ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2023 року
м. Київ
Справа № 911/2977/21 (911/3687/21)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Картере В. І.
за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.
за участю представників:
Китайської Національної Корпорації по Імпорту та Експорту Будівельних Матеріалів та Обладнання: Мороз І. В. (у режимі відеоконференції)
Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк": Туніка Г. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Китайської Національної Корпорації по Імпорту та Експорту Будівельних Матеріалів та Обладнання
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022
у складі колегії суддів: Грека Б. М. (головуючого), Отрюха Б. В., Полякова Б. М.
у справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"
до
1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Бора Солар"
2. Китайської Національної Корпорації по Імпорту та Експорту Будівельних Матеріалів та Обладнання
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Бора Солар" арбітражного керуючого Кравченка Р. М.
про визнання недійсним договору та відшкодування збитків
у межах справи за заявою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бора Солар"
про банкрутство
Вступ
1. У межах справи про банкрутство Гарант (банк) подав позов до Принципала (боржник) та Бенефіціара (китайська державна корпорація) з вимогами про визнання недійсним договору надання банківської гарантії, про визнання недійсною гарантії та про стягнення збитків з принципала.
2. Місцевий господарський суд за заявою Бенефіціара та керуючись приписами частини шостої статті 4, статтями 22, 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статтею 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" залишив без розгляду цей позов в частині вимог про визнання недійсною гарантії, встановивши, що сторони уклали угоду про передачу всіх спорів, пов`язаних з дійсністю, тлумаченням або виконанням цієї банківської гарантії на вирішення міжнародного комерційного арбітражу відповідно до Правил арбітражу Міжнародної торгової палати із застосуванням права Англії та Уельсу.
3. Апеляційний суд цю ухвалу скасував та повернув справу на розгляд до суду першої інстанції, дійшовши висновку, що оскільки національне законодавство не містить положень про вплив відкриття провадження у справі про банкрутство на арбітраж, відсутні підстави для виключень, зокрема, для даного спору та виведення його з під регулювання спеціальних норм Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), яким у статті 7 закріплено принцип концентрації майнових спорів стороною яких є боржник у межах справи про його банкрутство.
4. З урахуванням доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій у цій справі касаційний суд вирішив питання співвідношення норм частини шостої статті 4, статей 22, 226 ГПК України, статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" із статтею 7 КУзПБ у випадку оспорення гарантії стосовно якої сторони уклали угоду про передачу спорів на вирішення міжнародного комерційного арбітражу.
5. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції, погодившись з висновком про залишення позову без розгляду в частині вимог про визнання гарантії недійсною.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
6. Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.11.2021 відкрито провадження у справі № 911/2977/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Бора Солар" (далі - ТзОВ "Бора Солар"), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника.
7. Постановою Господарського суду Київської області від 08.02.2022 припинено процедуру розпорядження майном, ТзОВ "Бора Солар" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру
Короткий зміст та підстави позову
8. У межах справи про банкрутство 16.12.2021 до суду надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк") від 13.12.2021 № 09-1-8/916 (вх. № 3638/21) до відповідачів ТзОВ "Бора Солар" та Китайської Національної Корпорації по Імпорту та Експорту Будівельних Матеріалів та Обладнання (China National Building Materials And Equipment Import & Export Corporation) про визнання недійсним договору та відшкодування збитків, з вимогами:
- визнати недійсним договір від 28.12.2012 № 20-4263/3-2 про надання банківської гарантії, укладений між ПАТ "Промінвестбанк" і ТзОВ "Бора Солар", та гарантію від 28.12.2012 № GA/12/2108/LD, видану ПАТ "Промінвестбанк" за дорученням ТзОВ "Бора Солар" на користь Китайської Національної Корпорації по Імпорту та Експорту Будівельних Матеріалів та Обладнання (China National Building Materials And Equipment Import & Export Corporation);
- стягнути з ТзОВ "Бора Солар" збитки в порядку частини другої статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на користь ПАТ "Промінвестбанк" у розмірі 7 933 995,00 євро за договором від 28.12.2012 № 20-4263/3-2 про надання банківської гарантії.
