Постанова
Іменем України
15 березня 2023 року
м. Київ
справа № 565/1372/21
провадження № 61-12476св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Держава Україна в особі Рівненської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Державної казначейської служби України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Рівненської обласної прокуратури на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 березня 2022 року у складі судді Зейкана І. Ю.
та постанову Рівненського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року
у складі колегії суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Рівненської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - ГУ НП в Рівненській області), Державної казначейської служби України (далі - ДКС України),
про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури.
Позовну заяву мотивував тим, що 25 квітня 2019 року вироком Кузнецовського міського суду Рівненської області у справі № 565/1367/18 його визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частинами першою, другою статті 307 КК України та виправдано через недоведеність вчинення ним кримінального правопорушення.
02 грудня 2020 року ухвалою Волинського апеляційного суду вирок Кузнецовського міського суду Рівненської області від 25 квітня 2019 року щодо нього залишено без змін.
Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності
він втратив заробіток та інші доходи від трудової діяльності, а саме:
18 травня 2018 року ухвалою Кузнецовського міського суду Рівненської області стосовно нього обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло цілодобово до 18 липня 2018 року.
07 червня 2018 року генеральний директор відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (далі - ВП "Рівненська АЕС") Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - ДП "НАЕК "Енергоатом") листом № 072/5131 повідомив йому про анулювання його допуску до виконання особливих робіт наказом ВП "Рівненська АЕС" від 05 червня 2018 року № 495. Анулювання допуску до виконання особливих робіт внаслідок перебування позивача під слідством стало причиною втрати ним інших грошових доходів та доплат згідно з трудовою діяльністю.
Наказами генерального директора ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" від 23 липня 2018 року № 2943-к, від 17 вересня 2018 року
№ 3846-к, від 19 листопада 2018 року № 4670-к, у зв`язку із застосуванням до позивача запобіжних заходів та перебування його в статусі обвинуваченого на період з 23 липня 2018 року до 22 лютого 2021 року ОСОБА_1 визначено нормальні умови праці з відміною пільг
та компенсацій, встановлених за умови праці, які він отримував до затримання у кримінальному провадженні, а саме відмінено: пільговий список на пенсію № 1; доплату за умови праці - 20 %; талони лікувально-профілактичного харчування; скорочений робочий тиждень - 36 год; додаткову відпустку за умови праці.
Таким чином, він втратив доходи у сумі:
- 33 115,82 грн - заробітна плата через вимушене перебування під цілодобовим домашнім арештом з 18 травня 2017 року до 18 липня
2018 року;
- 59 225,42 грн - неврахована двадцятивідсоткова доплата за умови праці, оскільки переведення на нормальні умови праці призвело до відміни доплати за умови праці у розмірі 20 %, а відновлення звичних умов праці після незаконного кримінального переслідування відбулось 22 лютого
2021 року;
- 3 877,09 грн - сума коштів, втрачених у зв`язку з ненарахуванням заробітної плати у дні засіданнясуду;
- 45 522,00 грн - сума компенсації за втрачену додаткову відпустку
у кількості 40 днів, за період з 23 липня 2018 року до 02 грудня 2020 року;
Також ним було втрачено 2 роки 9 місяців та 4 дні страхового стажу роботи, обчислення якого при виході на пенсію рахується за Списком № 1. Втрата страхового стажу за Списком № 1 на пенсію відбулась через позбавлення його можливості працювати взагалі з 18 травня 2018 року до 23 липня
2018 року та позбавлення його можливості виконувати роботу, на яку він вільно погодився і виконував до початку незаконного кримінального переслідування, з 23 липня 2018 року до 22 лютого 2021 року.
Обґрунтовуючи втрати додаткової відпустки, позивач зазначив, що до зміни умов праці йому надавалась відпустка з розрахунку 28 календарних днів основної відпустки та 24 календарні дні додаткової відпустки. Після змін умов праці відпустка йому надавалась з розрахунку 28 календарних днів основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки.
