Постанова
Іменем України
15 березня 2023 року
м. Київ
справа № 288/1366/21
провадження № 61-8441св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Попільнянського нотаріального округу Пилипчук Адам Якович, Квітнева сільська рада Попільнянського району Житомирської області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 06 грудня 2021 року у складі судді Рудник М. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 червня 2022 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Попільнянського нотаріального округу Пилипчук А. Я., Квітнева сільська рада Попільнянського району Житомирської області, про визнання договору дарування недійсним.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок та земельні ділянки, на якій він розташований, належали позивачу на праві власності.
Відповідач надавала позивачу допомогу та піклувалася про неї, намагалася утримувати у чистоті будинок, подвір`я та город, позивача це влаштовувало до весни 2021 року.
У квітні 2021 року відповідач повідомила позивача, що це її будинок і земля, які ОСОБА_1 сама їй подарувала, та почала виганяти позивача із вказаного будинку. Внаслідок чого вона вимушена проживати лише у частині свого будинку, а іншу частину зайняла відповідач, яка повністю розпоряджається землею. Крім того, відповідач повідомила, що позивач проживає в будинку до тих пір, поки вона її терпить, а якщо її щось не влаштовує, то вона може їхати куди завгодно.
Позивач зазначала, що про існування договору дарування свого житлового будинку та двох земельних ділянок вона взагалі не знала і не мала наміру комусь дарувати свій єдиний будинок та землю, копії договору дарування у неї немає. До неї додому навесні, декілька років тому, ввечері, приїжджав нотаріус, вона підписувала якісь документи. Позивач вважала, що це був договір довічного утримання, зважаючи на її похилий вік та потребу у сторонній допомозі. В силу свого похилого віку, хворобливості та безпорадного стану позивач не розуміла, який насправді документ підписує. Позивач хворіла на катаракту обох очей. Їй в 2015 році робили операцію на очах, проте після чого вона стала бачити ще гірше, крім того має багато хронічних хвороб. Договір вона не читала, так як взагалі дуже погано бачить, а, зважаючи на свій вік, поганий слух і зір, не могла сприймати відповідні терміни і поняття, тому не знала і не могла знати, що підписує договір дарування.
Позивач вказувала, що вона помилилася щодо правової природи правочину і насправді хотіла скласти договір довічного утримання, адже договір дарування був для неї вкрай невигідним. У позивача були відсутні підстави дарувати домогосподарство, в якому вона проживає та зареєстрована, іншого житла вона не має, проте в неї є родичі, які б могли її доглядати та отримати її майно у спадок. Обдаровувана навіть не є її родичкою, має свою сім`ю, дітей та внуків і не має можливості надавати позивачу допомогу.
Фактична передача відповідачу житлового будинку і всього домогосподарства не відбулася.
Позивач просила:
визнати недійсним договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, укладений 19 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Попільнянського нотаріального округу Пилипчуком А. Я.;
визнати недійсним договір дарування земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_1, укладений 19 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Попільнянського нотаріального округу Пилипчуком А. Я.;
визнати недійсним договір дарування земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0955 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладений 19 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Попільнянського нотаріального округу Пилипчуком А. Я.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 06 грудня 2021 року, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, позов задоволено.
Визнано недійсними: договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, укладений 19 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Попільнянського нотаріального округу Пилипчуком А. Я.;
договір дарування земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_1, укладений 19 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Попільнянського нотаріального округу Пилипчуком А. Я.;
договір дарування земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0955 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладений 19 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Попільнянського нотаріального округу Пилипчуком А. Я.
Вирішено питання щодо стягнення судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є людиною похилого віку (на час вчинення спірних правочинів їй виповнилося 88 років), має статус "Ветерана війни - учасника війни", за станом здоров`я у зв`язку із віковими захворюваннями потребує стороннього догляду й піклування. Крім того, спірний житловий будинок є її єдиним житлом, іншого житла вона не має, постійно проживає й зареєстрована у цьому будинку з 16 квітня 1979 року та продовжувала проживати у вказаному будинку після укладення спірних договорів, фактичної передачі спірного майна між сторонами не відбулося.
