Постанова
Іменем України
23 березня 2023 року
місто Київ
справа № 522/5639/22-Е
провадження № 61-10840св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Одеська обласна прокуратура, Миколаївська обласна прокуратура, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, Офіс Генерального прокурора, Держава в особі Державної казначейської служби України,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2022 року, постановлені суддею Бондарем В. Я., та на постанову Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Склярської І. В., Бездрабко В. Л., Семиженка Г. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у травні 2022 року звернувся до суду з позовом до Одеської обласної прокуратури, Миколаївської обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідувань, Офісу Генерального прокурора, Держави в особі Державної казначейської служби України, у якому просив:
- стягнути з Держави в особі Державної казначейської служби України на його користь, ОСОБА_1, суму відшкодування завданої шкоди у розмірі 77 500, 00 грн;
- зобов`язати Одеську обласну прокуратуру, Миколаївську обласну прокуратуру, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, Офіс Генерального прокурора безоплатно повернути в технічно справному стані належний ОСОБА_1 на праві власності транспортний засіб, марки HUMMER H 3, кузов № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, разом із ключем запалювання, ключем системи закривання автоматичної коробки передач, брелком блокування-увімкнення системи запалювання та пультом для включення-виключення сигналізації.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що на належний йому на праві власності автомобіль накладено арешт у кримінальному провадженні та передано транспортний засіб на відповідальне зберігання ОСОБА_2 .
В подальшому кримінальне провадження було закрито та скасовано арешт автомобіля, проте це майно не повернуто йому як власнику.
ОСОБА_1 зазначав, що у результаті незаконного арешту автомобіля та його неповернення з лютого 2016 року та до подання цього позову він ним не користувався, протягом усього цього часу автомобіль перебував у розпорядженні відповідачів, що позбавляло позивача можливості його продати, у зв`язку з чим ним втрачено різницю вартості автомобіля в сумі 77 750, 00 грн.
Посилаючись на статті 19, 41, 55 Конституції України, статті 9, 21, 28, 131 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), статті 316-321, 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо дотримання виконання вимог статей 6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) позивач просив задовольнити пред`явлений позов повністю.
Стислий виклад змісту ухвали та рішення суду першої інстанції
Ухвалою від 08 вересня 2022 року Приморський районний суд м. Одеси закрив провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, Миколаївської обласної прокуратури, Територіального управління Державного бюро розслідування, Офісу Генерального прокурора, Держави в особі Державної казначейської служби України про повернення автомобіля.
Суд першої інстанції дійшов переконання, що вимога про зобов`язання повернути транспортний засіб, вилучений та арештований у кримінальному провадженні, не підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України).
Рішенням від 08 вересня 2022 року Приморський районний суд м. Одеси залишив без задоволення позов ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що у виді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Суд першої інстанції зробив висновок, за змістом якого позивач не надав доказів, що він мав намір продати автомобіль у той момент, коли на нього було накладено арешт, та отримати кошти від продажу автомобіля у розмірі більшому, ніж якщо автомобіль продати станом на день ухвалення рішення.
Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції
Постановою від 31 жовтня 2022 року Одеський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргуОСОБА_1, скасував ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2022 року, постановив нове рішення, яким закрив провадження у справі в частині вимог про повернення автомобіля.
Суд скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2022 року, ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позову в частині вимог про відшкодування шкоди.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовував зазначену постанову тим, що суд першої інстанції помилково визначив цю справу як малозначну, чим допустив порушення норм процесуального закону, яке є обов`язковою підставою для скасування судових рішень.
Апеляційний суд зробив висновок, що повернення майна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні, має вирішуватися у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, тому зазначена вимога не підлягає розгляду за правилами ЦПК України.