За період притягнення до кримінальної відповідальності йому надано 66 днів основної відпустки. З пропорції, що один період становить 28 днів,
а йому надано 66 днів, тому таку відпустку йому надано за 2,357 періодів. Після цього, визначаючи кількість календарних днів додаткової відпустки, які мали бути надані позивачу, потрібно помножити 2,357 періодів на 24 дні відпустки, що дорівнює 56 днів додаткової відпустки, які він повинен був отримати за звичайних умов праці. Оскільки фактично він відбув 16 календарних днів відпустки, то вказує на те, що втратив 40 календарних днів додаткової відпустки.
Визначаючи суму компенсації, посилається на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Вказує, що його доход
за дванадцять місяців до дня звернення до суду, тобто у період
з 01 вересня 2020 року до 01 вересня 2021 року, становив 402 869,34 грн,
а середньоденна заробітна плата - 1 138,05 грн. Таким чином, сума компенсації за 40 днів додаткової відпустки становить 45 522,00 грн.
Також вказує, що під час обшуку 18 травня 2018 року у квартирі його батьків було вилучено належний йому мобільний телефон марки Samsung ІМЕІ НОМЕР_1 із сім-картою.
14 грудня 2020 року він звернувся до начальника Вараського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Рівненській області із заявою, проте у зв`язку з виявленими пошкодженнями відмовився забирати телефон без належного фіксування пошкоджень та компенсації витрат на його відновлення.
Матеріальний розмір грошової компенсації за завдані йому страждання (моральну шкоду) складає 180 мінімальних заробітних плат, що становить
1 080 000,00 грн.
З метою захисту у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018180050000059
від 11 лютого 2018 року, він 25 травня 2018 року, 15 липня 2018 року,
12 липня 2019 року з адвокатом Костецьким О. С. уклав договори про надання правової допомоги відповідно у: СВ Вараського відділу поліції
ГУ НП в Рівненській області; Кузнецовському міському суді Рівненської області; Рівненському апеляційному суді, Волинському апеляційному суді.
Здійснення ним витрат за отриману правову допомогу від адвоката Костецького О. С. у сумі 15 000,00 грн підтверджується актами надання правової допомоги від 23 травня 2018 року, 15 липня 2018 року, 12 липня 2019 року, квитанціями до прибуткових касових ордерів від 23 травня
2018 року № 3, від 15 липня 2018 року № 5, від 12 липня 2019 року № 6
та довідками адвоката Костецького О. С.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти у загальній сумі 1 236 740,33 грн, а саме:
- втрачену заробітну плату у сумі 33 115,82 грн;
- втрачену двадцятивідсоткову доплату за умови праці у сумі 59 225,42 грн;
-45 522,00 грн компенсації за втрачену додаткову відпустку у кількості 40 днів;
- 3 877,09 грн компенсації втрат неврахованої заробітної плати у засіданнях суду у справі про притягнення до кримінальної відповідальності;
- 1 080 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями СВ Вараського ВП ГУНП в Рівненській області, Вараським відділом Сарненської місцевої прокуратури Рівненської області;
- 15 000,00 грн витрат на юридичнудопомогу;
- 10253,50 грн витрат на проведення судової психологічної експертизи щодо відшкодування моральної шкоди;
- 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Рівненській області повернути ОСОБА_1 вилучений мобільний телефон SamsungІМЕІ НОМЕР_1 із сім-картою.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України шляхом списання
у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в загальному розмірі 346 218,33 грн.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з моменту набрання виправдувальним вироком суду законної сили, а саме 02 грудня 2020 року, ОСОБА_2 остаточно реабілітований і набув право на відшкодування йому майнової і моральної шкоди, завданої незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
При визначенні розміру морального відшкодування суд першої інстанції, урахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, тривалість перебування позивача під слідством і судом,
з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі
250 000,00 грн.
Посилаючись на положення статей 1, 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 набув права на відшкодування йому заробітку та інших грошових доходів, які він втратив внаслідок незаконних дій, сум, сплачених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги, моральної шкоди та на повернення вилученого майна.
Визначаючи розмір заробітку та інших грошових доходів, які втратив позивач ОСОБА_1, суд врахував, що розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади).
Втрата позивачем заробітної плати за період перебування під цілодобовим домашнім арештом у період з 18 травня 2018 року до 18 липня 2018 року,
а також втрата доплат за умови праці у розмірі 20 % за період з 23 липня 2018 року до 02 грудня 2020 року у зв`язку із застосуванням до нього запобіжних заходів та перебуванням під слідством підтверджуються зібраними у справі доказами та встановленими обставинами,
а тому позивач набув право на стягнення з відповідача вказаного втраченого заробітку.
