ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2023 року
м. Київ
справа № 640/11699/21
адміністративне провадження № К/990/16051/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Губської О.А., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №640/11699/21
за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою голови Апарату Верховної Ради України
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року, ухвалене головуючим суддею Шейко Т.І.,
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі: головуючого судді Василенка Я.М., суддів: Кузьменка В.В., Ганечко О.М.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач, Апарат ВРУ), у якому просила:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо ненарахування та невиплати позивачці грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 03.12.2007 по 23.05.2008;
1.2. стягнути з Апарату ВРУ на користь позивачки грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки в сумі 4 330, 52 грн;
1.3. зобов`язати Апарат ВРУ виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з 23.05.2008 по день фактичного розрахунку.
2. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на порушення відповідачем норм статті 47, частини першої статті 83, статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні її з посади помічника-консультанта народного депутата через невиплату їй грошової компенсації за 14 днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 03.12.2007 по 23.05.2008, що призвело до порушення її трудових прав та визначених чинним законодавством гарантій. Проте, наголошує позивачка, у цій виплаті їй безпідставно відмовлено через відсутність бюджетних призначень. Позивачка уважає, що оскільки відповідач не провів з нею повний розрахунок у день її звільнення, так як це передбачено статтею 116 КЗпП України, то наявні підстави для зобов`язання Апарату ВРУ нарахувати та виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку на підставі частини першої статті 117 КЗпП України.
Установлені судами фактичні обставини справи
3. Відповідно до наявної в матеріалах справи копії довідки Апарату ВРУ № 20-17/355 від 12.04.2021 ОСОБА_1
- з 27.06.2002 по 25.05.2006 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України четвертого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України "Про державну службу". За вказаний період роботи не використано 26 календарних дні щорічної основної відпустки;
- з 26.05.2006 по 01.07.2007 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України п`ятого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України "Про державну службу". За вказаний період роботи використала всі дні відпустки;
- з 03.12.2007 по 23.05.2008 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України шостого скликання ОСОБА_3 з поширенням дії Закону України "Про державну службу". За вказаний період роботи не використано 14 календарних днів щорічної основної відпустки.
4. ОСОБА_1 звернулась до Апарату ВРУ із заявою від 19.03.2021 щодо виплати компенсації за невикористані дні відпустки за період роботи в Апараті ВРУ.
5. Листом від 14.04.2021 № 15/26-2021/129021 перший заступник керівника Апарату ВРУ - керуючий справами повідомив, що Апарат ВРУ здійснює кадрове та фінансове обслуговування помічників-консультантів за поданням народного депутата України. Всі виплати здійснюються тільки в межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. На момент звільнення позивачки економія фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України ОСОБА_3 була недостатньою, а тому здійснити нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку не вбачається можливим.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
6. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2022, позов задоволено частково:
6.1. визнано протиправною бездіяльність Апарату ВРУ щодо не нарахування та невиплати позивачці грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 03.12.2007 по 23.05.2008;
6.2. зобов`язано Апарат ВРУ нарахувати та виплатити позивачці грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної та додаткової відпусток за період з 03.12.2007 по 23.05.2008;
6.3. зобов`язано Апарат ВРУ нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку;
6.4. у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
7. Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, застосовуючи правову позицію Верховного Суду, сформовану у постанові від 27.03.2019 у справі № 757/9144/16-ц, виходив з того, що, оскільки позивачка була прийнята на посаду та звільнена із посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату ВРУ, то це означає, що вона перебувала у трудових відносинах саме із Апаратом ВРУ, а не із відповідним народним депутатом Верховної Ради України, а тому видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат ВРУ у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
8. Суди попередніх інстанцій висновували, що посилання відповідача у листі від 16.06.2021 №15/26-2021/198733 на те, що у нього відсутній обов`язок виплати компенсації, оскільки всі виплати здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників - консультантів, не відповідає вимогам закону. При цьому, наголосили, що частина шоста статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" не покладає такого обов`язку на народного депутата.
9. За висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, чинне законодавство не передбачає обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.
10. У підсумку суди обох інстанцій дійшли висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період з 03.12.2007 по 23.05.2008 - 14 календарних днів щорічної основної відпустки.
11. Виходячи з того, що компенсація за невикористані щорічну основну та додаткову відпустки відноситься до складової додаткової заробітної плати, виплату якої власник або уповноважений ним орган повинен здійснити у день звільнення працівника, а позивачці така компенсація не виплачена у день її звільнення з мотивів відсутності економії фонду оплати праці помічників-консультантів, суди попередніх інстанцій на підставі частини першої статті 117 КЗпП України дійшли висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягають задоволенню.
