ф
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2023 року
м. Київ
справа № 420/2955/20
адміністративне провадження № К/9901/28284/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №420/2955/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенство Пожежної Безпеки "ОПАЛ" до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року (головуючий суддя Харченко Ю.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року (головуючий суддя Домусчі С.Д., судді: Семенюк Г.В., Шляхтицький О.І.),
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агенство Пожежної Безпеки "ОПАЛ" звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 19 березня 2020 року №0007970509.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, адміністративний позов задоволено.
Головне управління Державної податкової служби в Одеській області, звернулось з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі №420/2955/20 за касаційною скаргою податкового органу.
Ухвалою суду від 20 березня 2023 року розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 21 березня 2023 року.
Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження з урахуванням положень статті 340 КАС України.
Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з`ясував наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 14 по 20 лютого 2020 року, на підставі направлень, виданих ГУ ДПС в Одеській області від 06.02.2020 №362/05-08, №361/05-08, наказу Головного управління ДПС в Одеській області від 04.02.2020 №323, проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість з контрагентом-постачальником ТОВ "БК БУД-МІСТО" за лютий-квітень 2019 року.
За результатами перевірки складений акт №130/15-32-05-09/37468564 від 27.02.2020, в якому контролюючий орган зафіксував заниження позивачем податку на додану вартість за лютий-квітень 2019 року, що підлягає сплаті до бюджету, внаслідок чого контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, п.п. "а" п.198.1 та абз.1 п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, та розділу 5 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Мінфіну України від 28.01.2016 №21.
Таких висновків податковий орган дійшов внаслідок встановлення відсутності у контрагента позивача ТОВ "БК БУД-МІСТО" необхідної кількості управлінського та технічного персоналу, власних основних фондів, власних виробничих активів, власних складських приміщень, а також внаслідок віддаленості позивача від його контрагента.
На підставі акту перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення №0007970509 від 19.03.2020, яким збільшив позивачу податкові зобов`язання з ПДВ на суму 832569грн. та застосував штрафні (фінансові) санкції в сумі 208142грн.
Не погоджуючись податковим повідомленням-рішенням, Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про його скасування. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що при формуванні податкового кредиту в межах перевіряємого періоду, Товариством у повному обсязі дотримано вимоги чинного податкового законодавства України та правомірно віднесено до складу податкового кредиту відповідні суми ПДВ, сплачені у ціні робіт, виконаних у межах відповідних фінансово-господарських правовідносин з ТОВ "БК БУД-МІСТО". При цьому, податкова інформація, яка міститься в інформаційно-аналітичних базах щодо контрагента позивача, має виключно інформативний характер, та не вважається належним доказом у розумінні процесуального законодавства. Окрім того, отримані від ТОВ "БК БУД-МІСТО" роботи ТОВ "Агенство пожежної безпеки "ОПАЛ" використано у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, посилався на те, що на підставі досліджених судом наявних у матеріалах справи письмових доказів в сукупності, суд дійшов висновку, що ТОВ "Агенство пожежної безпеки "ОПАЛ", відповідно до принципу змагальності, у повному обсязі спростовано доводи контролюючого органу щодо порушення платником податків окреслених у Акті перевірки вимог податкового законодавства. Належним чином оформлені первинні документи підтверджують пов`язаність операції з господарською діяльністю позивача, наявність у всіх учасників господарських операцій спеціальної податкової правосуб`єктності, а доводи податкового органу про безтоварність укладених правочинів не ґрунтуються на нормах законодавства України, припущення є неприпустимим у податкових правовідносинах.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган оскаржив їх у касаційному порядку. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач викладає обставини, встановлені актом перевірки. Як вважає відповідач, наданими позивачем документами не підтверджується реальність господарських операцій з контрагентами, а тому висновки акту перевірки та прийняте на підставі цього акту податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам податкового законодавства. Відповідач зазначає, що у ході проведеної перевірки виявлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентом, посилаючись на наявну податкову інформацію. Згідно з позицією відповідача, викладеною у касаційній скарзі, висновки щодо відсутності у позивача права на формування даних податкового обліку за господарськими операціями обґрунтовуються встановленими під час перевірки обставинами, що масштабні будівельні роботи виконані контрагентом, як підрядною організацією, з урахуванням відсутності трудових ресурсів, відповідного устаткування, потужностей та механізмів. Відповідач посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права до спірних правовідносин, де Суд вказував за яких обставин господарську операцію можна визнавати такою, яка здійснена для отримання необґрунтованої податкової вигоди. На думку відповідача, судами неналежно досліджені та оцінені докази, не перевірено можливості контрагента виконати договірні умови правочинів. Таким чином, обставини справи встановлені неповно, що зумовило прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам законності та обґрунтованості. На підставі викладеного, відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивачем відзив на касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Із системного аналізу правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.