Згідно з довідками ВП "Рівненської АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом"
від 12 травня 2021 року № 2472 та від 23 грудня 2020 року № 3979 сума втрат доплати позивачу за умови праці у підвищеному розмірі 20 %
за період з 23 липня 2018 року до 02 грудня 2020 року становить
59 225,42 грн, а сума втрат заробітної плати за період перебування
під домашнім арештом з 18 травня 2018 року до 18 липня 2018 року становить 33 115,82 грн.
Також позивачу не нараховувалась заробітна плата за дні засідань суду, згідно з табелями використання робочого часу, за період з 20 вересня
2018 року до 02 грудня 2020 року, у сумі 3 877,09 грн. Учасники справи не оспорювали перебування позивача у цей період у судових засіданнях
у зв`язку з розглядом кримінального провадження щодо нього, у зв`язку з чим суд першої інстанції виходив з того, що ненарахована заробітна плата позивачу у зв`язку з участю у судових засіданнях є заробітком,
який він втратив внаслідок незаконного пред`явлення йому підозри, а тому підлягає відшкодуванню.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 33 115,82 грн втраченої заробітної плати, 59 225,42 грн втраченої двадцятивідсоткової доплати за умови праці, 3 877,09 грн ненарахованої заробітної плати у дні судових засідань.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації
за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 45 522,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів настання обставин, визначених статтею 24 Закону України "Про відпустки", у зв`язку з чим відсутні підстави визнавати компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки грошовим доходом позивача та стягнення її з відповідача.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про повернення мобільного телефону, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 добровільно,
з власної волі, відмовився отримати наданий йому працівниками поліції телефон, а отже, у цій частині його права на порушені. При цьому суд врахував, що ОСОБА_1 не звертався з вимогою про відшкодування шкоди, завданої його майну, в порядку, передбаченому частиною четвертою
статті 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури
і суду", доказів на підтвердження завданої шкоди до суду не подавав, тому відсутні підстави для стягнення шкоди, завданої у зв`язку з пошкодженням його телефону.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на оплату юридичної допомоги, суд першої інстанції виходив з того, що адвокат Костецький О. С. уклав договори з позивачем ОСОБА_1 23 травня
2018 року, 15 липня 2018 року та 12 липня 2019 року, у ці ж дні надавав йому правову допомогу у повному обсязі, а позивач оплатив вартість наданих послуг, зазначивши, що претензій до адвоката з приводу наданої правової допомоги не має. При цьому за змістом договорів адвокат Костецький О. С. зобов`язувався 23 травня 2018 року здійснювати захист прав та інтересів ОСОБА_1 у СВ Вараського ВП ГУНП в Рівненській області, 15 липня
2018 року - у Кузнецовському міському суді Рівненської області, 12 липня 2019 року - у Рівненському апеляційному суді. У той же час позивачем не надано суду доказів участі адвоката у слідчих діях або у судових засіданнях у відповідні дні. Таким чином, у суду відсутні підстави для встановлення обставин надання позивачу юридичних послуг адвокатом Костецьким О. С. 23 травня 2018 року, 15 липня 2018 року та 12 липня 2019 року.
Доказів про оплату інших юридичних послуг позивачем у зв`язку із розслідуванням та розглядом кримінального провадження щодо нього до суду не надано.
У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати, пов`язані з проведенням експертизи, у сумі 10 152 грн. Проте, оскільки суд не взяв до уваги висновок експерта від 16 серпня 2021 року
та визнав його недостовірним, то відсутні підстави для віднесення витрат на проведення такої експертизи до витрат, пов`язаних з розглядом справи,
а отже, відсутні підстави для розподілу таких витрат.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції, на підставі поданих позивачем документів, встановив, що ним дійсно понесено витрати на правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн. Проте, з урахуванням пункту 1 частини третьої статті 141 ЦПК України, суд дійшов висновку, що послуги у виді проведення консультацій та укладання договору з Вінницьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром
НДЕКЦ МВС України, підготовка пакету документів та складання заяви на проведення судової психологічної експертизи на суму 4 000 грн не пов`язані з розглядом справи, а отже, їх вартість необхідно виключити із розміру витрат на правову допомогу, понесених позивачем. Отже, сума витрат на правову допомогу, яка підлягає розподілу, складає 16 000,00 грн
(20 000,00 грн - 4 000,00 грн).
