ОКРЕМА ДУМКА
Судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 990/106/22
(провадження №11-124заі22) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 а на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року (судді Соколов В. М., Губська О. А., Білак М. В., Загороднюк А. Г., Калашнікова О. В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Президента України (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
Коротка історія справи
15 травня 2017 року позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну у зв`язку з перебуванням у шлюбі з громадянкою України понад 2 роки, 13 червня 2017 року - посвідку на постійне місце проживання серії ІН149005.
06 липня 2019 року позивач звернувся до Київського районного відділу в м. Полтаві Управління Державної міграційної служби України (далі - ДМСУ) в Полтавській області з клопотанням про прийняття до громадянства України з відповідним пакетом документів.
31 жовтня 2019 висновком Управління ДМСУ в Полтавській області визнано за можливе задовольнити клопотання про прийняття до громадянства України позивача, а подані ним документи надіслати до ДМСУ для подальшого розгляду та передачі до Комісії. 29 квітня 2020 року ДМСУ листом № 6.4-4249/6-20 надіслала висновок про прийняття позивача до громадянства України разом з матеріалами справи на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства
(далі також - Комісія).
13 квітня 2021 року Комісія протоколом № 1 ухвалила внести на розгляд Президента України пропозиції щодо задоволення заяви про прийняття до громадянства України позивача.
20 травня 2021 року Комісія передала проєкт Указу Президента України
"Про прийняття до громадянства України", до якого включено позивача, на погодження Керівнику Офісу Президента України та для доповіді Президенту України.
08 червня 2021 року позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) за захистом своїх прав та інтересів у зв`язку з тим, що Президент України не вирішив, чи приймати позивача до громадянства України у строки відповідно до чинного законодавства України.
01 грудня 2021 року Касаційний адміністративний суд рішенням у справі
№ 9901/234/21 відмовив у задоволенні адміністративного позову позивачу.
Після цього судового рішення позивач неодноразово звертався із запитами до Офісу Президента України про надання інформації стосовно видання указу Президента України, на що отримував відповіді з непозитивним для нього змістом.
У липні 2022 року позивач знову звернувся до Касаційного адміністративного суду з позовом, оскільки станом 18 липня 2022 року Президент України не підписав указ про прийняття позивача до громадянства України. У позові просив визнати протиправною бездіяльність Президента України, яка полягала в тому, що Президент України не ухвалює рішення щодо прийняття його до громадянства України врозумний строк, а також зобов`язати Президента України розглянути підготовлені Комісією рішення з проєктом указу про прийняття позивача до громадянства України.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від
03 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовив.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного суду постановою від 09 лютого 2023 року апеляційну скаргу позивача залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду від 03 жовтня 2022 року - без змін виходячи з такого.
Не є вагомими й переконливими доводи апеляційної скарги про обов`язок Президента України прийняти рішення на підставі пропозиції Комісії, до того ж бажано позитивне для автора цієї апеляційної скарги, позаяк за точним розумінням Конституції України і Закону № 2235-III глава держави має повноваження на прийняття рішення і видання указу про прийняття до громадянства України. За цими положеннями Президент України не може проігнорувати сам розгляд звернення особи про прийняття до громадянства, але водночас не обтяжений часовими межами та обов`язком на прийняття рекомендованого йому Комісією варіанта рішення (пункт 15 постанови).
Не спростовують доводи апеляційної скарги й висновків рішення суду про те, що Основний Закон та законодавство України у сфері громадянства не встановлюють часових параметрів, у межах яких Президент України приймає рішення про надання громадянства, або строків, упродовж яких Президент України має розглянути подані йому Комісією пропозиції щодо прийняття до громадянства. За Основним Законом України в питаннях громадянства України Президент України має чинити сумлінно, ретельно, відповідально, добросовісно, дотримуватися принципів правової визначеності та захисту правомірних очікувань. Ні Конституція України, ні профільний закон, ні ЄКГ не встановлюють граничного строку, початкової та крайньої верхньої межі чи інших темпоральних показників, упродовж яких
(чи до якого граничного строку) глава державимає прийняти рішення про надання громадянства. Але те, що питання прийняття Президентом України рішення про надання громадянства не містить нормативно запроваджених строків розгляду й прийняття відповідного рішення, не дозволяє сприймати стан розв`язання цього питання безмежним, безкінечним, таким, що може тривати невиправдано довго. Одним з критеріїв, який може і має застосовуватися стосовно оцінки правомірної тривалості дій Президента України щодо вирішення питань з надання громадянства, є дотримання ним розумних строків, під яким розуміється час, який є об`єктивно необхідними для виконання процедурних дій без невиправданих зволікань та прийняття відповідних рішень (вчинення дій) у найкоротший строк, достатній для їх прийняття (пункт 16 постанови).
У цій справі описана позивачем бездіяльність Президента України не містить ознак, які б указували, що тривале вирішення його заяви про надання громадянства порушує його буттєві права чи свободи, відбувається очевидно поза межами розумного строку та не приймається відверто упереджено чи вибірково
(пункт 17 постанови).
Причини висловлення окремої думки
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своєму рішенні у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя,