Постанова
Іменем України
17 березня 2023 року
м. Київ
справа № 489/4450/20
провадження № 61-10013св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_3, на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О., та касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2021 року в складі судді Рум`янцевої Н. О. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року в складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання, визнання майна спільним майном подружжя, визнання права власності та усунення перешкод у користуванні.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначила, що проживала з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу з початку 2001 року до літа 2020 року. У цей період у них народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . В той же час за спільні кошти ними придбано квартиру АДРЕСА_1, транспортний засіб марки Hyundai Tucson, реєстраційний номер НОМЕР_1, а також предмети домашнього вжитку.
Посилаючись на те, що ОСОБА_4 чинить перешкоди у користуванні спільним майном, заперечує її права та добровільно не бажає здійснити поділ спільного майна, ОСОБА_1, збільшивши позовні вимоги, просила суд:
- встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період із початку 2001 року до літа 2020 року;
- визнати об`єктами права спільної сумісної власності подружжя квартиру АДРЕСА_1 та транспортний засіб марки Hyundai Tucson, Vin - НОМЕР_2, рік випуску 2006, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
- визнати за нею право власності на частини квартири АДРЕСА_1 та частини автомобіля марки Hyundai Tucson, Vin - НОМЕР_2, рік випуску 2006, реєстраційний номер НОМЕР_1, а також побутову техніку та меблі: холодильник марки LG GW-F499BNKZ вартістю 14 869 грн, телевізор марки LG 42LM660T вартістю 11 476 грн, праску марки Filips GC 4887/00 вартістю 1 500 грн, комп`ютер марки Bravis 153.25 вартістю 8 254 грн, монітор марки Samsung SM 2033SN вартістю 2 700 грн, принтер марки Samsung SCX-4300 вартістю 5 200 грн, пральну машину марки LG Smart вартістю 14 000 грн, меблі в дитячу кімнату (шафи - 2 шт, стіл письмовий, диван), загальною вартістю 3 000 грн, тумбу - камін вартістю 2 000 грн, шафу-купе вартістю 6 000 грн;
- у порядку поділу майна подружжя виділити їй у власність меблі в дитячу кімнату, загальною вартістю 3 000 грн, телевізор марки LG 42LM660T вартістю 11 476 грн, праску марки Filips GC 4887/00 вартістю 1 500 грн, комп`ютер марки Bravis 153.25 вартістю 8 254 грн, монітор марки Samsung SM 2033SN вартістю 2 700 грн, принтер марки Samsung SCX-4300 вартістю 5 200грн;
- усунути перешкоди у користуванні житлом та вселити її в квартиру АДРЕСА_1 з передачею ключів від квартири.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період із початку 2004 року по літо 2020 року.
Визнано спільно набутим майном подружжя: квартиру АДРЕСА_1 ; транспортний засіб марки Hyundai Tucson, Vin - НОМЕР_2, рік випуску 2006, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; холодильник марки LG GW-F499BNKZ, вартістю 14 869,00 грн; телевізор марки LG 42LM660T, вартістю 11 476,00 грн; праску марки Filips GC 4887/00, вартістю 1 500 грн; комп`ютер марки Bravis 153.25, вартістю 8 254 грн; монітор марки Samsung SM 2033SN, вартістю 2 700 грн; принтер марки Samsung SCX-4300 вартістю 5 200 грн; пральну машину марки LG Smart, вартістю 14 000 грн; меблі в дитячу кімнату (шафи - 2 шт, стіл письмовий, диван), загальною вартістю 3 000 грн; тумбу - камін вартістю 2 000 грн; шафу-купе вартістю 6 000 грн.
В порядку поділу майна подружжя:
- визнано за ОСОБА_1 право власності на частини квартири АДРЕСА_1 ;
- визнано за ОСОБА_1 право власності на частини транспортного засобу марки Hyundai Tucson, Vin - НОМЕР_2, рік випуску 2006, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;
- виділено у власність ОСОБА_5 : меблі в дитячу кімнату (шафи - 2 шт, стіл письмовий, диван), загальною вартістю 3 000,00 грн; телевізор марки LG 42LM660T, вартістю 11 476 грн; праску марки Filips GC 4887/00, вартістю 1 500 грн, комп`ютер марки Bravis 153.25, вартістю 8 254 грн; монітор марки Samsung SM 2033SN, вартістю 2 700 грн; принтер марки Samsung SCX-4300, вартістю 5 200 грн.
У задоволенні позову в частині усунення перешкод шляхом вселення до квартири та передачі ключів відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що юридичне значення має факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу лише з 1 січня 2004 року, тобто з часу набрання чинності Цивільним кодексом України (далі - ЦК України). Встановивши, що сторони проживали однією сім`єю з січня 2004 року до літа 2020 року, а ОСОБА_2 не спростував презумпцію спільної власності на спірне майно, суд дійшов висновку про право ОСОБА_1 на рівну частку цього майна.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2021 року в частині визнання квартири АДРЕСА_1 спільним майном та визнання за ОСОБА_1 права власності за 1/2 частини вказаної квартири скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Судове рішення в іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 залишено без змін.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції щодо спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою та у будь-якому іншому шлюбі, у період із 1 січня 2004 року до літа 2020 року, відповідає обставинам справи та вимогам цивільного і сімейного законодавства.
