Постанова
Іменем України
15 березня 2023 року
м. Київ
справа № 621/2155/20
провадження № 61-18747св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Турутя Захар Олегович, на заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 02 червня 2021 року у складі судді Овдієнка В. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів.
Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що 20 листопада 2014 року він передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 200 000,00 дол. США, що підтверджує розписка, відповідно до якої ОСОБА_2 зобов`язався виплатити вкладені ним грошові кошти у розмірі 200 000,00 дол. США протягом чотирьох років рівними частинами, однак, не менше, ніж 50 000,00 дол. США на рік. Однак зазначені кошти у встановлений строк не повернув.
ОСОБА_1 зазначав, що розписка від 20 листопада 2014 року містить лише зобов`язання з повернення грошових коштів, однак розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання не містить дати отримання грошових коштів, повні реквізити сторін, умови отримання грошових коштів, у зв`язку з чим неможливо дійти висновку про наявність між ним та ОСОБА_2 боргових зобов`язань, обумовлених договором позики. До такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 621/2725/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Таким чином, незважаючи на те, що договір позики між ним та ОСОБА_2 укладено не було (отже між ними не існувало договірних зобов`язань), його грошові кошти у розмірі 200 000,00 дол. США ОСОБА_2 безпідставно зберіг у себе, тому вони підлягають поверненню.
Станом на 15 липня 2020 року відповідно до офіційного курсу Національного банку України (далі - НБУ) (курс = 27,1436 за 1 дол. США) сума безпідставно збережених ОСОБА_2 грошових коштів становить 5 428 720,00 грн.
На підставі розрахунку, здійсненого за обліковою ставкою НБУ, відсотки за користування безпідставно збереженими коштами становлять 1 310 724,19 грн.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1, посилаючись на статтю 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно збережені грошові кошти у розмірі 5 428 720,00 грн, 3 % річних у розмірі 394 838,81 грн та інфляційні витрати у розмірі 667 977,60 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 02 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 621/2725/17 встановлено, що розпискою від 20 листопада 2014 року не підтверджується попереднє передання грошових коштів позивачем відповідачу, тому ця обставина не підлягає доказуванню у цій справі.
Таким чином, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 02 червня 2021 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, оскільки зміст розписки від 20 листопада 2014 року не дозволяє дійти висновку, що ОСОБА_2 безпідставно набув грошові кошти за рахунок ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У листопаді 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Турутя З. О., на заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 02 червня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 вересня 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, постановах Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14, від 18 квітня 2018 року у справі № 668/7704/15-ц, від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17, від 07 червня 2018 року у справі № 212/3593/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 644/6452/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 642/493/17-ц, від 18 грудня 2018 року у справі № 686/21857/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 753/20514/16-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 552/4608/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 310/6826/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 296/9084/15-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 196/1311/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 201/8493/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, від 24 лютого 2020 року у справі № 176/2171/16-ц, від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 753/650/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 753/17193/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 641/3089/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 621/2725/17, а також порушення норм процесуального права, зокрема не дослідження зібраних у справі доказів (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, щосуди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували вимоги статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки належним чином не дослідили наявні у матеріалах справи докази, зокрема розписку.
Відповідно до розписки відповідач зобов`язався повернути грошові кошти, що підтверджує його особистий підпис та цим підтверджено факт отримання таких коштів, тобто кошти вже було отримано відповідачем попередньо. Тобто судами попередніх інстанцій не досліджено природу правочину.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.
У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року справу № 621/2155/20 призначено до розгляду.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до розписки від 20 листопада 2014 року ОСОБА_2 зобов`язався виплатити вкладені кошти ОСОБА_1 у розмірі 200 000,00 дол. США протягом чотирьох років, рівними частинами не менше 50 000,00 дол. США (а. с. 25).
Заочним рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 22 березня 2018 року у справі № 621/2725/17 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовлено (а. с. 62-64).
Постановою Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року скасовано заочне рішення Зміївського районного суду Харківської області від 22 березня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з інших підстав (а. с. 65-69).
Постановою Верховного Суду від 01 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Крат Ю. М., залишено без задоволення, постанову Харківського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року залишено без змін (а. с. 26-29).
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1, від імені якого діє адвокат Турутя З. О. підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).