12. Поряд із цим, відмовляючи позивачці у стягненні визначеної нею самостійно суми компенсації за невикористані позивачкою дні відпустки, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що розрахунок суми такої компенсації належить до виключних повноважень відповідача, а суд, своєю чергою, в межах наданої йому компетенції, визначеної КАС України, не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади, тому на думку судів обох інстанцій, суд не може зобов`язати виплачувати конкретну суму, а має зобов`язати саме здійснити нарахування та виплату такої компенсації.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
13. Із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції не погодився Апарат ВРУ, у зв`язку з чим звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою, у якій просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.11.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2022 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
14. Ця касаційна скарга подана з підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
15. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник доводить наявність підстав для відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.03.2019 у справі №757/9144/16-ц та застосованого судом апеляційної інстанції під час вирішення цієї справи, відповідно до якого помічник-консультант народного депутата України перебуває у трудових відносинах саме з Апаратом ВРУ, а не з народним депутатом України, а тому видатки з виплати одноразової грошової допомоги, передбачені частиною шостою статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України", має нести Апарат ВРУ у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
15.1. На думку Апарату ВРУ сам факт прийняття та звільнення помічників-консультантів народних депутатів України розпорядженнями керівництва Апарату ВРУ не може свідчити про те, що сторони у справі перебувають у трудових правовідносинах. Правовий статус, умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин помічників-консультантів народного депутата України, визначені спеціальним законодавством - статтею 34 Закону України "Про статус народного депутата України" та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 за №379/95-ВР, відповідно до яких, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень, а не Апарат ВРУ.
15.2. Наведене, на переконання скаржника, дає підстави уважати, що законодавець не розглядав такі правовідносини у класичному розумінні трудових, які визначені КЗпП Україні, а тому окремо врегульовав їх на законодавчому рівні та відповідним Положенням, фактично визначив безпосереднім роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України.
15.3. Апарат ВРУ пояснює, що лише здійснював кадрове та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачкою та її роботодавцем - народним депутатом України VI скликання ОСОБА_3 . При цьому, наголошує, що здійснення фінансового обслуговування помічників- консультантів народних депутатів України можливе виключно у межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями (підпункт 1 пункту 10 розділу II Положення про Апарат Верховної Ради України). Так, відповідно до частини третьої статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" та частини другої статті 3.2. Положення виплата компенсації за невикористані дні щорічної (та додаткової) відпустки, так само як і будь-які інші виплати помічникам-консультантам народних депутатів України здійснюються у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці його помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України. Підкреслює, що у розпорядженні керівника Апарату ВРУ від 27.05.2008 № 6162 про звільнення ОСОБА_1 з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 було вказано, що виплату компенсації за 14 календарних днів невикористаної основної відпустки має бути здійснено у межах фонду, встановленого народному депутату України ОСОБА_3, для оплати праці помічників-консультантів
15.4. Підсумовуючи наведене, скаржник уважає, що специфіка правового статусу помічників-консультантів народних депутатів України та відсутність фактичних трудових правовідносин між сторонами у справі, дає скаржнику право стверджувати про наявність обґрунтованих підстав для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27.03.2019 у справі № 757/9144/16-ц.
16. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник наголошує, що в оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій застосували статті 116, 117 КЗпП України без урахування висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 360/1159/19, від 25.06.2020 у справі № 440/2896/19, від 09.09.2020 у справі № 826/3730/16, від 17.07.2019 у справі № 524/5572/16-а, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
16.1. На переконання скаржника під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України, які зводяться до того, що позивач може визначити остаточний обсяг своїх вимог до відповідача лише тоді, коли відбудеться факт виплати йому грошової компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки. Однак, звертає увагу, що у спірних правовідносинах на момент подачі цієї касаційної скарги відсутня подія фактичного розрахунку.
16.2. За таких обставин, позовна вимога у частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, на думку касатора, є передчасною, а суди попередніх інстанції не врахували позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 28.11.2019 у справі №360/1159/19 та від 25.06.2020 у справі №440/2896/19, і дійшли невірного висновку про зобов`язання Апарат ВРУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
16.3. Також, за твердженням скаржника, судами першої та апеляційної інстанції не було враховано висновку, викладеного Верховним Судом у постановах від 09.09.2020 у справі №826/3730/16 та у постанові від 17.07.2019 у справі №524/5572/16-а, відповідно до якого термін проведення остаточного розрахунку зі звільненим працівником відповідно до статті 116 КЗпП України у випадку спірних правовідносин повинен обраховуватися починаючи з дати звернення працівника із зазначеною вимогою до роботодавця.
16.4. Касатор звертає увагу, що позивачкою під час її звільнення не порушувалось питання про виплату їй компенсації за всі дні невикористаної відпустки, вона не зверталась у травні 2008 року до відповідача з вимогою про здійснення таких виплат, а звернулася лише у березні 2021 року, тобто Апарат ВРУ на момент звільнення позивачки з посади помічника-консультанта народного депутата України не був обізнаний про її претензії щодо невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку.
