ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/8155/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивача: Захарченко Ю.О., Кладовщикова О.В.,
відповідача: Оприсняк Б.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022
та рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2022
у справі № 910/8155/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український транспортний сервіс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс"
про визнання недійсним правочину в частині,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Український транспортний сервіс" (далі - ТОВ "Український транспортний сервіс") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейл Лоджистікс" (далі - ТОВ "Рейл Лоджистікс") про визнання недійсним додатку № 3 від 29.01.2020, який є частиною договору № 2-298/12-19 від 06.12.2019, укладеного між ТОВ "Український транспортний сервіс" та ТОВ "Рейл Лоджистікс".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний був вчинений без волевиявлення позивача, оскільки зміни до договору (викладені у додатку №3 від 29.01.2020) не були погоджені та підписані ним.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2022 (суддя Демидов В.О.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 (колегія суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий, Коротун О.М., Майданевич А.Г.), позовні вимоги задоволенні повністю. Визнано недійсним додаток №3 від 29.01.2020, який є частиною договору №2-298/12-19 від 06.12.2019, укладеного між ТОВ "Український транспортний сервіс" та ТОВ "Рейл Лоджистікс".
Судами обох інстанцій встановлено, що між ТОВ "Український транспортний сервіс" (орендодавець) та ТОВ "Рейл Лоджистікс" (орендар) 06.12.2019 укладено договір оренди залізничного рухомого складу №2-298/12-19, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець зобов`язується передати, а орендар прийняти в оренду залізничний рухомий склад (далі - РС, вагони або рухомий склад), технічно справний і комерційно придатний до перевезень вантажів, очищений від залишків вантажу. Номери РС, кількість, модель, рік будови і вид РС вказуються в актах прийому-передачі до цього договору, які є його невід`ємною частиною.
Відповідно до п. 4.2 договору розмір орендної плати узгоджується сторонами в додатках до даного договору, які є невід`ємною частиною цього договору.
Розмір орендної плати може бути змінений тільки по взаємній згоді сторін шляхом укладення додаткової угоди до цього договору, проект якої направляється стороною, що ініціює зміни, іншій стороні (п. 4.2.1 договору).
Цей договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2020, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання (п. 8.1 договору).
Пунктом 9.3 договору сторони погодили, що цей договір, усі доповнення до нього, підписані та передані по засобах електронної пошти, факсимільного зв`язку, сторони визнають такими, що мають юридичну силу оригіналів до фактичного отримання оригіналів таких документів поштою впродовж 20 календарних днів з дати їх підписання. Сторони погодили, що документи, підписані та передані сторонами за допомогою факсимільного зв`язку або електронної пошти можуть бути використані в якості письмових доказів узгодження умов цього договору, а також доказів виконання сторонами цього договору в суді.
Зміни і доповнення до цього договору дійсні тільки у разі, якщо вони здійснені у письмовій формі і підписані уповноваженими представниками обох сторін (п. 9.4 договору).
На виконання умов договору оренди залізничного рухомого складу відповідач передав, а позивач прийняв в оренду 102 напіввагони, що підтверджується відповідними актами прийому-передачі вагонів в оренду.
Позивачем було повернуто відповідачу з оренди 102 напіввагони, про що сторонами складено та підписано відповідні акти прийому-передачі вагонів з оренди, без зауважень та заперечень.
Сторонами вказані обставини не заперечуються.
Також на підставі вказаного договору сторони погодили розмір орендної плати шляхом укладання додаткових угод.
Між ТОВ "Український транспортний сервіс" та ТОВ "Рейл Лоджистікс" 06.12.2019 укладено додаток № 1 до договору оренди залізничного рухомого складу, яким відповідно до п. 4.2. договору сторони погодили встановити на грудень місяць 2019 року орендну плату за тимчасове платне користування напіввагонами орендодавця в розмірі 720 грн за одну одиницю рухомого складу на добу.
