Постанова суду № 761/36042/20 від 17.03.2023 про видачу судового наказу

Постанова

Іменем України

17 березня 2023 року

м. Київ

справа № 761/36042/20

провадження № 61-6681св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

боржник - ОСОБА_1,

стягувач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, до якої приєднався ОСОБА_4, на постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 на його користь аліментів на утримання неповнолітніх ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі однієї третини частини заробітку щомісячно, починаючи з дня подання заяви про видачу судового наказу і до повноліття дітей, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, починаючи з дня пред`явлення заяви та до досягнення дітьми повноліття.

24 червня 2021 року Шевченківським районним судом міста Києва видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітніх ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 листопада 2020 року і до досягнення дітьми повноліття.

27 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про перегляд судового наказу у зв`язку із нововиявленими обставинами.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилалася на те, що неповнолітні діти не проживають разом із ОСОБА_2 . Також зазначила, що наразі існує судовий розгляд справи визначення місця проживання дитини.

Короткий зміст судових рішень ухвалених у справі

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що заявником заявлено вимогу, яка не відповідає положенням статті 161 ЦПК України, зокрема, заявником заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі однієї третини заробітку (доходу) платника аліментів, при цьому заявник просить стягувати аліменти не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з дня пред`явлення заяви та до досягнення дітьми повноліття, що передбачено у випадку стягнення аліментів у твердій грошовій сумі.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2021 року скасовано ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 14 грудня 2020 року, справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційний суд, направляючи справу до місцевого суду для продовження розгляду, вказав про те, що заявником відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 161 ЦПК України заявлено вимоги про стягнення аліментів у розмірі однієї третини половини заробітку (доходу) платника аліментів на двох дітей, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

У заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, а саме стягнення аліментів у розмірі однієї третини половини заробітку (доходу) платника аліментів на двох дітей, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки положення пункту 4 частини першої статті 161 ЦПК України передбачають стягнення аліментів не більше десяти прожиткових мінімумів.

Отже, в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, з яких частина не підлягає розгляду в порядку наказного провадження. Тому відповідно до частини третьої статті 165 ЦПК України суд мав би постановити ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині тих вимог, які не підлягають розгляду в порядку наказного провадження, а не відмовляти у видачі судового наказу в цілому.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 червня 2021 року відмовлено ОСОБА_2 у видачі судового наказу в частині стягнення з ОСОБА_1 аліментів не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Роз`яснено заявнику, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 ЦПК України, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня

2021 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами судового наказу Шевченківського районного суду міста Києва від 24 червня 2021 у справі № 761/36042/20 за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дітей з ОСОБА_1 .

Скасовано судовий наказ, виданий Шевченківським районним судом міста Києва від 24 червня 2021 року (справа № 761/36042/20) за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дітей з ОСОБА_1 .

Скасовуючи судовий наказ, місцевий суд виходив з того, що у провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває на розгляді справа № 761/40662/20 про визначення місця проживання дитини.

У наказному провадженні можуть розглядатися лише безспірні вимоги заявника, з яких не вбачається спір про право, тобто, вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин.

Разом з тим, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 стверджують, що діти перебувають саме на його/її утриманні. Отже, між сторонами правовідносин вбачається спір про право, оскільки питання визначення місця проживання дітей між сторонами не вирішено, при цьому право на отримання аліментів має лише той із батьків з ким проживає дитина.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про скасування за нововиявленими обставинами судового наказу від 24 червня 2021 року, оскільки із поданої ОСОБА_2 заяви та доданих до неї документів не вбачається виникнення у нього безспірного права грошової вимоги, а саме права на стягнення аліментів з ОСОБА_1, з огляду на відсутність беззаперечних доказів постійного проживання дітей саме з ОСОБА_2, перебування дітей на його самостійному утриманні, а тому спір між батьками щодо права на отримання аліментів та їх розмір підлягає вирішенню судом у порядку позовного провадження.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу від 24 червня 2021 року відмовлено.

Суд апеляційної інстанції під час перегляду справи встановив, що син ОСОБА_5 із 13 червня 2021 року по теперішній час проживає з батьком, проте старший син ОСОБА_4 наразі проживає з матір`ю.

Водночас апеляційний суд вказав про те, що наявність невирішеного спору між сторонами щодо місця проживання дітей та факт проживання на час видання судового наказу другої дитини з матір`ю не є підставою для скасування судового наказу за нововиявленими обставинами, а можуть бути підставою для зменшення визначеного судом розміру аліментів.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені ОСОБА_1 обставини не є нововиявленими в розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України та відповідно не дають підстав для скасування судового наказу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року та залишити в силі ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга містить посилання на необхідність часткового відступу від правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 19 листопада 2018 року у справі 359/3012/18 та від 18 грудня 2018 року у справі № 264/1739/18, вказавши, що під час вирішення питання про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини, нововиявленими обставинами є всі істотні для справи обставини, які не були встановлені судом в момент видачі судового наказу, зокрема відомості про місце проживання дітей, період часу проживання дітей з кожним з батьків, зміна місця проживання дітей, наявність невирішеного судового спору про визначення місця проживання дітей, факт протиправної поведінки батьків щодо самочинної зміни місця проживання дитини.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду про те, що факт непроживання обох дітей разом з батьком не є підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є необґрунтованими.

Наявність права звернутись до суду з питання про зменшення розміру аліментів не може розглядатись як дотримання принципу змагальності сторін.

Місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що наявний спір щодо визначення місця проживання дітей унеможливлює розгляд питання щодо стягнення аліментів.

23 вересня 2022 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_4 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_3, на постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу від 24 червня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей.

У заяві про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_4 погоджується з доводами касаційної скарги ОСОБА_1 .

Провадження у суді касаційної інстанції

26 липня 2022 року ухвалою Верховного Суду ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року, а касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків.

12 серпня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

14 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року та зупинення виконання судового наказу Шевченківського районного суду міста Києва від 30 червня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу від 24 червня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей.

30 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду залишено без руху заяву ОСОБА_4 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_3, на постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року та надано заявнику строк для усунення її недоліків.

31 жовтня 2022 року ухвалою Верховного Суду прийнято заяву ОСОБА_4 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_1 на його користь аліментів на утримання неповнолітніх ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі однієї третини частини заробітку щомісячно, починаючи з дня подання заяви про видачу судового наказу і до повноліття дітей, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, починаючи з дня пред`явлення заяви та до досягнення дітьми повноліття.

27 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про перегляд судового наказу у зв`язку із нововиявленими обставинами, посилаючись на те, що неповнолітні діти не проживають разом з ОСОБА_2, а наразі існує судовий розгляд справи визначення місця проживання дитини.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 30 вересня 2021 року задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами судового наказу Шевченківського районного суду міста Києва від 24 червня 2021 у справі № 761/36042/20 за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дітей з ОСОБА_1 .

Скасовано судовий наказ, виданий Шевченківським районним судом міста Києва від 24 червня 2021 року, справа № 761/36042/20, провадження № 2-н/761/403/2021, за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дітей з ОСОБА_1 .

Встановлено, що у провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа № 761/40622/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Коцюбинської селищної ради Бучанського району Київської області, про визначення місця проживання дитини.

Суд апеляційної інстанції під час перегляду справи встановив, що син ОСОБА_5 із 13 червня 2021 року по теперішній час проживає з батьком, а старший син ОСОБА_4 наразі проживає з матір`ю.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

................

Перейти до повного тексту