9. В обґрунтування вимог позивач зазначає, що оспорювані правочини вчинено під впливом обману, що призвело до подвійного отримання від банку коштів на здійснення однієї і тієї самої операції з купівлі обладнання, що є підставою для визнання договору недійсним з огляду на положення частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 230 ЦК України.
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
10. 28.12.2012 між ПАТ "Промінвестбанк" та ТзОВ "Бора Солар" укладено договір № 20-4263/3-2 про надання банківської гарантії, відповідно до умов якого (пункт 2.1.) банк-гарант за дорученням принципала (ТзОВ "Бора Солар") та на підставі заяви принципала про надання гарантії надає на користь бенефіціара (China National Building Materials And Equipment Import & Export Corporation) гарантію (безвідклична гарантія № GA/12/2108/LD), що забезпечує виконання принципалом своїх зобов`язань за контрактом.
11. Відповідно до пункту 7.2. договору № 20-4263/3-2, всі спори і суперечки між сторонами по цьому договору або у зв`язку з ним будуть вирішуватись сторонами шляхом переговорів, а в разі недосягнення згоди - передаватись на вирішення до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
12. Згідно з пунктом 7.7. договору № 20-4263/3-2, гарантія регулюється Уніфікованими правилами для гарантій за вимогою (URDG 758), а у питаннях не вказаних в URDG 758, регулюється та підлягає тлумаченню у відповідності з англійським правом. Арбітражний розгляд повинен проходити в Гонконгу.
13. В абзаці 14 пункту 77С гарантії № GA/12/2108/LD, виданої ПАТ "Промінвестбанк" за дорученням ТзОВ "Бора Солар" на користь Китайської Національної Корпорації по Імпорту та Експорту Будівельних Матеріалів та Обладнання, сторони погодили, що до гарантії будуть застосовуватися положення Уніфікованих правил Міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою, у редакції 2010 року ("Уніфіковані правила 2010"), а з питань, неврегульованих Уніфікованими правилами 2010, - право Англії та Уельсу: "Ця Банківська Гарантія підпорядковується URDG 758, редакції 2010 року, повинна регулюватися та тлумачитися відповідно до англійського права". Будь-які суперечки, що виникають у зв`язку з дійсністю, тлумаченням або виконанням цієї Банківської гарантії, які не можуть бути вирішені мирним шляхом, повинні бути остаточно врегульовані відповідно до Правил арбітражу Міжнародної торгової палати трьома арбітрами, призначеними відповідно до зазначених Правил з урахуванням того, що кожен: (і) Гарант і (іі) Бенефіціар вибирає одного арбітра, а третій вибирається двома призначеними арбітрами. Арбітраж проводиться в Гонконзі і ведеться англійською мовою. Будь-яке арбітражне рішення, видане призначеними арбітрами, є остаточним і обов`язковим. Всі витрати і видатки, пов`язані з арбітражем, оплачуються кожною стороною відповідно до рішення арбітражу.
14. На підставі зазначеної у пункті 77С гарантії арбітражної угоди, відповідач 2 01.12.2021 ініціював арбітражний процес та звернувся до Секретаріату Міжнародної торгової палати з Повідомленням про арбітраж проти позивача щодо невиконання позивачем своїх зобов`язань, передбачених, серед іншого, гарантією.
15. Листом від 06.12.2021 Секретаріат повідомив відповідача 2 про те, що у відповідності до статті 4(2) Арбітражного регламенту Міжнародної торгової палати, арбітраж вважається розпочатим з 01.12.2021 та зобов`язав відповідача 2 сплатити арбітражний збір у розмірі 4 414 євро, який було сплачено відповідачем 2 - 14.12.2021.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
16. Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.09.2022 залишено без розгляду позов ПАТ "Промінвестбанк" до ТзОВ "Бора Солар" та Китайської Національної Корпорації по Імпорту та Експорту Будівельних Матеріалів та Обладнання (China National Building Materials And Equipment Import & Export Corporation) в частині позовної вимоги про визнання недійсною гарантії № GA/12/2108/LD, виданої 28.12.2012.
