П
ОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2023 року
м. Київ
справа № 155/486/21
провадження № 51-2944км22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника - адвоката ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника - адвоката ОСОБА_6 на вирок Горохівського районного суду Волинської області від 10 лютого 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020030070000387, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Залаззя Любешівського району Волинської області, жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судом першої та апеляційної інстанцій обставини
1. За вироком Горохівського районного суду Волинської області від 10 лютого
2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
2. Строк відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено обчислювати з моменту його затримання після вступу вироку в законну силу.
3. Постановлено стягнути з ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих: ОСОБА_9 - 1,00 грн; ОСОБА_10 - 250 000 грн; ОСОБА_9, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_11, - 250 000 грн; а також
у рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь ОСОБА_9, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_11, - по 2000 грн щомісячно, починаючи з 01 січня 2021 року до досягнення останньою вісімнадцяти років, а у випадку продовження нею навчання - до закінчення навчання, але не більше як до досягнення двадцяти трьох років. В іншій частині цивільного позову відмовлено.
4. Згідно з вироком ОСОБА_7 28 грудня 2020 року близько 16:06 в ході сварки з ОСОБА_12, яка відбувалася в приміщенні виробничого цеху ПП "Злагода", що на вул. Центральній, 1 у с. Шклинь Луцького району Волинської області, умисно з неприязні направив останньому в обличчя струмінь води з апарату високого тиску (міні-мийки) "Karcher" "НD 1000 SEі", чим заподіяв тяжкі тілесні ушкодження у виді пошкодження ясен, м`яких тканин та органів ротоглотки, що спричинило смерть потерпілого.
5. Волинський апеляційний суд ухвалою від 23 червня 2022 року вирок Горохівського районного суду Волинської області від 10 лютого 2022 року щодо ОСОБА_7 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 просить змінити вирок Горохівського районного суду Волинської області від 10 лютого 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 23 червня 2022 року, перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 121 КК на ч. 1 ст. 119 цього Кодексу, призначити покарання засудженому в мінімальних межах санкції зазначеного закону та звільнити його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували закон України про кримінальну відповідальність і допустили істотне порушення норм кримінального процесуального закону. Зазначає, що за встановлених судом обставин дії ОСОБА_7 підлягають кваліфікації як убивство, вчинене через необережність, оскільки останній не мав ані умислу, ані мотиву заподіяти потерпілому ОСОБА_12 тяжке тілесне ушкодження чи взагалі спричинити будь-яку шкоду його здоров`ю, і не уявляв, що будуть такі наслідки. Твердить, що за встановлених судом фактичних обставин події рішення про кваліфікацію злочинних дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК є помилковим. Звертає увагу захисник на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 404 і 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки цей суд не надав належної оцінки та вичерпних відповідей на доводи, наведені в його апеляційній скарзі, щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_7, не дослідив доказів, про повторне дослідження яких просила сторона захисту, не дав їм належної оцінки і не зазначив конкретних підстав, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Позиції інших учасників судового провадження
7. Захисник - адвокат ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу, просив задовольнити її, змінивши судові рішення щодо ОСОБА_7 .
8. Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_7 - без зміни.
9. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.
Мотиви суду
10. Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
11. Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
12.Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
13. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
14. У касаційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_6 незаконність судових рішень убачає в істотному порушенні норм кримінального процесуального закону та неправильному застосуванні закону України про кримінальну відповідальність через помилковість рішення судових інстанцій про наявність умислу в ОСОБА_7 на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому.Твердить, що смерть потерпілого сталася не з вини ОСОБА_7, а через збіг обставин, які не могли охоплюватися умислом засудженого.
15. Верховний Суд неодноразово висловлював свою правову позицію з приводу відмінності складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 1 ст. 119 КК, зазначаючи, що їхнє розмежування здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень.
16. У цьому контексті необхідно ретельно проаналізувати не лише об`єктивні, а й суб`єктивні ознаки складу злочину, оскільки саме суб`єктивна сторона складу злочину становить основний критерій розмежування вбивства через необережність (ст. 119 КК) та умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК).
17. Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.