ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2023 року
м. Київ
справа № 441/766/20
провадження № 51- 5978 км 21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати
Касаційного кримінального у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12019140180000281, за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК),
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженки с. ГлинецьЯворівського району Львівської області, зареєстрованої та проживаючої в АДРЕСА_1, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125КК,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на вирок Городоцького районного суду Львівської області від 26 березня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Городоцького районного суду Львівської області від 26 березня 2021 року засуджено кожного за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді громадських робіт:
- ОСОБА_6 - на строк двісті годин;
- ОСОБА_7 - на строк сто п`ятдесят годин.
Цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 солідарно на користь ОСОБА_9 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 7181,46 грн, у рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000 грн та 10 000 грн - витрат на правову допомогу.
Вирішено питання щодо речових доказів та арештованого майна.
За вироком суду ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнані винуватими у тому, що вони 9 квітня 2018 року близько 21:00, перебуваючи неподалік будинку АДРЕСА_1, в ході сварки, яка виникла раптово на ґрунті особистих неприязних відносин з ОСОБА_9, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, завдали останньому тілесних ушкоджень. Так, ОСОБА_6 умисно наніс кулаком потерпілому ОСОБА_9 два удари в обличчя, а ОСОБА_7 умисно нанесла ОСОБА_9 один удар держаком вил у ліву стопу, від якого потерпілий впав на землю. Після цього ОСОБА_6 умисно завдав потерпілому один удар ногою в обличчя в ділянку губ та носа, десять ударів ногами в грудну клітку та п`ятьударів ногами в плечі, а ОСОБА_7 умисно нанесла ОСОБА_9 два удари гострою металевою частиною вил у передню черевну стінку зліва та ліве стегно, один удар держаком вил по лівому стегну, два удари держаком вил по правій поперековій ділянці. Своїми діями ОСОБА_6 та ОСОБА_7 спричинили потерпілому тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми у вигляді струсу головного мозку, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоровʼя, а також забій м`яких тканин лівого гомілково-ступневого суглобу у вигляді синця, забій м`яких тканин обличчя у вигляді навколо-орбітальних синців обох очей, садна лобної ділянки і спинки носу, синці у правій поперековій ділянці, синці на правій руці, синець та садно на передній черевній стінці зліва, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати його повністю та ухвалити новий виправдувальний вирок з підстав,передбачених ч. 1 ст. 373 КПК, з огляду на відсутність в діянні ОСОБА_7 та ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2021 року апеляційну скаргу захисника задоволено частково, вирок місцевого суду залишено без змін і на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання у звʼязку із закінченням строків давності.
Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_7, ОСОБА_6 скасувати,а кримінальне провадження №12019140180000281, відомості щодо якого внесені до ЄРДР26 квітня 2019 року за ч. 2 ст. 125 КК - закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, у зв`язку з відсутністю в їх діяхскладу кримінального правопорушення.