16.5. Поруч із цим Апарат ВРУ підкреслює ту обставину, що судами попередніх інстанцій не було визначено конкретного розміру грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки позивачки за період її роботи з 03.12.2007 по 23.05.2008, що, на думку скаржника, фактично зробило неможливим правильне визначення суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні позивачки, хоча за позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 і від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, компетенція стосовно зменшення розміру середнього заробітку належить суду, який розглядає трудовий спір. На переконання скаржника, саме суд має надати оцінку обставинам конкретної справи, врахувати, зокрема, розмір заборгованості роботодавця, період затримки виплати, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, а також інші обставини справи, які можуть бути підставами для зменшення відповідного стягнення, про що і зауважувала Велика Палата Верховного Суду у вказаних постановах.
16.6. Своєю чергою, здійснивши розрахунок середнього заробітку за частиною першою статті 117 КЗпП України, розмір якого склав 2276643, 39 грн, Апарат ВРУ наголошує, що виплата позивачці такої значної суми коштів у порівнянні із невиплаченою сумою компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки може призвести до нерозумних та несправедливих наслідків для відповідача, як державного органу, фінансування якого здійснюється виключно з Державного бюджету України.
16.7. Насамкінець, Апарат ВРУ послався на порушення судом першої інстанції вимог процесуального законодавства, оскільки не зобов`язав позивачку сплатити судовий збір за позовну вимогу про зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку, яка за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19, підлягає оплаті судовим збором.
17. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01.07.2022 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
18. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 27.01.2022 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до пункту 4 частини першої статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
19. Від адвоката Цикалевича В.М., який діє в інтересах позивачки, до Верховного Суду надійшов письмовий відзив на касаційну скаргу Апарату ВРУ, у якому сторона позивачки просить відмовити у її задоволенні.
19.1. В підтримку законності та обґрунтованості рішень судів попередніх інстанції, у цьому відзиві наголошено, що грошова компенсація за невикористану відпустку є частиною заробітної плати позивачки і належить до сум, що підлягають виплаті їй у день її звільнення, а тому відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України звернення позивачки до суду з вимогою про її примусове стягнення з відповідача не підлягає обмеженню будь-яким строком. Своєю чергою порушення відповідачем строків розрахунку при звільненні працівника є порушенням законодавства про оплату праці та має наслідком настання відповідальності за статтею 117 КЗпП України.
19.2. Звернуто увагу Суду, що нормою статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України" встановлено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом. При цьому, чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.
19.3. Підсумовуючи викладене, сторона позивачки просить Суд під час перегляду цієї справи в касаційному порядку врахувати правові позиції сформовані у подібних правовідносинах Верховним Судом у постановах від 16.01.2019 у справі №757/45463/16-ц, від 20.02.2019 у справі №757/57336/16-ц, від 27.03.2019 у справі №757/9144/16-ц, а також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 у справі № К/800/5905/16.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
20. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
21. Спірні правовідносини виникли щодо невиплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України та відповідальності роботодавця у зв`язку з цим за статтею 117 КЗпП України.
22. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
23. У періоді, у якому позивачка працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України шостого скликання ОСОБА_3 (з 03.12.2007 по 23.05.2008) та мала 14 днів невикористаної щорічної основної відпустки, правовий статус помічників-консультантів народного депутата України визначався статтею 34 Закону України "Про статус народного депутата України" від 17.11.1992 № 2790-XII (у редакції, чинній на момент призначення позивачки на цю посаду).
24. Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 2790-XII у вказаній редакції народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
24.1. Помічником-консультантом народного депутата може бути лише громадянин України, що має середню спеціальну чи вищу освіту і вільно володіє державною мовою (частина друга статті 34 Закону № 2790-XII).
24.2. Помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах (частина третя статті 34 Закону № 2790-XII).
24.3. На чотирьох помічників-консультантів народного депутата поширюється дія Закону України "Про державну службу" (3723-XII), їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця четвертої категорії, вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ або до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування (абзац третій частини третьої статті 34 Закону № 2790-XII).
24.4. Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, але не є державними службовцями, також можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України (абзац четвертий частини третьої статті 34 Закону № 2790-XII).
24.5. Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів (абзац шостий частини третьої статті 34 Закону № 2790-XII).
24.6. У випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України (частина шоста статті 34 Закону № 2790-XII).
24.7. Помічнику-консультанту народного депутата, звільненому у зв`язку з закінченням строку повноважень народного депутата, надається попередня або рівноцінна робота (посада), якщо до прийняття на роботу помічником-консультантом він працював у органах державної влади або в органах місцевого самоврядування (абзац перший частини сьомої статті 34 Закону № 2790-XII).
