Постанова
Іменем України
16 березня 2023 року
м. Київ
справа № 357/1389/22
провадження № 61-11780св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня
2022 року у складі судді Ярмола О. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року у складі колегії суддів:
Сушко Л. П., Суханової Є. М., Сліпченка О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Позов мотивовано тим, що на підставі договору дарування від 10 липня 1998 року позивач є власником квартири АДРЕСА_1 .
У вказаній квартирі зареєстровані позивач, його колишня дружина - ОСОБА_2 (шлюб розірвано на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2012 року), а також повнолітні діти: ОСОБА_3, ОСОБА_4 .
Відповідачі у квартирі не проживають із 2012 року, тобто більше 10 років, проте реєстрація місця проживання за вказаною адресою обмежує права позивача як власника майна, створює перешкоди у користуванні та розпорядженні житлом, спричиняє додаткові витрати по оплаті житлово-комунальних послуг, оскільки позивач позбавлений можливості оформити субсидію.
Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням положень частини другої статті 405 ЦК України, ОСОБА_1 просив суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області
від 07 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із поважності причин непроживання відповідачів у спірному житловому приміщенні. Такими причинами є: відсутність порозуміння між сторонами, відсутність у відповідачів вільного доступу до квартири (позивач змінив замки), проживання позивача з іншою жінкою певний період, тимчасова відсутність відповідачів (дітей) у державі по причинам роботи.
При цьому судами враховано відсутність належного обґрунтування причин звернення позивача до суду, оскільки ОСОБА_1 зазначив, що реєстрація відповідачів є завадою для отримання субсидії на оплату комунальних послуг, при цьому відмовився від пропозиції відповідача ОСОБА_2 щодо поділу тягаря утримання житла.
Крім того, судами встановлено відсутність відомостей щодо наявності
у відповідачів іншого житла.
Дотримуючись балансу захисту права власності позивача на квартиру
та права користування цією квартирою відповідачами, які зареєстровані
у спірній квартирі, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня
2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня
2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити
нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У січні 2023 року справу № 357/1389/22 передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди повно та всебічно не дослідили обставини, що мають значення для справи, не надали оцінку доказам, зокрема, відповіді на запит Білоцерківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області від 27 липня 2022 року № 70, акта від 21 грудня 2021 року № 214/ц про фактично проживаючих осіб, складеного за участю юриста КП БМР ЖЕК та мешканців будинку. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту чинення перешкод у користуванні майном (звернення до правоохоронних органів тощо), що свідчить про свідому втрату інтересу до житлового приміщення.
Посилаючись на порушення судами норм процесуального права, заявник вказує на приєднання до матеріалів справи пояснень ОСОБА_3, направлених із порушенням вимог статей 178, 183 ЦПК України.
Крім того, судами не враховано правовий висновок, викладений
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року
у справі № 447/455/17, постановах Верховного Суду від 14 серпня
2019 року у справі № 635/9536/14-ц, від 15 квітня 2020 року у справі
№ 623/2055/18.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування квартири від 10 липня 1998 року (а. с. 8).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 жовтня 2012 року (а. с. 9).
З витягу реєстру Білоцерківської міської територіальної громади
№ 15.2-03/34992 від 17 грудня 2021 року згідно з відомостями реєстру територіальної громади встановлено, що за адресою:
АДРЕСА_2, зареєстровано четверо осіб: власник - ОСОБА_1 та відповідачі у справі: ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 (а. с. 6).
Відповідно до акта про фактично проживаючих осіб № 214/ц у квартирі, складеного в присутності позивача та сусідів: ОСОБА_5,
ОСОБА_6, за підписом юриста КП БМР ЖЕК № 6 Ребенко В. Ю., встановлено, що фактично проживає в квартирі АДРЕСА_3 позивач ОСОБА_1, а з 2012 року зареєстровані, але фактично не проживають відповідачі у справі:
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4,
ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 7).
Опитаний у судовому свідок ОСОБА_7, який проживає по сусідству з позивачем, вказав, що сторони 8-10 років не живуть разом, позивач проживає сам, відповідачі виїхали, оскільки позивач сказав, що не любить свою дружину. Свідку невідомо, за яких обставин відповідачі виселилися, сварок не чув, останній раз бачив ОСОБА_2 8-10 років тому, дітей сторін бачив років шість тому, приходили до батька в гості.
Свідок ОСОБА_5 суду повідомила, що вона проживає по сусідству на одній площадці з позивачем, між сторонами раніше були сварки. ОСОБА_2 із дітьми не проживають разом із позивачем близько десяти років, відповідач ОСОБА_2 винаймає собі житло, оскільки не може жити з чоловіком в одному помешканні, не хоче його нервувати. Донька позивача ОСОБА_8 святкувала 4-5 років тому свій день народження у квартирі батька.
ОСОБА_2 запропонувала позивачу сплачувати частину комунальних послуг, зокрема за послуги, надані ЖЕК, та за вивіз сміття, проте позивач відмовився, що ним не заперечувалося.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більше того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній
і резолютивній частинах.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правовідносини, що виникли у цій справі, стосуються визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Спір щодо користування житловим приміщенням виник між колишнім подружжям, одному з яких - ОСОБА_1 квартира належить на праві особистої приватної власності, а інший із подружжя - ОСОБА_2 вселилася як член сім`ї власника, а також між власником квартири та його членами сім`ї - дітьми ОСОБА_4, ОСОБА_3 .
Конституція України як Основний закон України передбачає як захист права власності, так і захист права на житло.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись у судовому порядку.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.