Оскільки купівля квартири АДРЕСА_1 здійснена за кошти, отримані ОСОБА_2 від продажу належного йому будинку, то відповідно до статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) вказана квартира хоча і набута у період спільного проживання сторін, але за кошти, які належали особисто відповідачу, не є спільним майном подружжя.
Водночас, апеляційний суд не вбачав підстав для скасування судового рішення в іншій частині позовних вимог. Так, судом встановлено, що транспортний засіб марки Hyundai Tucson, Vin - НОМЕР_2, рік випуску 2006, реєстраційний номер НОМЕР_1, фактично придбано у 2017 році у період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що відповідно до статті 74 СК України визначає статус цього майна як спільної власності подружжя. Презумпцію спільної власності на рухоме майно відповідач не спростував.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів
13 жовтня 2022 року ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_3, засобами електронного зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року у цій справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року в частині скасування рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2021 року про визнання квартири АДРЕСА_1 спільним майном та визнання за ОСОБА_1 права власності за 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 і залишити в цій частині в силі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 522/10713/17-ц, від 24 лютого 2021 року у справі № 127/16630/17, від 06 березня 2020 року у справі № 136/1035/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі № 766/18678/17.
Вказує, що з`ясувавши всі обставини справи, дослідивши надані сторонами докази та установивши, що з 2001 року по літо 2020 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, спільно вели господарство, мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжя, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірне нерухоме та рухоме майно було придбане під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому є спільним майном подружжя.
14 жовтня 2022 року ОСОБА_2, засобами поштового зв`язку, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 вересня 2022 року у цій справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спільним майном подружжя квартири АДРЕСА_1 та транспортного засобу марки Hyundai Tucson, Vin - НОМЕР_2, рік випуску 2006, реєстраційний номер НОМЕР_1 та поділ вказаного майна, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог, а також скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції. При цьому судові рішення в частині визнання спільним майном подружжя і виділення у власність ОСОБА_5 меблів та побутової техніки, а також відмови в задоволенні позовних вимог щодо усунення перешкод шляхом вселення до квартири та передачі ключів залишити без змін.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 552/5693/18, від 23 червня 2018 року у справі № 753/21049/16-ц, від 26 квітня 2019 року у справі № 163/754/17, від 02 травня 2018 року у справі № 569/16289/15-ц, від 15 квітня 2019 року у справі № 635/4170/16-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 214/1520/15-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15-ц, від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц та від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18.
Вказує, що не погоджується з висновками судів у частині задоволення позовних вимог про визнання спірного рухомого майна спільним майном подружжя та поділу його між сторонами. Ухвалюючи оскаржувані рішення в цій частині, суди не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У лютому 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якій просив залишити її без задоволення, та задовольнити подану ним касаційну скаргу.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У січні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали спільно, а саме сумісно вели господарство, несли спільні витрати, купували майно для загального користування, утримували житло, його ремонтували, а також мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю . Сусіди, знайомі та рідні сприймали їх за сімейну пару.
0ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_4, батьком якого є ОСОБА_2 .
Сторони спочатку мешкали у будинку АДРЕСА_2, а після жовтня 2004 року - у квартирі АДРЕСА_1 .
В іншому шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спірний період не перебували.
Позивачка ОСОБА_1 зазначала, що такі відносини склались між ними з 2001 року, а відповідач ОСОБА_2 наполягав, що сталі сімейні відносини між ним та ОСОБА_1 мали місце з початку 2003 року.
За період сумісного проживання сторонами було придбано рухоме та нерухоме майно.
Так, 10 жовтня 2001 року на Миколаївській універсальній товарно-сировинній біржі зареєстрований договір № 3274-Л купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, відповідно до якого ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_7 житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами та будівлями АДРЕСА_2 . Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 липня 2004 року в справі № 2-2613/04 визнано дійсним вказаний договір купівлі-продажу нерухомого майна.
28 серпня 2004 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами та будівлями АДРЕСА_2 . 15 жовтня 2004 року між ОСОБА_9 на ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_2 купив у ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1 .
За інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, сформованої 07 вересня 2020 року, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2004 року.
У 2017 році сторонами придбано транспортний засіб марки Hyundai Tucson, Vin - НОМЕР_2, рік випуску 2006, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо встановлення факту проживання однією сім`єю
Згідно зі статтею 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцеві положення" СК України цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів
у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.
Кодекс про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України ), який був чинним до 01 січня 2004 року, не містив норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 682/415/20 (провадження № 61-6297св21), від 11 липня 2022 року у справі № 755/6427/19 (провадження № 61-17021св21).
Враховуючи викладене, правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до літа 2020 року.
Щодо поділу майна
Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.