Суд першої інстанції вважав, що при укладенні договорів дарування, позивач неправильно сприйняла фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була та має істотне значення. ОСОБА_1 помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, вважаючи, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде доглядати за нею, а тому під час укладення оспорюваних договорів дарування волевиявлення позивача не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування.
Суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що оспорювані правочини не відповідають загальним підставам дійсності правочинів (частина третя статті 203 ЦК України), а тому відповідно до частин першої, третьої статті 215, частини першої статті 229 ЦК України є недійсними. Зазначений висновок узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 369/11060/16-ц; від 20 листопада 2019 року у справі № 308/3593/17 (провадження № 61-9531св19); від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17 (провадження № 61- 45189св18).
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, встановивши, що відчужений за договором дарування житловий будинок є єдиним житлом позивача, позивач продовжує проживати у спірному помешканні, врахувавши похилий вік позивача та стан здоров`я на час укладення оспорюваних договорів, потребу в сторонньому догляді та матеріальній допомозі, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що, укладаючи оспорювані договори дарування, позивач помилялась щодо правової природи цих правочинів, прав та обов`язків, які виникнуть після їх укладення між нею і відповідачем, і таким чином, встановив наявність правових підстав для визнання їх недійсними на підставі статті 229 ЦК України, навівши відповідні мотиви.
Суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з відповідним позовом. Судом під час розгляду справи було встановлено, що позивач дізналася про порушення свого права лише навесні 2021 року, після конфлікту з відповідачем та отримання у сільській раді копій оспорюваних договорів. З позовом до суду звернулась 02 серпня 2021 року. Разом з тим, відповідач не довела під час розгляду справи, що позивач на час підписання договорів була обізнана про укладення саме договорів дарування нерухомого майна. Отже, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що позивач не пропустила строк звернення до суду з даним позовом. При цьому, не вирішення районним судом під час ухвалення рішення питання про пропуск позивачем строку звернення до суду, не вплинуло на правильність винесеного рішення по суті спору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2022 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 06 грудня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 30 червня 2022 року, в задоволенні позову відмовити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що правочин позивачем вчинений під дією помилки тільки з тих міркувань, що ОСОБА_1 є людиною похилого віку (на час вчинення спірних правочинів їй виповнилося 88 років), має статус " Ветерана війни учасника війни", за станом здоров`я у зв`язку із віковими захворюваннями потребує стороннього догляду й піклування, спірний житловий будинок є її єдиним житлом, іншого житла вона не має, постійно проживає й зареєстрована у цьому будинку з 16 квітня 1979 року та продовжувала проживати у вказаному будинку після укладення спірних договорів, є помилковим, без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору.
Відповідач зазначила, що при посвідченні договору дарування, нотаріусом було роз`яснено характер правочину, який укладався. Роз`яснювалися також правові наслідки укладання саме такого виду правочину. ОСОБА_1 виявила бажання укласти саме договір дарування, відповідач також не була проти цього. Дані обставини підтверджуються підписом ОСОБА_1 у всіх спірних договорах дарування, протилежного позивачем не доведено. Також позивачем не доведено, що в момент підписання оспорюваних договорів вона діяла під примусом. Жодних належних та допустимих доказів позивач в обґрунтування позову не надала та не довела, що на момент укладення оспорюваних договорів дарування вона помилилася стосовно правової природи укладених нею правочинів та що існували обставини, які зумовлюють визнання договорів дарування недійсними, оскільки, укладаючи ці договори, вона усвідомлювала їх істотні умови і правові наслідки їх укладення. Відповідач наголошувала в суді першої інстанції, і це також було підтверджено показаннями свідків, що ще задовго до укладання договорів дарування, вона постійно допомагала позивачу по господарству, допомагала їй лікуватися, зокрема, супроводжувала її до лікувального закладу, прала, прасувала, готувала їсти, тощо, так як у позивача відсутні родичі та близькі. І саме в зв`язку з цим, віддячуючи їй, а також, так як позивач не має інших близьких родичів та близьких людей, ОСОБА_1 вирішила подарувати відповідачу будинок та земельні ділянки, безоплатно, без будь-якої користі взамін в майбутньому.