24.8. Період перебування на посаді помічника-консультанта народного депутата за строковим трудовим договором на постійній основі зараховується до трудового стажу за спеціальністю такого помічника-консультанта (абзац другий частини сьомої статті 34 Закону № 2790-XII).
25. Правовий статус помічника-консультанта народного депутата України, його права та обов`язки, порядок прийняття на посаду, організаційне, матеріальне та соціально-побутове забезпечення його діяльності визначається Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 за № 379/95-ВР відповідно до статті 34 Закону №2790-XII.
25.1. Статтею 3.1 цього Положення передбачено, що персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
25.2. За умовами прийняття на роботу, визначеними статтею 3.2 даного Положення, помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
25.3. Розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України, у межах якого народний депутат України самостійно: 1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; 2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; 3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань. Заробітна плата помічникам-консультантам, які перебувають на державній службі, встановлюється з урахуванням вимог статті 33 Закону України "Про державну службу" (стаття 4.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України).
25.4. Статтею 4.2 цього Положення, яка визначає організацію праці помічника-консультанта, визначено, що помічнику-консультанту народного депутата України, який прикріплений для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ, надається одне постійне робоче місце у службовому кабінеті народного депутата України.
25.5. Статтею 4.4 цього ж Положення урегульовано питання відпусток помічників-консультантів, за змістом якої помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше. Помічнику-консультанту народного депутата України, що перебуває на державній службі, надається допомога на оздоровлення в порядку та розмірах, встановлених Законом України "Про державну службу" (3723-XII), в межах загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.
26. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що правовідносини між Апаратом ВРУ та помічником-консультантом народного депутата України за описаних вище обставин не є за своєю суттю трудовими, з огляду на таке.
27. Специфіка правового статусу помічника-консультанта народного депутата України, на якій наголошує Апарат ВРУ в касаційній скарзі (урегулювання особливостей умов діяльності спеціальним законодавством, здійснення персонального підбору кандидатури помічника-консультанта і організація їх роботи і розподіл місячного фонду оплати праці особисто народним депутатом України, який несе відповідальність за правомірність своїх рішень) обумовлена характером патронатної служби, властивої будь-якій посаді такого роду.
28. Особливість патронатної служби полягає у тому, що діяльність працівників цієї служби спрямована на забезпечення ефективності функціонування визначених законодавством категорій публічних службовців, а не державного органу, чим власне і обумовлена означена специфіка їхнього правового статусу.
29. Пунктом 1 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31.05.2000 N 459, викладеного в новій редакції Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 14.03.2006 N 217, чинного на період роботи позивачки на посаді помічника-консультанта народного депутата України, визначено, що Апарат ВРУ є органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, кадрове, фінансово-господарське, матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Верховної Ради України, народних депутатів України.
30. Частиною першою статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на момент зарахування позивачки на означену посаду) визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
31. Укладення договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи (частини 3 та 4 статті 24 КЗпП України у цій же редакції).
32. Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи (частина перша статті 23 КЗпП України).
33. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (частина друга статті 23 КЗпП України).
34. Таким чином, строковий трудовий договір - це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.
35. За обставинами цієї справи ОСОБА_1 розпорядженням керівника Апарату ВРУ від 19.12.2007 зарахована на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 за його поданням на час його депутатських повноважень із поширенням дії Закону України "Про державну службу" (від 16.12.1993 № 3723-XII втратив чинність на підставі Закону України від 10.12.2015 N 889-VIII) із залишенням їй раніше присвоєного рангу державного службовця, а розпорядженням керівника Апарату ВРУ від 27.05.2008 № 6162 звільнена з цієї посади у зв`язку з припиненням повноважень народного депутата України на підставі частини першої статті 4 Закону № 2790-XII (пункт 2 статті 36 КЗпП України). Відповідні записи містяться і у трудовій книжці позивачки.
36. Тож позивачка протягом цього періоду працювала на указаній посаді за умовами строкового трудового договору на постійній основі із поширенням дії Закону України "Про державну службу" та була прикріплена для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ.
37. За таких обставин суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивачка перебувала у трудових відносинах саме з Апаратом ВРУ, а не з народним депутатом України Пономаренком О.В.
38. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 16.01.2019 у справі №757/45463/16-ц, від 20.02.2019 у справі №757/57336/16-ц, від 27.03.2019 у справі №757/9144/16-ц, у той період, коли подібні правовідносини відносилися до підсудності цивільних судів.
39. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 у справі № 368/561/19, відступаючи від висновку, викладеного у постанові від 02.10.2019 у справі №815/1594/17, указала, що 15.12.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017, згідно з яким КАС України викладений у новій редакції. У юрисдикції адміністративного суду залишився розгляд спорів про прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункт 2 частини першої статті 19 КАС України). Однак перелік видів діяльності, які охоплюються поняттям публічної служби, був розширений, зокрема, за рахунок патронатної служби в державних органах (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).