17. Мотивуючи це рішення місцевий господарський суд керувався приписами частини шостої статті 4, статей 22 ГПК України, статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" та врахував, що сторони в пункті 77С гарантії склали арбітражну угоду, яка передбачає розгляд всіх спорів, пов`язаних з дійсністю, тлумаченням або виконанням цієї банківської гарантії, відповідно до Правил арбітражу Міжнародної торгової палати із застосуванням права Англії та Уельсу та проведенням арбітражу в Гонконзі у складі трьох арбітрів, про що заявив відповідач 2.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
18. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 у справі № 911/2977/21 (911/3687/21) апеляційну скаргу ПАТ "Промінвестбанк" задоволено, ухвалу Господарського суду Київської області від 13.09.2022 скасовано, справу передано до Господарського суду Київської області для розгляду в межах провадження у справі про банкрутство.
19. Мотивуючи висновок стосовно продовження розгляду спору про визнання гарантії недійсною апеляційний суд послався на частину третю статті 124 Конституції України, статі 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частину першу статті 4 ГПК України, статтю 7 КУзПБ, особливий правовий режим банкрутства, відтак дійшов висновку, що оскільки національне законодавство не містить положень про вплив відкриття провадження у справі про банкрутство на арбітраж, відсутні підстави для виключень, зокрема, для цього спору про визнання гарантій недійсною та виведення його з під регулювання спеціальних положень КУзПБ, яким закріплено принцип концентрації майнових спорів стороною яких є боржник у межах справи про його банкрутство.
КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ
Рух касаційної скарги
20. 30.12.2022 Китайська Національна Корпорація по Імпорту та Експорту Будівельних Матеріалів та Обладнання звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 у справі № 911/2977/21 (911/3687/21).
21. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 911/2977/21 (911/3687/21) визначено колегію суддів Верховного Суду: Банасько О. О. (головуючий), Картере В. І., Пєсков В. Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2023.
22. Ухвалою Верховного Суду від 27.01.2023 відкрито касаційне провадження, призначено справу до розгляду на 23.02.2023 та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
23. У зв`язку з перебуванням судді Пєскова В. Г. у відпустці, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 911/2977/21 (911/3687/21) визначено колегію суддів Верховного Суду: Банасько О. О. (головуючий), Білоус В. В., Картере В. І., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2023.
24. У судовому засіданні 23.02.2023 взяли участь представники касанта та позивача. Інші учасники справи явку своїх представників не забезпечили.
25. Заяв від учасників справи щодо неможливості участі у судовому засіданні чи реалізувати свої процесуальні права станом на час розгляду скарги до суду касаційної інстанції не надійшло.
26. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
27. Участь представників сторін у судовому засіданні, призначеному на 23.02.2022, обов`язковою не визнавалася.
28. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявного у судовому засіданні складу учасників.
Вимоги та доводи касаційної скарги
29. У касаційній скарзі Китайська Національна Корпорація по Імпорту та Експорту Будівельних Матеріалів та Обладнання просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 та залишити в силі ухвалу Господарського суду Київської області від 13.09.2022 у справі № 911/2977/21 (911/3687/21).