Відповідач наголошувала, що наступна зміна рішення позивача або ставлення до його наслідків після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки у позивача станом на момент укладення оспорюваного правочину. Підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації. За встановлених фактичних обставин справи, зокрема, пояснень ОСОБА_1, пояснень відповідача, показань свідків, які вказують на те, що змінилися відносини у стосунках між позивачем та відповідачем, необхідно зробити висновок, що ОСОБА_1 змінила наміри щодо відчуження майна після укладення договорів дарування, що не може свідчити про помилку стосовно правової природи договорів під час укладення таких правочинів.
Відповідач зазначала, що помилковим є висновки судів про те, що фактичної передачі спірного майна між сторонами не відбулося. Після укладення договорів дарування відповідач переселилася у подарований будинок і 08 серпня 2019 року зареєструвала своє місце проживання за вказаною адресою, чим прийняла дарунок. Незважаючи на те, що відповідач стала новим власником житлового будинку, позивач за їхньою домовленістю залишилась в ньому проживати разом із відповідачем, і мала проживати там постійно.
У позивача не виникало питань після підписання спірних договорів дарування, про відсутність у неї документів на житловий будинок та земельні ділянки, про вселення відповідача до неї в будинок та повне господарювання в ньому і на земельних ділянках. Дане також спростовує доводи позивача про те, що вона не знала про наявність договорів дарування. Також не знайшли свого підтвердження доводи позовної заяви про те, що позивач на час укладення договорів мала поганий зір. Підписи на спірних договорах чіткі та виразні, в потрібному місці. Медичні документи, додані до позовної заяви, свідчать про те, що позивач лікувала зір до укладення спірних договорів і виписана з одужанням.
На думку відповідача, суд апеляційної інстанції помилково визнав, що днем початку перебігу позовної давності слід вважати день, коли позивач отримала від сільської ради копію договору дарування, хоча доказів цього стороною надано не було, оскільки за змістом вищенаведених норм, загальна позовна давність тривалістю у три роки починає перебіг 20 березня 2018 року і спливає 19 березня 2021 року. До суду з позовом позивач звернулася в серпні 2021 року, тобто з пропуском позовної давності.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19, від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц, від 30 квітня 2020 року у справі № 309/818/17.
Позиція інших учасників справи
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3, у якому просить оскаржувані судові рішення залишити в силі, касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що суди першої та апеляційної інстанцій оцінили всі докази в сукупності та зробили вірний висновок, що під час укладення спірних договорів воля позивача була направлена на укладення договору довічного утримання, а не договору дарування.
Позивач зазначає, що про існування договору дарування свого житлового будинку та двох земельних ділянок, вона взагалі не знала і не мала наміру комусь дарувати свій єдиний житловий будинок та землю. Підписуючи договір, вона вважала, що підписує договір довічного утримання, оскільки спірний будинок є її єдиним місцем проживання і вона не мала наміру її відчужувати. Під час підписання договору їй не було роз`яснено суть та наслідки правочину, а через поганий зір, похилий вік та стан здоров`я вона не могла прочитати те, що підписує. Позивач помилилася відносно правочину, що вплинуло на її волевиявлення, так як має похилий вік, хворіла та перенесла операцію на очах. При цьому підписувала договір у вечірній час, суті правочину їй ніхто не роз`яснив та не залишив копії, щоб вона змогла попросити сторонню людину прочитати текст.