Відмовляючи в задоволенні вимоги про відшкодування шкоди, суд апеляційної інстанції наголосив, що обов`язковою підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення відшкодування шкоди є доведення трьох умов: неправомірність дій цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести існування цих умов повинен позивач. Суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що формулювання позивачем розрахунку завданої йому шкоди як різниці у вартості автомобіля на час арешту (19 500, 00 дол. США) та на час звернення до суду з позовом (16 500, 00 дол. США) за єдиним курсом іноземної валюти 29, 25 грн з посиланням на позбавлення права користування автомобілем та неможливість його продати не є підставою для відшкодування шкоди, а іншого позивач не доводив. Також позивач не довів, що матеріали кримінального провадження, які він просив витребувати та у задоволенні про витребування яких суд першої інстанції відмовив, містять докази реального наміру продати автомобіль, відомості про покупця та узгоджену ціну купівлі-продажу.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 02 листопада 2022 року із застосуванням системи "Електронний суд" подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2022 року, а також постанову Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Щодо визначення підстав касаційного оскарження ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року в частині висновків про закриття провадження у справі
ОСОБА_1 зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/2004/18 (провадження № 11-874апп18), від 10 квітня 2019 року у справі № 808/390/18 (провадження № 11-1424апп18), від 28 серпня 2019 року у справі № 1540/5031/18 (провадження № 11-485апп19), у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2021 року у справі № 640/475/20 (адміністративне провадження № К/9901/29904/20), відповідно до яких спір щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності посадових та службових осіб органів прокуратури, вчинених або не вчинених ними у кримінальному провадженні, перебувають поза межами юрисдикції адміністративного суду, відтак їх оскарження має здійснюватися у порядку, встановленому КПК України;
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17 (провадження № 14-119цс18), від 15 травня 2018 року у справі № 335/12096/15-ц (провадження № 14-115цс18) та від 12 вересня 2018 року у справі № 751/1921/17 (провадження № 14-383цс18), відповідно до яких вимоги про повернення органами досудового розслідування грошових коштів, документів, речей, вилучених речей як речових доказів мають розглядатися за правилами, установленими КПК України для вирішення питань, пов`язаних з виконанням судових рішень;
- відсутній висновок Верховного Суду щодо визначення порядку розгляду справ про повернення майна після винесення прокурором постанови про закриття кримінального провадження стосовно певної особи разом із вирішенням питання про скасування арешту, накладеного раніше за ухвалою суду;
- суди першої та апеляційної інстанцій не врахували докази, які мають значення для правильного вирішення справи.
Щодо визначення підстав касаційного оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2022 року та постанови Одеського апеляційного суду від 31 жовтня 2022 року в частині висновків по суті спору
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права і порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:
- суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотань про участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції та про витребування доказів.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Миколаївська обласна прокуратура та Офіс Генерального прокурора у грудні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслали до Верховного Суду відзиви, у яких просили касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 05 грудня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є власником автомобіля HUMMER H 3, реєстраційний номер НОМЕР_2, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серії НОМЕР_3 .
17 лютого 2016 року слідчий управління Прокуратури Одеської області вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016160000000092 відомості за фактом вимагання та одержання службовою особою Прокуратури Одеської області неправомірної вигоди за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
29 лютого 2016 року кримінальне провадження № 42016160000000092 об`єднано з матеріалами кримінального провадження № 42016160000000120 від 23 лютого 2016 року за фактом зґвалтування ОСОБА_3 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною статті 152 КК України.
11 березня 2016 року кримінальне провадження № 42016160000000092 об`єднано з матеріалами кримінального провадження № 42016160000000101 від 18 лютого 2016 року за фактом незаконного заволодіння автомобілем HUMMER H 3, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 КК України.
06 червня 2016 року кримінальне провадження № 42016160000000092 об`єднано з матеріалами кримінального провадження № 42016160000000437 від 06 червня 2016 року за фактом використання службовою особою завідомо підробленого документу, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України.
За результатами досудового розслідування, 06 червня 2016 року колишньому начальнику слідчого відділу слідчого управління Прокуратури Одеської області ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 190, частиною другою статті 364, частиною четвертою статті 358 КК України.
Ухвалою від 24 лютого 2016 року слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси задовольнив клопотання старшого слідчого першого слідчого відділу слідчого управління Прокуратури Одеської області та наклав арешт на майно, а саме на автомобіль HUMMER H 3, 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, із забороною розпоряджатися та користуватися цим автомобілем. Арештований автомобіль на час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_2 .
Ухвалою від 14 липня 2016 року слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси, в порядку статті 174 КПК України, задовольнив клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна. Суд скасував арешт транспортного засобу HUMMER H 3, реєстраційний номер НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_4, накладений ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2016 року. Зобов`язав орган досудового розслідування Прокуратури Одеської області у кримінальному провадженні № 42016160000000092 безоплатно повернути ОСОБА_1 зазначений автомобіль разом із ключами від системи запалювання з місця, де він знаходиться на зберіганні в теперішній час. Суд заборонив ОСОБА_1 відчужувати та розпоряджатися автомобілем HUMMER H 3, реєстраційний номер НОМЕР_2, кузов № НОМЕР_4 . Виконання ухвали суд поклав на орган досудового розслідування Прокуратури Одеської області у кримінальному провадженні № 42016160000000092.
