УХВАЛА
15 березня 2023 року
м. Київ
Справа № 127/27466/20
Провадження № 12-10гс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Пількова К. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Чумаченко Т. А., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для передання на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи
за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - Скаржник)
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2022 (головуючий суддя Маціщук А. В., судді Грязнов В. В., Петухов М. Г.) у справі
за позовом ОСОБА_2 (далі - Позивач, Директор)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МС 36" (далі - Товариство) та державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Вінограй Ірени Володимирівни Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради (далі - Реєстратор),
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1,
про визнання звільненим з посади керівника та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИЛА:
1. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 18.11.2021 до Господарського суду Вінницької області для продовження розгляду передано справу № 127/27466/20 за позовом Директора до Товариства та Реєстратора, у якій з урахуванням заяви про зміну предмета позову заявлено вимоги про визнання ОСОБА_2 звільненим з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з 25.10.2019 та зобов`язання Товариства провести зміну керівника (код 33811129) і подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що міститься в Єдиному державному реєстрі, щодо виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) запису про зайняття ОСОБА_2 посади керівника Товариства.
2. Позов мотивовано тим, що у жовтні 2019 року ОСОБА_2 вирішив припинити трудові відносини з Товариством шляхом звільнення з посади директора, оскільки роботодавець постійно порушував терміни виплати заробітної плати. 11.10.2019 Директор склав та направив учасниками Товариства заяву про звільнення (далі - Заява) в порядку, передбаченому статтею 38 КЗпП України, до якої додав заяву про скликання загальних зборів, однак учасники без жодного обґрунтування залишили Заяву без розгляду, чим порушили трудові права ОСОБА_2 .
3. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 12.05.2022 (суддя Міліціанов Р. В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зміст Заяви відповідає критеріям звільнення, передбаченим частиною третьою статті 38 КЗпП України, оскільки вона містить чітку підставу (порушення термінів виплати заробітної плати) та дату звільнення (25.10.2019), однак Заява не містить волевиявлення ОСОБА_2 щодо його звільнення саме за власним бажанням, тому не відповідає вимогам частини першої статті 38 КЗпП України. Роблячи такий висновок, суд першої інстанції виходив з того, що Директор самостійно обрав підстави припинення трудових відносин з посиланням на порушення термінів виплати заробітної плати, однак не надав відповідних доказів на підтвердження обставин щодо наявності заборгованості зі сплати заробітної плати, її розміру та періоду, за який виникла заборгованість, а тому не довів, що підлягав звільненню саме у визначену ним дату з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України.
Щодо завчасного повідомлення роботодавця в особі учасників Товариства суд першої інстанції вказав, що положення КЗпП України не містять приписів про обчислення 14-денного терміну повідомлення працівника про майбутнє звільнення саме з моменту направлення відповідної заяви, а тому дійшов висновку про те, що цей строк повинен обчислюватися з моменту отримання такої заяви роботодавцем. Однак надані Позивачем докази не містять відомостей щодо дат отримання учасниками Товариства заяв про звільнення та скликання загальних зборів. Так, за матеріалами справи, одному з учасників ( ОСОБА_3 ) цих заяв не вручено, а лист-відповідь іншого учасника ( ОСОБА_4 ) датовано 29.10.2019. З урахуванням наведеного суд першої інстанції вказав, що Директор не довів, що у визначену ним дату звільнення (25.10.2019) сплинув 14-денний термін його звільнення із займаної посади.
Посилаючись на висновки, викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, суд першої інстанції зазначив, що Директор дотримався трьох складових процедури його звільнення з посади, а саме написав заяву про звільнення та вчинив достатні дії щодо її направлення учасникам Товариства за відомими адресами проживання, які відповідають інформації ЄДРПОУ, а виконання обов`язку з передання печатки та документів Товариства від нього не залежало, оскільки вони були вилучені під час обшуку у межах кримінального провадження. Разом з тим Директор у своїх заявах просив учасників Товариства скликати загальні збори саме за їх ініціативою і не скористався можливістю самостійно скликати такі збори з підстав, передбачених пунктом 8.7 статуту, тобто не вжив достатніх та можливих заходів щодо ініціювання питання про проведення позачергових загальних зборів із винесенням питання про його звільнення на порядок денний, що є необхідною складовою процедури звільнення за наведеною практикою КЦС ВС.
Урахувавши заяву про зміну предмета позову, якою Позивач виключив з предмета позову вимогу про визнання трудових відносин припиненими та залишив вимогу про визнання його звільненим з посади керівника Товариства, а також узявши до уваги висновки КЦС ВС, викладені у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, про те, що керівнику з метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими, суд першої інстанції виснував про обрання Директором неналежного способу захисту своїх прав, що є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.
За висновками місцевого господарського суду, належним способам захисту прав Директора відповідають позовні вимоги про визнання припиненими трудових відносин у поєднанні з вимогами про зобов`язання Реєстратора вчинити реєстраційну дію щодо зміни відомостей про керівника Товариства або скасування в Реєстрі запису про ОСОБА_2 як керівника Товариства.
5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2022 рішення Господарського суду Вінницької області від 12.05.2022 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково; визнано ОСОБА_2 звільненим з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 25.10.2019; зобов`язано Товариство подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Реєстрі, щодо виключення запису про зайняття ОСОБА_2 посади керівника Товариства; позовну вимогу про проведення змін керівника Товариства залишено без задоволення; в частині вимог до Реєстратора провадження закрито.