Даний додаток вступає в силу з дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2019 включно, та є невід`ємною частиною договору оренди залізничного рухомого складу.
Також між сторонами 06.12.2019 укладено додаток № 2 до договору оренди залізничного рухомого складу, яким відповідно до п. 4.2. договору сторони погодили встановити орендну плату за тимчасове платне користування напіввагонами орендодавця в розмірі 650 грн (в т.ч. ПДВ 108, 33 грн) за одну одиницю рухомого складу на добу.
Даний додаток вступає в силу з 01.01.2020 і є невід`ємною частиною договору оренди залізничного рухомого складу.
Факт укладання між сторонами додатків №1 та № 2 також ними не заперечується.
В подальшому, під час листування щодо зменшення ставки орендної плати, відповідачем було надіслано позивачу додаток №3 від 29.01.2020 до договору, згідно з яким розмір орендної плати становив 400 грн за одну одиницю рухомого складу на добу.
Звертаючись до суду з цим позовом ТОВ "Український транспортний сервіс" посилався на те, що зміни до договору у вигляді додатку №3 від 29.01.2020 не були ним погоджені та підписані. Вказаний додаток був вчинений без волевиявлення позивача та підписаний невстановленими особами, у зв`язку з чим позивач вважає такі зміни та доповнення недійсними. Наявний в додатковій угоді підпис від імені Стьопіна Р.О. не належить особі, уповноваженій на це установчими документами ТОВ "Український транспортний сервіс", що є порушенням сторонами ч. 2 ст. 207 ЦК України та є підставою для визнання правочину недійсним.
Задовольняючи позовні вимоги суди обох інстанцій виходили з того, що відповідно до висновку експертів за результатами проведення комплексної судової почеркознавчої та судової технічної експертизи документів у справі № 910/8155/20 від 19.05.2022 № 767/21-33/768/21-32/26835/21-33/26836/21-32 підпис від імені Стьопіна Р.О., який міститься у додатку №3 до договору оренди залізничного рухомого складу №2-298/12-19 від 06.12.2019 у графі "Орендодавець: ТОВ "УТС" Директор Стьопін Р.О." - виконаний не Стьопіним Р.О., а іншою особою. Таким чином, позивачем доведено, що додаток № 3 від 29.01.2020 був вчинений без волевиявлення позивача та підписаний невстановленими особами, у зв`язку з чим зміни та доповнення, викладені у вказаному додатку, є недійсними.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, що є підставою для їх скасування та ухвалення нового рішення. Крім того, судами попередніх інстанцій не досліджено зібрані докази (відсутні посилання на докази у рішенні суду, немотивоване відхилення висновку експерта тощо), а також відмовлено у клопотанні про призначення експертизи щодо питань, які суттєвими для правильного вирішення спору, що є окремою підставою для скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд.
Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права (ч. 3 ст. 58-1 ГК України) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.09.2022 у справі № 915/398/21; від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17; від 18.08.2020 у справі № 927/833/18; від 23.07.2019 у справі № 918/780/18; від 06.11.2018 у справі №910/6216/17; від 05.12.2018 у справі № 915/878/16. Крім цього, суди не дослідили зібраних доказів у справі (висновок експерта від 13.11.2020 № ЕД-19-20/31740-ТД, заяву свідка від 09.10.2020), а судом необґрунтовано відхилено клопотання про призначення судової технічної експертизи документів.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.03.2023 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 17.02.2023.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 20.02.2023 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
В судовому засіданні 07.03.2023 оголошено перерву у справі до 14.03.2023.
У зв`язку з тривалою повітряною тривогою 14.03.2023 розгляд справи № 910/8155/20 не відбувся, а касаційну скаргу призначено до розгляду на 16.03.2023.
Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права (ч. 3 ст. 58-1 ГК України) без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.09.2022 у справі № 915/398/21; від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17; від 18.08.2020 у справі № 927/833/18; від 23.07.2019 у справі № 918/780/18; від 06.11.2018 у справі №910/6216/17; від 05.12.2018 у справі № 915/878/16.