Частково задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення належних йому до відшкодування сум з Державної казначейської служби України.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 27 жовтня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1, Рівненської обласної прокуратури,
ГУ НП в Рівненській області, Державної казначейської служби України задоволено частково.
Рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 березня 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 45 522,00 грн компенсації за втрачену додаткову відпустку у кількості
40 днів та коштів у сумі 15 000,00 грн як відшкодування витрат на правову допомогу скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1
45 522,00 грн компенсації за втрачену додаткову відпустку у кількості
40 днів та кошти у сумі 15 000 грн як відшкодування витрат на правову допомогу.
Рішення суду в іншій частині змінено, викладено резолютивну частину в такій редакції:
"Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Рівненської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Рівненській області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 втрачену заробітну плату у сумі 33 115,82 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 втрачену двадцяти відсоткову доплату за умови праці у сумі 59 225,42 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти
у сумі 3 877,09 грн в рахунок компенсації втрат неврахованої заробітної плати у засіданнях суду у справі про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 кошти
у сумі 250 000,00 грн у якості відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.".
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції врахував характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у житті, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, у зв`язку з чим обґрунтовано стягнув на його користь моральну шкоду у розмірі 250 000,00 грн, тобто у розмірі більшому ніж мінімально встановлений законом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 45 522,00 грн компенсації за втрачену додаткову відпустку у кількості
40 днів та задовольняючи ці вимоги, апеляційний суд виходив з того, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Тобто законодавець допускає, що за наявності визначених умов, можливо отримати компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки не лише у разі звільнення. За таких підстав, позовні вимоги про стягнення компенсації за 40 днів втраченої додаткової відпустки підлягають задоволенню.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь позивача 15 000,00 грн витрат на правову допомогу, понесених у зв`язку з порушенням стосовно нього
і розгляду судом кримінального провадження, та задовольняючи цю вимогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачає відшкодування шкоди (витрат), понесених громадянином у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги, у повному обсязі.
Визначаючи розмір відшкодування витрат, понесених ОСОБА_1 у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги, слід враховувати, що кримінальне провадження відносно нього тривало з 18 травня 2018 року до 02 грудня 2020 року.
Ініціювання кримінального переслідування позивача фактично зумовило укладення угод про надання правової допомоги. Наслідком наданих адвокатом послуг під час кримінального провадження стало встановлення судом невинуватості ОСОБА_1 . Фіксований розмір гонорару адвоката та його сплата на момент укладення договору не спростовує факту здійснення належного захисту інтересів клієнта.
Апеляційний суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача 15 000,00 грн витрат на отримання юридичної допомоги, оскільки такий розмір підтверджується документально, є обґрунтованим, відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності та необхідності) та розумності.
В іншій частині позовних вимог суд апеляційної інстанції в цілому погодився з висновками суду першої інстанції, проте змінив судове рішення, стягнувши належні позивачу суми з Державного бюджету України.
У цих висновках апеляційний суд керувався пунктом 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі
№ 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), відповідно до якого відповідачем у такій категорії справ є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2022 року Рівненська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасуватипостанову Рівненського апеляційного суду
від 27 жовтня 2022 року, а рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 29 березня 2022 року змінити в частині стягнення моральної шкоди, зменшивши суму стягнення моральної шкоди відповідно до мінімуму, встановленого законом, а в частині відшкодування двадцятивідсоткової доплати за умови праці та відшкодування витрат на юридичну допомогу відмовити повністю.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2023 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.
24 січня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року
у справі № 522/1021/16, від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19,
у постановах Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі
№ 711/5994/15, від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13,
від 27 березня 2019 року у справі № 337/3548/16.
В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що при постановленні оскаржуваних судових рішень судами неправильно застосовано положення статей 11, 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", статті 23 ЦК України та порушено норми процесуального права, зокрема статті 76, 77, 81, 263, 264 ЦІК України.