6. Мотивуючи цю постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що встановлені у справі обставини, а саме: написання Позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, надіслання цієї заяви усім учасникам Товариства з дотриманням двотижневого строку, передбаченого статтею 38 КЗпП України, а також ініціювання ним проведення загальних зборів із винесенням питання про призначення нового директора на порядок денний відповідно до пункту 8.7 статуту Товариства, - свідчать про те, що Директор дотримався процедури звільнення із займаної посади. Натомість Товариство / засновники Товариства ухилились від виконання обов`язку розглянути заяву Директора про звільнення. Заява залишилась нерозглянутою в установлений нормами КЗпП України строк та протягом тривалого періоду часу розгляду справи у суді, чим порушено конституційне право ОСОБА_2 на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
При цьому суд апеляційної інстанції врахував висновки КЦС ВС, викладені у постанові від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, про те, що у спірних правовідносинах керівник юридичної особи діє не як її виконавчий орган, тому визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.
Посилаючись на те, що справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України), а також на норми статті 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якими ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю, суд апеляційної інстанції вказав, що з урахуванням цих принципів подання позову та його розгляд у межах заявленого предмету позову повинні в максимально ефективний спосіб вирішувати спір, а не породжувати в майбутньому новий. Натомість суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні вимог позивача, позбавив його в можливості реалізувати своє право на працю, за захистом якого він звернувся до суду, а невирішення спору по суті призвело до існування стану правової невизначеності.
Оскільки пред`явлення позову по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між Директором і Товариством, суд апеляційної інстанції вказав, що ефективним і таким, що не суперечить закону у цьому випадку буде такий спосіб захисту, як визнання ОСОБА_2 звільненим з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 25.10.2019. Задовольнивши зазначену вимогу, апеляційний суд вважав за необхідне задовольнити також і вимогу про зобов`язання Товариства подати заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Реєстрі, щодо виключення запису про зайняття ОСОБА_2 посади керівника Товариства.
Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вимоги про зобов`язання Товариства провести зміни керівника, оскільки непризначення нового керівника не впливає на права та законні інтереси Директора.
Оскільки Позивач відмовився від позовної вимоги про зобов`язання Реєстратора внести зміни до відомостей, що містяться в Реєстрі, то спір між ними відсутній, а тому провадження у справі у відповідній частині вимог підлягає закриттю.
7. 30.11.2022 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій він просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2022, а рішення Господарського суду Вінницької області від 12.05.2022 - залишити без змін
8. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 31, 32 Закону України від 06.02.2018 № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі - Закон № 2275-VIII), а також не врахував висновків КГС ВС, викладених у постанові від 19.01.2022 у справі № 911/719/21, щодо застосування статті 38 КЗпП України, оскільки не зауважив, що Директор не вжив достатніх і можливих заходів щодо ініціювання питання про проведення позачергових загальних зборів Товариства із винесенням питання щодо свого звільнення на порядок денний. На переконання Скаржника, саме Директор як виконавчий орган Товариства був зобов`язаний скликати загальні збори учасників шляхом надіслання їм повідомлення із зазначенням дати, часу, місця проведення зборів і порядку денного, однак не вчинив таких дій, а направив учасникам Товариства лист, у якому просив, щоб вони самі скликали такі збори. Більш того, Позивач у своєму листі просив скликати загальні збори для призначення нового директора Товариства, а не для звільнення ОСОБА_2 з цієї посади на підставі статті 38 КЗпП України.
9. На думку Скаржника, суд апеляційної інстанції також не врахував висновків КЦС ВС, викладених у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18, про те, що за відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, він може захистити свої права шляхом звернення до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими. Натомість апеляційний суд задовольнив позовну вимогу про визнання ОСОБА_2 звільненим з посади керівника Товариства за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України з 25.10.2019, яка є неналежним способом захисту його прав, що є підставою для відмови в задоволенні позову у цій частині.
10. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину першу статті 38 КЗпП України в частині визначення моменту повідомлення роботодавця про бажання звільнитись у разі надіслання заяви про звільнення поштою, а відповідний висновок Верховного Суду про застосування цієї норми у подібних правовідносинах відсутній. На думку Скаржника, передбачений частиною першою статті 38 КЗпП України двотижневий строк повинен обчислюватися з моменту отримання відповідної заяви роботодавцем. Таким чином, роботодавця слід повідомити про звільнення працівника за два повні тижні без урахування часу на пересилання поштової кореспонденції, і відповідно у разі надіслання заяви про звільнення поштою роботодавець вважається таким, що повідомлений про звільнення, за умови отримання заяви за два тижні, а не подання працівником такої заяви на пошту за два тижні до бажаної дати звільнення. Разом з тим суд апеляційної інстанції не врахував відсутності доказів того, що ОСОБА_2 підлягав звільненню саме у визначену ним дату (25.10.2019) з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, а також того, що станом на цю дату сплинув 14 денний термін його звільнення із займаної посади. Відтак суд апеляційної інстанції без посилання на жодну правову норму дійшов неправильного та необґрунтованого висновку про те, що Директор належним чином повідомив учасників Товариства про своє бажання звільнитись.
11. Крім цього, Скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновку КЦС ВС, викладеного у постанові від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18, зокрема, про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України, на який посилався суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові, оскільки цей висновок зроблений без урахування правової природи загальних зборів учасників Товариства і можливості виконання ними функції роботодавця у спосіб, відмінний від положень Закону № 2275-VIII. Також у цій же постанові КЦС ВС зазначив, що у спірних правовідносинах керівник юридичної особи діє не як її виконавчий орган, однак цей висновок не узгоджується, зокрема, з положеннями статей 28, 30, 39 Закону № 2275-VIII та статті 97 Цивільного кодексу України, оскільки Директор є виконавчим органом Товариства, а протилежні твердження не мають правового підґрунтя. Навіть якщо директор є найманим працівником, він є виконавчим органом Товариства до моменту припинення таких відносин. Іншого правового регулювання це питання не містить.