Постанова
Іменем України
16 березня 2023 року
м. Київ
справа № 522/8439/16-ц
провадження № 61-11070св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 як законний представник ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
треті особи: ОСОБА_1, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2017 року у складі судді Бойчука А. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду
від 06 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Князюка О. В.,
Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_1, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, про припинення права на частку у спільному майні,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2016 року ОСОБА_1 як законний представник ОСОБА_2 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_3, у якому просила:
- припинити право власності ОСОБА_3 на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 та 1/4 частку квартири АДРЕСА_2 за умови попереднього внесення вартості часток квартир на депозитний рахунок суду до моменту постановлення рішення у справі;
- визнати право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 .
Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є співвласником нерухомого майна, а саме: 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частки квартири
АДРЕСА_2 . Відповідач
ОСОБА_3 (бабуся позивача) також є співвласником нерухомого майна в тотожних з онуком частках.
Позивач є дитиною з інвалідністю, законним представником якого виступає його мати - ОСОБА_1, разом із якою позивач і проживає.
ОСОБА_1 також є співвласником нерухомого майна, але в частках
по 1/2 у кожній із квартир.
Сумісне проживання позивача та відповідача є неможливим, оскільки існує повна психологічна несумісність, зустрічі мають негативний вплив на психоемоційний стан дитини та є джерелом стресу при будь-яких можливих контактах, що підтверджується висновком судової психологічної експертизи від 17 липня 2015 року № 2231 та висновком Одеського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді
від 11 листопада 2014 року ОМР № К-83.
Зазначене вказує на те, що спільне користування нерухомим майном позивача та відповідача є неможливим. Крім того, спірні квартири є неподільними, відповідач, яка не має сім`ї, має інше місце проживання, зокрема вона зареєстрована у кв.
АДРЕСА_3, а тому припинення її права на частки у спірних квартирах
не завдасть істотної шкоди її інтересам.
З урахуванням вимог частини першої статті 365 ЦК України, ОСОБА_1 як законний представник ОСОБА_2 просила суд задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що припинення права власності ОСОБА_3 може завдати істотної шкоди її правам та законним інтересам. Судом не встановлено об`єктивних підстав для позбавлення прав відповідача на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, а тому, виходячи із засад справедливості та рівності прав співвласників майна, суд вважав відсутніми правові підстави для задоволення позову.
Крім того, позивачем не проведено експертної оцінки реальної вартості спірного майна та не внесено на депозитний рахунок суду вартість часток спірних квартир.
Постановою Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року змінено рішення Приморського районного суду від 06 грудня 2017 року в частині обґрунтування відмови у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, проте мотивувальна частина рішення підлягає зміні в частині обґрунтування такої відмови, оскільки суд помилково посилався на положення статті 364 ЦК України, що передбачає виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, що не підлягає застосуванню у цій справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду
м. Одеси від 06 грудня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
У грудні 2022 року справу № 522/8439/16-ц передано до Верховного Суду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається
на підстави оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті
Касаційна скарга мотивована порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині належного повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи. У свою чергу, саме неналежне повідомлення про розгляд справи призвело до невиконання позивачем вимог статті 365 ЦК України щодо внесення вартості часток на депозитний рахунок суду.
Посилаючись на порушення судами норм матеріального права по суті спору, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 посилається на неврахування судами правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17, постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15, постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15.
Суди повно та всебічно не дослідили обставини, що мають значення для справи, зокрема, не звернули увагу на те, що відповідач не володіла та не користувалася спірним майном, яке не може бути розділено в натурі, та не надала доказів, що припинення права власності завдасть істотної шкоди її інтересам, що суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 200/3033/15-ц.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 (син відповідача ОСОБА_3, чоловік позивача
ОСОБА_1 та батько неповнолітнього ОСОБА_2 ).
Спадкоємцями померлого ОСОБА_4 за законом є: дружина померлого - ОСОБА_1, мати померлого - ОСОБА_3, неповнолітній син померлого - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (в інтересах якого виступає його мати) та батько померлого - ОСОБА_5, який відмовився від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна квартира
АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, - 1/4 частки, ОСОБА_3 - 1/4 частки, ОСОБА_1 - 1/2 частки (а. с. 7-9, т. 1).
Квартира АДРЕСА_2 також належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, - 1/4 частки, ОСОБА_3 - 1/4 частки, ОСОБА_1 - 1/2 частки (а. с. 10-12, т. 1).
ОСОБА_2 є дитиною з інвалідністю, законним представником якого виступає його мати - ОСОБА_1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 14 листопада 2011 року (а. с. 5, т. 1).
Також установлено, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 квітня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року у справі № 522/10591/14, вселено ОСОБА_3 (відповідач у цій справі) у квартиру АДРЕСА_1 та в квартиру
АДРЕСА_2 та зобов`язано не чинити перешкоди у користуванні вказаним майном.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог установлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають зі встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній
і резолютивній частинах.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16
ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правовідносини, що виникли у цій справі, стосуються припинення права власності на частку у спільному майні.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток із мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Поняття і види права спільної власності визначено статтею 355 ЦК України, відповідно до частини першої якої майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Частиною першою статті 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга цієї статті).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року
у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що "відсутність конструкції ("за наявності одночасно") в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності".