.08.1985 позивача звільнено зі строкової військової служби.
За інформацію, зазначеною у висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 22.04.2013 № 665/ж, складеного Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи відносно ОСОБА_1, наявні на його тілі рубці є наслідком загоєння ран, які виникли внаслідок розривної дії снаряду та могли бути завдані у зазначений ним строк, тобто у 1985 році.
У витягу з Протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 26.04.2013 № 1071 зазначено, що поранення (контузія) і захворювання ОСОБА_1, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Також Маріупольським об`єднаним міським військовим комісаріатом видано позивачу довідку від 09.07.2013 №387 про те, що він дійсно приймав участь у бойових діях в ДРА у період з 21.06.1983 по 09.08.1985.
25.06.2013 позивачу первинно встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (довідка МСЕК серії 10 ААВ №495307 від 08.07.2013).
За результатами неодноразового переогляду, позивачу підтверджено групу та причини настання інвалідності (довідки МСЕК серія 10 ААВ №519956 від 16.07.2015, серія АВ №0719355 від 08.08.2017, серія 12 ААБ № 065390 від 25.07.2019).
Відповідно до інформації, що міститься у посвідченні серія НОМЕР_1 від 09.08.2017, ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, інвалідів війни.
У зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, позивач 20.02.2019 через обласний комісаріат Донецької області звернувся із заявою про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону №2011-ХІІ.
25.02.2019 обласним комісаріатом надано відповідь №11/182, якою позивача повідомлено, що у зв`язку із неповним комплектом документів не можливо зробити висновок про призначення одноразової грошової допомоги. Зазначено про відсутність первинної довідки до акта огляду МСЕК. Наголошено, що усі необхідні документи повинні бути належним чином засвідчені та надані у 2-ох примірниках через Маріупольський об`єднаний міський військовий комісаріат, або безпосередньо на адресу обласного комісаріату.
Вважаючи дії Донецького ОВК протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.05.2019 справі №200/4251/19-а, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2019, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1, третя особа: Міноборони України задоволено частково:
визнано протиправними дії Донецького ОВК щодо залишення без реалізації заяви ОСОБА_1 подану для призначення одноразової грошової допомоги згідно із пунктом 13 Постанови Уряду від 25.12.2013 №975;
зобов`язано Донецький ОВК розглянути заяву ОСОБА_1 та подати відповідний висновок із заявою та документами до Міністерства оборони України, в порядку передбаченому Порядком № 975.
За результатами розгляду заяви позивача на виконання судового рішення у справі №200/4251/19-а, комісією Міноборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, оформлене протоколом від 27.09.2019 №124, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги. Відмова мотивована тим, що інвалідність встановлена понад 3-х місячний строк, а також заявником не подано документів, що свідчать про причини та обставини поранення (травми, каліцтва).
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
ІV. АРГУМЕНТИ СТОРІН
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у зв`язку із встановлення ІІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби під час перебування в країнах, де велись бойові дії, у нього виникло право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги. Стверджує, що документом, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження може бути будь-який документ, який містить таку інформацію. Відповідно, на переконання позивача, висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 22.04.2013 №665/ж, складений Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи відносно ОСОБА_1, а також витяг з Протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 26.04.2013 №1071 є належними документами, що містять інформацію про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Також з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.03.2018 у справі №276/322/17, позивач стверджує, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, яке мало місце в період її проходження. З огляду на те, що інвалідність позивача настала внаслідок захворювання, яке мало місце в період проходження служби, відсутні підстави для обмеження права на отримання ОГД тримісячним строком.
Відповідач позов не визнав. Стверджує, що позивач проходив строкову військову службу, первинно ІІІ групу інвалідності йому встановлено 25.06.2013, а тому відповідно до вимог статті 16 Закону №2011-ХІІ в редакції, чинній на момент встановлення інвалідності, граничний термін отримання інвалідності, яка б давала підстави для виплати допомоги у разі інвалідності, сплинув після закінчення трьох місяців з моменту звільнення зі служби, що вказує на відсутність правових підстав для нарахування та виплати зазначеної допомоги. Також відповідач зазначає, що позивачем не подано документів, що свідчать про причини та обставини поранення (травми, каліцтва).
V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми, або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, а отже відсутні підстави для отримання одноразової грошової допомоги.
Водночас суди обох інстанцій з посиланням на правові висновки Верховного Суду України у справах №21-563а14, № 21-446а14 та № 21-135а15 зазначили, що право на отримання допомоги виникає у військовослужбовця з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби. Одноразова грошова допомога є компенсаційним механізмом соціального захисту військовослужбовців, який спрямований на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Отже, за висновками судів попередніх інстанцій, право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, яке мало місце в період її проходження.
VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті.
Скаржник, з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладену у справах №21-563а14 та № 21-135а15, підтриману Верховним Судом у постанові від 20.03.2018 у справі №276/322/17, стверджує, що право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я, яке мало місце в період її проходження.
За позицією скаржника, тримісячний строк встановлення інвалідності після захворювання, є виправданим запобіжним заходом для виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які захворіли під час виконання обов`язків військової служби та гарантує, що виплату отримають військовослужбовці, яким встановлено інвалідність внаслідок такого захворювання, а не захворювання, яке отримано після звільнення зі служби, і не буде пов`язано з військовою службою.
Відтак, з огляду на те, що інвалідність позивача настала внаслідок захворювання, яке мало місце в період проходження служби, відсутні підстави для обмеження права на отримання ОГД тримісячним строком.
Щодо необхідності подання документа, що підтверджує причини та обставини порання, то скаржник наголошує, що не зобов`язаний доводити те, що його поранення не пов`язане із вчиненням правопорушення, якщо стосовно нього відсутні офіційні обвинувачення. Окрім того, судовим рішенням у справі №200/4251/19-а, яке набрало законної сили, було встановлено, що причиною та обставинами поранення позивача є виконання ним обов`язків військової служби. Вважає, що обставини встановлені у вказаній справі є преюдиційними та мали бути враховані судами попередніх інстанцій при вирішенні цього спору.
Відповідач процесуальним правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.
VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального права та дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 41 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції, чинній на час вирішення питання про призначення ОГД; далі - Закон №2232-ХІІ) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Частиною другою статті 16-2 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на час вирішення питання про призначення ОГД) передбачалося, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане із датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.