Стягуючи на користь позивача моральну шкоду у розмірі 250 000,00 грн, суди не врахували, що розмір відшкодування такої шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи
і не повинен призводити до її збагачення. Враховуючи, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 18 травня 2018 до 02 грудня 2020 року, тобто 30 місяців, то мінімальний розмір компенсації моральної шкоди має становити 195 000,00 грн (6 500 грн х 30). Сума у розмірі 250 000,00 грн визначена судом першої інстанції без належного обґрунтування.
Позивачем не надано будь-яких доказів, а саме довідок від лікарів про страждання, заподіяні позивачу внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, моральної втрати, порушення нормальних життєвих зв`язків, що вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.
У такому випадку відсутні об`єктивні причини для збільшення розміру компенсації моральної шкоди, ніж передбачено законом, та визначення його в сумі 250 000,00 грн.
З подібних висновків виходив Верховний Суд у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 337/3548/16 та від 28 листопада 2018 року у справі
№ 214/6982/13.
В оскаржуваних судових рішеннях при задоволенні позовної вимоги про відшкодування втраченого позивачем заробітку фактично враховано не нараховану ОСОБА_1 заробітну плату за період з 18 травня 2018 року до 18 липня 2018 року, що суперечить порядку визначення розміру таких виплат, передбачених абзацем З пункту 2 розділу II постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
У пункті 8 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури Україні Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, вказано, що згідно з частиною першою статті 4 Закону розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті З Закону і підлягають відшкодуванню, визначається
з урахуванням заробітку, одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій із заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від робити (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
Таким чином, для правильного визначення розміру можливого втраченого заробітку позивачем, необхідно надати суду докази, які підтверджують суму заробітної плати, отриманої ОСОБА_1 за березень та квітень 2018 року, тобто за два попередні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якаю пов`язана відповідна виплата, тобто з травнем 2018 року. Такі відомості та докази надали б підставу для визначення середньомісячного заробітку ОСОБА_1 та в подальшому визначення можливого розміру втраченого ним заробітку.
Отже, позовна вимога про відшкодування втраченої заробітної плати
у розмірі 33 115,82 грн не підлягає задоволенню, оскільки розмір такої виплати не підтверджено належними та достовірними доказами.
Постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування
45 552,00 грн компенсації за втрачену додаткову відпустку у кількості
40 днів, оскільки апеляційним судом не враховано, що нарахування компенсації за невикористану відпустку має проводитись з урахуванням оподаткування нарахованих сум. Розрахунок зазначеної суми здійснено без урахування сум, які підлягають утриманню з такої виплати за звичайних умов.
Крім того, судами задоволена вимога позивача щодо відшкодування 20 % доплати за умови праці в сумі, яка майже вдвічі перевищує суму втраченого заробітку, що підлягає відшкодуванню. При цьому належного мотивування та законодавчого обґрунтування саме такої суми (59 225,42 грн) судом також не наведено.
Відшкодування коштів у сумі 3 877,09 грн у рахунок компенсації втрат заробітної плати за час участі позивача у судових засіданнях не обґрунтовано позивачем, оскільки він надав довідку роботодавця із зазначенням сум заробітної плати з розрахунку за години відсутності на роботі. Разом з тим не доведено, скільки часу тривали такі судові засідання і чи відповідають вказані у довідці дані щодо відсутності ОСОБА_1
на робочому місці фактичній тривалості участі у судових засіданнях.
Апеляційний суд помилково стягнув на користь позивача 15 000,00 витрат, понесених у зв`язку з отриманням юридичної допомоги, оскільки укладені між позивачем і адвокатом договори про надання правової допомоги не містять відомостей про обсяг та вид такої допомоги, а тому є неналежними доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу.
Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду
не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 травня 2018 року ОСОБА_1 у кримінальному провадженні
№ 12018180200000059, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 11 лютого 2018 року, повідомлено про підозру
у вчиненні злочинів, передбачених частинами першою, другою статті 307
КК України.
Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 18 травня 2018 року, ОСОБА_1 затриманий у порядку, передбаченому статтею 208 КПК України, о 21 год. 03 хв. 17 травня
2018 року.Цього ж дня ухвалою слідчого судді Кузнецовського міського суду Рівненської області від 18 травня 2018 року обрано запобіжний захід