Так у справі № 915/398/21 звертаючись до суду позивач вказував, що третейської угоди з відповідачем не укладав, адже договір, в якому міститься застереження про цю угоду, директор ФГ "Паліда" ніколи не підписувала, а про його існування позивачеві стало відомо лише після ознайомлення з третейською справою № 6/2020.
У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що рахунок на оплату № 16336 від 04.03.2020 та видаткова накладна № 1112 від 30.03.2020 містять чітке посилання на договір № 41/3 859 від 20.04.2016, а позивачем не заперечується, що оплата 150 000 грн платіжним дорученням № 418 від 04.03.2020 відбулась саме на підставі виставленого рахунку № 16336 від 04.03.2020 і сівалку ним отримано саме по накладній № 1112 від 30.03.2020.
Більше того, надані сторонами копії спірного правочину, специфікація до нього та видаткова накладна № 1112 від 30.03.2020 містять відтиск печатки товариства позивача, а доказів її втрати або іншого вибуття з відання юридичної особи ФГ "Паліда" судам не представлено.
За викладеного, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що не має жодних підстав для поставлення під сумнів висновків судів попередніх інстанцій про те, що ФГ "Паліда" виявило свою волю до вчинення договору, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, зокрема, і до вміщення у текст договору умови, яка містить третейське застереження.
Крім цього, копії оспорюваного договору не є єдиними доказами у цій справі на підставі яких суди дійшли висновку про його укладення, оскільки матеріали справи містять ряд досліджених судами доказів, які складені на виконання договору, аргументів про наявність дефектів в яких позивач не наводить (його доводи в цій частині направлені на необхідність переоцінки встановлених у справі обставин, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції).
Доводи ж скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів ст. 58-1 ГК України є безпідставними, адже висновки судів у цій частині стосуються можливості ідентифікації товариства позивача, як особи, що брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, в той час як висновків про те, що наявність відтиску печатки підприємства на правочині сама по собі створює для нього обумовлені таким правочином юридичні наслідки оскаржувані судові рішення не містять.
У справі № 909/1073/17 ПрАТ "ЖЛК-Україна" звернулося до суду з позовною заявою про стягнення з ФОП Сав`юка Дмитра Олександровича заборгованості, пені, інфляційних втрат, 3% річних. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем за поставлений товар, оскільки в матеріалах справи містяться спірні видаткові накладні, які не підписувалися ні відповідачем, ні його дружиною, що підтверджено висновком експертизи у даній справі.
Суди розглядали справу неодноразово.
За результатами нового розгляду справи рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено.
Залишаючи постановою від 03.02.2020 рішення судів попередніх інстанцій без змін, Верховний Суд зазначив, що відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи підписи у видаткових накладних в графі "отримав" виконані не відповідачем та не його дружиною, а іншою особою.
Верховний Суд зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).
Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанції на підставі власної оцінки доказів, а саме, спірних видаткових накладних в останніх не було зазначено посадових осіб покупця, відповідальних за здійснення господарської операції з прийняття спірного товару та реквізитів довіреності, на підставі яких ці особи діяли від імені відповідача.
Разом з тим, наведені видаткові накладні містили такі обов`язкові реквізити як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цими накладними; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі "відвантажив" та "отримав", які засвідчені відтиском печатки сторін.
Встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.
З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій (тобто чи співпадає така особа з відповідачем у даній справі, чи ні).
Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17 та від 05.12.2018 у справі № 915/878/16.
У справі № 927/833/18 ТОВ "Кружік Україна" звернулось до суду з позовом до ТОВ "Пушан-Лель" про стягнення коштів. В свою чергу, ТОВ "Пушан-Лель" подало до суду зустрічний позов до ТОВ "Кружік Україна" також про стягнення коштів.
Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, у задоволенні первісного позову відмовлено. Позовні вимоги за зустрічним позовом задоволено частково.