Вказує, що навесні 2021 року відповідач повідомила, що було підписано не договір довічного утримання, а договір дарування, і що тепер будинок і все домогосподарство є її особистою власністю, якщо ОСОБА_1 щось не влаштовує, то хай виселяється в будинок для пристарілих людей. Отримавши у місцевій владі копії договорів дарування, позивач зрозуміла, що її обманули. Іншого житла ОСОБА_1 не має. Після ухвалення рішення судом першої інстанції, відповідач у грудні 2021 року забрала всі свої речі та виселилася зі спірного будинку. Вона також забрала всі продовольчі припаси, залишивши пристарілу людину серед зими без грошей та без продуктів харчування. Крім того, відповідач як власник будинку звернулась до Попільнянського РЕМу із заявою і в домогосподарстві працівники РЕМу відрізали електропостачання. На даний час ОСОБА_1 проживає майже рік без світла, без опалення та без запасу дров.
Позивач зазначає, що довідалася про порушення свого права лише навесні 2021 року, після того, як відповідач стала виганяти її з хати і вона отримала у місцевої влади копії договорів дарування.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито провадження у справі № 288/1366/21, витребувано справу з суду першої інстанції.
У листопаді 2022 року матеріали цивільної справи № 288/1366/21 надійшли до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 447/2297/19, від 07 червня 2022 року у справі № 754/16202/18 та у постанові Верховний Суд України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс19.
Фактичні обставини
Суди встановили, що відповідно до трьох договорів дарування, які були укладені 19 березня 2019 року та посвідчені приватним нотаріусом Попільнянського районного нотаріального округу Житомирської області Пилипчуком А. Я., ОСОБА_1 (дарувальник) подарувала, а ОСОБА_2 (обдаровувана) прийняла в дар належні дарувальнику на праві власності:
- житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1, який розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0.25 га, кадастровий номер якої 1824785500:02:008:0007;
- земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа - 0,25 га, кадастровий номер - 1824785500:02:008:0007;
- земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, для ведення особистого селянського господарства, площа - 0,0955 га, кадастровий номер - 1824785500:02:008:0008 (а.с.8,9,11,12,14,15).
19 березня 2018 року приватним нотаріусом Попільнянського районного нотаріального округу Пилипчуком А. Я. на підставі вказаних договорів дарування від 19 березня 2018 року, зареєстровано право власності ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно.
Згідно виписки, виданої Житомирською обласною клінічною лікарнею "ім. О. Ф. Гербачевського", ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, перебувала на стаціонарному лікуванні у центрі мікрохірургії ока Житомирської обласної клінічної лікарні з 14 квітня 2015 року по 28 квітня 2015 року, в результаті проведеного обстеження встановлено діагноз: стареча катаракта лівого ока. 14 квітня 2015 року проведено операцію: факоемульсифікацію катаракти з імплантацією ІОЛ на лівому оці під мікроскопом, без ускладнень. Ефективність лікування: - виписана з одужанням з поліпшенням.
Згідно довідки, виданої старостою Почуйківського старостинського округу Квітневої ОТГ 05 липня 2021 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є ветераном війни - учасником війни, від народження і по даний час зареєстрована в АДРЕСА_1 . До 2018 року безвиїзно проживала у своєму власному будинку, а потім подарувала свій будинок ОСОБА_2, яка не є її родичкою. Після відчуження будинку ОСОБА_1 продовжує бути зареєстрованою та проживати за вищевказаною адресою. Сільській раді нічого не відомо про передачу будинку ОСОБА_2 від ОСОБА_1 або про добровільне виселення ОСОБА_1 з житлового будинку, іншого житла у неї немає. ОСОБА_1 постійно хворіє, вже тривалий час зовсім погано бачить та чує у зв`язку з хворобами та поважним віком. Для свого проживання потребує сторонньої допомоги, яку їй надають сусіди та друзі.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу /набуття /зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює, встановлює, припиняє, зумовлює переходу чи набуття) цивільних прав та обов`язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.