Постанова
Іменем України
20 березня 2023 року
м. Київ
справа № 759/6339/15-ц
провадження № 61-10374св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діяла в інтересах обмежено дієздатного ОСОБА_2, та є його правонаступником,
відповідач - ОСОБА_3, правонаступником якого є ОСОБА_4 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, в інтересах якої діє адвокат Чучковська Ольга Вячеславівна, на рішення Святошинського районного суду м. Києва, в складі судді Сенька М. Ф., від 11 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду, в складі колегії суддів:
Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Кравець В. А., від 20 вересня 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2015 року ОСОБА_1, як піклувальник обмежено дієздатного ОСОБА_2, в інтересах останнього звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування.
Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що вона є піклувальником свого обмежено дієздатного брата - ОСОБА_2, який на підставі договору дарування від 19 жовтня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Лавриненко О. І., подарував ОСОБА_3 51/100 частини квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 зазначала, що у період вчинення оскаржуваного правочину ОСОБА_2 проходив щорічне лікування для підтвердження йому ІІ групи інвалідності, з 2006 року перебував на обліку у психіатричній лікарні з діагнозом "Епілепсія з вираженими змінами особистості, помірним інтелектуально-мнестичним зниженням, частими поліморфними нападами".
Посилаючись на те, що дарувальник ОСОБА_2 при укладенні договору через психічне захворювання не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування 51/100 частини квартири
АДРЕСА_1, укладений 19 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 та
ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавриненко О. І. за реєстровим № 986.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, позов задоволено.
Визнано недійсним договір дарування, укладений 19 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавриненко О. І. за реєстровим
№ 986.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, врахував медичні документи ОСОБА_2, відповідно до яких останній з 2006 року спостерігався лікарями-психіатрами та неодноразово проходив лікування в психіатричній лікарні; рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12 грудня 2014 року, яким ОСОБА_2 визнаний обмежено дієздатним; висновок судово-психіатричних експертів від 14 липня 2016 року № 536, згідно з яким ОСОБА_2 на момент укладення та підписання договору дарування частини квартири 19 жовтня 2009 року страждав на епілепсію з вираженими змінами особистості та помірним інтелектуально-мнестичним зниженням (F 07.8 та G 40 - МКХ-10) і за своїм психічним станом у зазначений період часу не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними; пояснення, надані в судовому засіданні лікарем судово-психіатричним експертом ОСОБА_5, який підтвердив правильність висновку про те, що ОСОБА_2 на час вчинення оскаржуваного правочину не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, в результаті чого дійшов висновку про доведеність позивачем підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, для визнання договору дарування частини квартири від 19 жовтня 2009 року недійсним.
При цьому суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, виходили з того, що цей строк піклувальником ОСОБА_2 - ОСОБА_1 не пропущений з огляду на доведеність у справі, яка переглядається, психічного стану дарувальника та призначення ОСОБА_1 піклувальником брата лише у квітні 2015 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - адвокат Чучковська О. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
24 жовтня 2022 року представник ОСОБА_4 - адвокат Чучковська О. В. подала касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 травня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду
від 20 вересня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У грудні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказує те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24 травня 2021 року № 686/3392/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 157/2935/17, від 08 липня 2019 року у справі № 755/16940/16, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі
№ 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-1531цс16, від 17 серпня 2014 року у справі № 6-131цс14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок експерта в такій категорії справ є лише одним із доказів та йому слід надавати оцінку в сукупності з іншими доказами. Всі найменші сумніви, які підтверджені письмовими доказами, трактуються на користь того, що особа розуміла значення своїх дій та могла керувати ними під час вчинення правочину.
Суд першої інстанції проігнорував письмові докази щодо здатності
ОСОБА_2 розуміти значення своїх дій та керувати ними під час підготовки та укладення договору дарування частини квартири від 19 жовтня 2009 року.
Зокрема, ОСОБА_2 перебував на обліку у військовому комісаріаті із
1991 по 2014 рік і був придатний до військової строкової служби, а служба останнього в армії та знаходження в запасі на загальних підставах є підтвердженням факту його дієздатності. Крім того, в 2008 році ОСОБА_2 особисто вирішував питання в органах пенсійного фонду щодо перерахунку своєї пенсії, що також свідчить про необґрунтованість позовних вимог.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 01 листопада
2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Криворучком В. П. за реєстровим № 4314, набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з договором дарування від 19 жовтня 2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу О. І. за реєстровим № 986, ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняв у дар 51/100 частини у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з вказаним договором дієздатність дарувальника ОСОБА_2 була перевірена нотаріусом шляхом його опитування.
Згідно з медичними документами, які знаходяться в матеріалах справи,
із 2006 року ОСОБА_2 спостерігався лікарями психіатрами, неодноразово лікувався в психіатричній лікарні з приводу психічних розладів у вигляді виражених змін особистості внаслідок епілептичних нападів, із жовтня 2008 року є інвалідом ІІ групи; 23 жовтня 2009 року психіатрами Київського міського психоневрологічного диспансеру № 4 ОСОБА_2 було встановлено діагноз "Епілепсія криптогенна з вираженими змінами особистості, помірним інтелектуально-мнестичним зниженням, поліморфними частими нападами" та 03 листопада 2009 року цей діагноз було підтверджено фахівцями спеціалізованої психіатричної медико-соціальної експертної комісії № 2 м. Києва.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 грудня 2014 року ОСОБА_2 визнано обмежено дієздатним. Вказане рішення суду обґрунтоване висновком судово-психіатричних експертів від 09 жовтня
2014 року, відповідно до якого ОСОБА_2 на час проведення експертизи страждає на психічний розлад у вигляді епілепсії з помірно вираженими змінами особистості та інтелектуально-мнестичним зниженням; наявні у ОСОБА_2 психічні порушення істотно впливають на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 07 квітня 2015 року над ОСОБА_2 встановлено піклування, а піклувальником призначено його сестру ОСОБА_1 .
Згідно з висновком (амбулаторним) судово-психіатричних експертів
від 14 липня 2016 року № 536, складеним за результатами проведення призначеної судом експертизи, ОСОБА_2 у момент укладення та підписання договору дарування частини квартири 19 жовтня 2009 року страждав на епілепсію з вираженими змінами особистості та помірним інтелектуально-мнестичним зниженням (F 07.8 та G 40 - МКХ-10) і за своїм психічним станом у зазначений період часу не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 .
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2020 року замінено позивача у справі ОСОБА_2 на його правонаступника ОСОБА_1 та замінено відповідача у справі ОСОБА_3 на його правонаступника ОСОБА_4 .
Відповідно до висновку (посмертного) судово-психіатричних експертів
від 21 січня 2020 року № 4, виконаного на замовлення відповідача,
ОСОБА_2 за своїм психічним станом під час підписання договору дарування частини квартири 19 жовтня 2009 року виявляв ознаки психічного розладу: епілепсія з помірно вираженими змінами особистості та інтелектуально-мнестичним зниженням (F 07.8 та G 40 - МКХ-10), який впливав на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_2 за своїм психічним станом під час підписання договору дарування частини квартири 19 жовтня 2009 року міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, але не повною мірою.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.