На обґрунтування своїх доводів захисник посилається на те, що, на її переконання, суд першої інстанції:
- у вироку вказав, що кримінальне провадження №12019140180000281 від 26 квітня 2019 року розпочате на підставі заяви ОСОБА_9, проте згідноз витягом з ЄРДР підставою реєстрації провадження за ч. 2 ст. 125 КК стали матеріали правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень. Тобто, підставою для реєстрації кримінального провадження, яке кримінально-процесуальним законом віднесено до приватного обвинувачення, став рапорт слідчої ОСОБА_10 від 07 квітня 2019 року, а не заява потерпілого ОСОБА_9, що суперечить п. 1 ч. 1 ст. 477 КПК;
- не надав належної оцінки заяві ОСОБА_9, на підставі якої нібито 26 квітня 2019 року розпочате кримінальне провадження № 12019140180000281, та яка, на переконання захисника, є недопустимим доказом, оскільки всупереч вимогам КПК не містить інформації, а відповідно і підпису останнього щодо попередження уповноваженою службовою особою органу поліції заявника про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 383 КК, а також у заяві відсутні дати написання та реєстрації (прийняття до розгляду) органом поліції;
- не надав належної оцінки порушенню правової процедури вручення повідомлення про підозру ОСОБА_6 та ОСОБА_7, визнавши таке незначним недоліком та вказавши, що повідомлення про підозру підписане належним суб`єктом, що не ставилося під сумнів стороною захисту. Водночас повідомлення про підозру ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у супереч п .1, п. 8 ч. 1 ст. 277 КПК вручила слідча ОСОБА_11, щов суді не заперечував прокурор;
- дослідивши наявні у матеріалах кримінального провадження докази, належно не оцінив їх у сукупності та кожен окремо з точки зору допустимості й достатності, витлумачивши всі сумніви на користь сторони обвинувачення;
- безпідставно врахував показання свідків, які не містять об`єктивних даних щодо факту вчинення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 інкримінованого злочину, зокрема жоден зі свідків не був очевидцем подій, що мали місце, згідно з обвинувальним актом, о 21:00 біля будинку ОСОБА_7 на АДРЕСА_2, і зокрема згідно їх свідчень, конфлікт відбувся між 19:00 та 20:00 біля домоволодіння Вовк Лесі (вул. Вишнева, номер будинку невідомий), що знаходиться на значній відстані від будинку АДРЕСА_2 . Цей конфлікт не має жодного відношення до цього кримінального провадження, адже в обвинувальному акті та оскаржуваних рішеннях наведені події, що відбувалися саме біля будинку № 310. Тому, на думку захисника, такі докази є неналежними, такими, що не відповідають вимогам ст. 85 КПК, оскільки місцевий судне встановив час та місце вчинення кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_6 та ОСОБА_7, що не відповідає положенням ст. 91 КПК;
- не обґрунтував висновків про те, що сторона захисту не реалізувала можливість відповідно ст. 303 КПК оскаржитипропущений строк досудового розслідування.
Водночас захисник посилається на те, що:
-10.04.2018 за заявою ОСОБА_9 від 09.04.2018 внесеновідомості до ЄРДР у кримінальному провадженню №12018140180000182 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 296 КК. 08.04.2019 на підставі рапорта слідчої ОСОБА_10 від 07.04.2019 внесено відомості до ЄРДР у кримінальному провадженню №12018140180000240 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 125 КК. 08.04.2019 прокурор виніс постанову про об`єднання двох кримінальних проваджень в одне №12018140180000182 від 10 квітня 2018 року з правовою кваліфікацією ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 296 КК. 26.04.2019 прокурор з об`єднаного провадження виділив в окреме провадження за №12019140180000281 від 26.04.2019 з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 125 КК. Тобто, згідно з положеннями ч. 7 ст. 217 КПК днем, початку досудового розслідування у кримінальному провадженні за №12019140180000281 є 10.04.2018, а не 26.04.2019, як про це внесеновідомості до ЄРДР. Суди першої і другої інстанцій обмежилися тільки констатацією, що провадження №12019140180000281 внесенодо ЄРДР 26.04.2019 за заявою ОСОБА_9 (без дати), а відтак, на думку судів, строки досудового розслідування не пропущені, а доводи сторони захисту зазначені в апеляційній скарзі з приводу того, що дане провадження виділене із розпочатого 10 квітня 2018 року, судом першої інстанції не досліджувались, а апеляційним судом не перевірялись;
- у кримінальному провадженні № 12019140180000281 дванадцять місяців досудового розслідування слід обчислювати з дати внесення відомостей до ЄРДР про кримінальне правопорушення № 12018140180000182, кримінального провадження з якого було виділено матеріали, тобто з 10 квітня 2018 року, тому станом на 10 квітня 2019 року у кримінальному провадженні №12018140180000182 від 10 квітня 2018 закінчився строк досудового розслідування, що підтверджується відсутністю у матеріалах кримінального провадження письмового повідомлення особі про підозру та відповідного клопотання органу слідства до слідчого судді за правилами параграфу 4, Глави 24 КПК про продовження строку досудового розслідування. При цьому, кримінальне провадження №12019140180000281 з попередньою правовою кваліфікацією дій за ч. 2 ст. 125 КК станом на 10 квітня 2019 року ще навіть не було розпочате. Це провадження було виділене і внесене в ЄРДР 26.04.2019, тобто виділене із провадження, строк досудового розслідування якого вже сплив і поновлений не був. Водночас, згідно з ч. 5 ст. 294 КПК строк досудового розслідування, що закінчився, поновленню не підлягає. Тому, після закінчення строку досудового розслідування слідчий з прокурором втратили процесуальні повноваження на проведення слідчих дій і прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні, а всі проведені слідчі дії і прийняті процесуальні рішення після 10 квітня 2019 року, на думку захисника, є недопустимими доказами.