Постановою від 30 грудня 2017 року прокурор відділу Прокуратури Миколаївської області закрив кримінальне провадження № 42016160000000092 у зв`язку із вичерпанням можливості отримати докази вини ОСОБА_1 і неможливістю доведення його вини в суді на підставі раніше зібраних доказів. Скасував арешт, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 22 серпня 2016 року у справі № 522/15215/16-к, на автомобіль HUMMER H 3, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Відповідно до листа Регіонального сервісного центру в Одеської області від 22 травня 2018 року № 31/15-2981 арешт на зазначений транспортний засіб є чинним.
Листом від 25 травня 2018 року № 15-3096-16 Прокуратура Одеської області повідомила ОСОБА_1 про те, що для повернення речових доказів у кримінальному провадженні № 42016160000000092 йому потрібно звернутися безпосередньо до Прокуратури Миколаївської області.
У листі заступника прокурора Миколаївської області від 11 червня 2018 року № 17/1-76-17 зазначено, що ухвалою від 01 березня 2018 року слідчий суддя Центрального районного суду м. Миколаєва задовольнив скаргу ОСОБА_2 та скасував постанову прокурора про закриття кримінального провадження № 42016160000000092 від 30 грудня 2017 року. В подальшому, 25 квітня 2018 року прокурор відділу прокуратури області ухвалив постанову про закриття кримінального провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України.
Згідно з інформацією, що міститься в листі Генеральної прокуратури України від 20 грудня 2018 року № 15/3/2-12877-14, ухвалою від 16 жовтня 2018 року Центральний районний суд м. Миколаєва скасував постанову прокурора Прокуратури Миколаївської області від 25 квітня 2018 року про закриття кримінального провадження № 42016160000000092, розпочатого за заявою ОСОБА_4 щодо протиправних дій ОСОБА_1 . Постановою Генерального прокурора України від 29 листопада 2018 року подальше здійснення досудового розслідування доручено Прокуратурі Одеської області.
Листом від 27 лютого 2020 року № Г-177/16-01-02/20 Територіальне управління Державного бюро розслідувань у м. Миколаєві повідомило ОСОБА_1 про закінчення строку досудового розслідування кримінального провадження № 42016160000000092 та роз`яснило, що з питань скасування арешту з автомобіля, вирішення питання про передачу автомобіля власнику тощо потрібно звертатися до старшого групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні - прокурора відділу Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора Якова Слісаренка.
Постановою від 16 вересня 2020 року посадова особа Офісу Генерального прокурора закрила кримінальне провадження № 42016160000000092 від 17 лютого 2016 року стосовно підозрюваного ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини другої статті 284 КК України. Продовжено розслідування кримінального провадження № 42016160000000092 щодо кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 368, частиною третьою статті 190, частиною першою статті 152, частиною четвертою статті 358, частиною другою статті 364, частиною третьою статті 358 КК України. Постанова направлена ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до відома.
У листі від 12 травня 2020 року за № Г-431/16-01-02/20 Територіальне управління Державного бюро розслідувань у м. Миколаєві зазначило, що автомобіль HUMMER H 3, який у кримінальному провадженні визнавався речовим доказом, до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Миколаєві з Прокуратури Одеської області з кримінальним провадженням або окремо від нього не передавався. Згідно з наявними у кримінальному провадженні документами 24 лютого 2016 року цей автомобіль на території спецмайданчику для тимчасового зберігання транспортних засобів був оглянутий слідчим першого слідчого відділу слідчого управління Прокуратури Одеської області Чернецьким Ю. А., вилучений та переданий на відповідальне зберігання потерпілому ОСОБА_2 . Також у листі Територіальне управління Державного бюро розслідувань роз`яснило ОСОБА_1 право на звернення до прокурора відділу Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора Я. Слісаренка.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі щодо закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про зобов`язання повернути майно
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, такі складові як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу учасників такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, пред`явлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 подав до суду цивільної юрисдикції позов, у якому, зокрема, просив повернути йому автомобіль, вилучений та арештований на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2016 року, а також приєднаний до матеріалів кримінального провадження як речовий доказ, у зв`язку із закриттям кримінального провадження.
Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі в частині цієї вимоги, дійшов переконання, що вимога про зобов`язання повернути транспортний засіб, вилучений та арештований у кримінальному провадженні, не підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про закриття провадження у справі в частині вимоги про повернення автомобіля, зробив висновок, що повернення майна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні, має вирішуватися у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, тому ця вимога не підлягає розгляду за правилами ЦПК України.
Верховний Суд погоджується з такими висновками апеляційного суду, оскільки вони узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 751/1921/17 (провадження № 14-383цс18) про витребування транспортного засобу та його повернення власнику зазначено, що спір у сторін виник з приводу повернення автомобіля позивача, визнаного речовим доказом у кримінальному провадженні. Згідно з частиною першою статті 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу. Питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із