Також захисник у касаційній скарзі вказує на те, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 КПК не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги захисника щодо:
- недопустимості як доказу заяви ОСОБА_9 про вчинення щодо нього кримінального правопорушення;
- порушення правової процедури вручення повідомлення про підозру, а лише зазначивши, що підозра обвинуваченим була вручена належно;
- допустимості доказів, отриманих і наданих стороною обвинувачення після 10 квітня 2019 року, тобто після закінчення строків досудового розслідування.
Разом з тим захисник зазначає про те, що, відхиляючи всі доводи сторони захисту, у резолютивній частині ухвали суд апеляційної інстанції зазначив про часткове задоволення апеляційної скарги адвоката без наведення будь яких мотивів у мотивувальній частині ухвали.
Позиції учасників судового провадження
Представник потерпілого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_12 надіслав заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, що судові рішення є законними, вмотивованими та обґрунтованими і підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.Вказує, що кримінальне провадження № 12018140180000240 від 8 квітня 2019 року ініційовано у ході проведення досудового розслідування кримінального провадження, внесеного в ЄРДР за № 12018140180000182 від 10 квітня 2018 року, яке було розпочате на підставі заяви потерпілого про вчинення кримінального правопорушення.
Урезультаті допиту потерпілого у судовому засіданні, інформація щодо дати вчинення правопорушення і звернення до поліції потерпілого знайшла своє підтвердження, потерпілим доведено та додаткових доказів не потребує і не тягне за собою визнання вказаного письмового доказу недопустимим.Суди обох інстанцій, всупереч голослівним твердженням захисника ОСОБА_8, надали оцінку таким доводам захисника, при цьому, колегія суддів апеляційної інстанції при огляді матеріалів кримінального провадження під звукозапис з`ясувала факт власноручногонаписання потерпілим заяви про вчинення кримінального правопорушення
Разом з тим, представник потерпілого зазначив про те, що обвинувачені з метою затягування строків розслідування та уникнення кримінальної відповідальності впродовж усього часу проведення досудового розслідування свідомо ухилялися від слідства, без поважних причин не з`являлися до слідчого для проведення необхідних слідчих дій як самостійно, так і за участю інших учасників досудового розслідування. Вказане, на його думку, призвело до затягування досудового розслідування, зумовлювало невиправдане порушення прав потерпілого, неодноразові звернення слідчих до суду з клопотаннями про застосування до підозрюваних заходів спрямованих на розшук і затримання правопорушників.
При цьому захисник, свідомо упустив даний важливий аспект поведінки її підзахисних, не наводячи доказів вчасного звернення до суду для усунення нібито численних порушень слідства, про які вказувала спочатку у апеляційній скарзі, а згодом і у касаційній скарзі.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення вимог касаційної скарги, вважаючи оскаржувані судові рішення законними і справедливими.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд не має права давати оцінку доказам та виходить із фактичних обставин справи, які були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.