30. Касант стверджує про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, визначає підставою касаційного оскарження пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та стверджує, що апеляційний суд:
- дійшов помилкового висновку про необхідність розгляду позовної вимоги про визнання недійсною гарантії в межах справи про банкрутство ТзОВ "Бора Солар", разом із позовною вимогою про визнання недійсним договору про надання гарантії, на підставі неправильно встановлених фактичних обставин справи, застосувавши норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, а саме: пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України, частину першу та абзац перший частини другої статті 7 КУзПБ;
- безпідставно вирішив розглядати позовну вимогу про визнання недійсною гарантії в Господарському суді Київської області попри те, що оспорювана гарантія в пункті 77С містить дійсне, чинне і виконуване арбітражне застереження, за яким вже був ініційований арбітражний розгляд у Гонконзі згідно з правилами арбітражу Міжнародної торгової палати, при цьому не застосував норми, які підлягали застосуванню в цій справі, та порушив імперативні приписи процесуального права, зокрема, частини першої статті 8 Закону України ?Про міжнародний комерційний арбітраж?, пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України, статті 21 та частини четвертої статті 173 ГПК України;
- зазначив помилковий і невмотивований висновок про спільний розгляд у межах справи про банкрутство принципала двох позовних вимог (щодо недійсності гарантії та договору про надання гарантії), щодо яких не існувало процесуальних підстав для об`єднання в одне провадження, чим порушив застосовані норми процесуального права, а саме: частину першу статті 173 ГПК України.
Узагальнений виклад відзиву на касаційну скаргу
(ПАТ "Промінвестбанк")
31. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Промінвестбанк" просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, посилаючись на правильність висновків апеляційного суду щодо правозастосування та змісту спірних правовідносин, а також стверджує про пов`язаність всіх заявлених гарантом позовних вимог і пріоритетність норм законодавства про банкрутство при вирішенні питання юрисдикції цього спору.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій
32. Щодо наведеного у пункті 4 цієї постанови питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, зазначає таке.
Щодо особливостей правової природи гарантії
33. Відповідно до статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
34. Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).
35. За статтею 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України.
36. Згідно зі статтею 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.
37. За умовами частини першої та другої статті 561 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.
38. Таким чином у правовідносинах за гарантією беруть участь три суб`єкти - гарант, беніфіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов`язку перед беніфіціаром.
39. Гарантія - односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-беніфіціару грошову суму відповідно до умов гарантій у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов`язання тільки для гаранта.
40. Як виду забезпечення виконання зобов`язань гарантії властиві такі ознаки: особливий суб`єктний склад, незалежність від основного зобов`язання, безвідкличність, непередаваність прав, відплатність.
41. Урегулювання міжнародних банківських гарантій Уніфікованим правилам № 758 є загальносвітовою практикою, зокрема щодо оспорюваної гарантії відповідне правило передбачене пунктом 7.7. договору № 20-4263/3-2 та в абзаці 14 пункту 77С гарантії.
42. Відповідно до статті 5 (а) Уніфікованих правил № 758 Гарантія за своєю природою не залежить від основної угоди та заяви, а гарант жодним чином не пов`язаний і не обмежений такими угодами. Посилання в гарантії на основну угоду для її ідентифікації не змінює незалежної природи гарантії. Зобов`язання гаранта платити за гарантією не залежить від вимог або заперечень, що випливають із будь-яких відносин, крім відносин між гарантом і бенефіціаром.
43. Юридичним фактом, який породжує гарантійне зобов`язання між гарантом і бенефіціаром є видача гарантії. Видача гарантії - це передача гарантом належним чином оформленої гарантії принципалу чи бенефіціару. Проте, видачі гарантії передують юридично оформлені відносини між гарантом і принципалом.
44. Таким чином, в рамках операції з видачі гарантії вчиняється два види правочинів: по-перше, каузальна - договір про видачу гарантії; по-друге, абстрактна - власне гарантія. Договір про видачу гарантії є каузальним правочином, який породжує зобов`язання гаранта перед принципалом з видачі гарантії. Гарантія є абстрактним правочином, оскільки зобов`язання гаранта виникає не перед стороною договору про її видачу - принципалом, а перед третьою особою - бенефіціаром.
45. Отже, для виникнення гарантійних правовідносин необхідне послідовне вчинення двох дій: договір між принципалом і гарантом про видачу гарантії; односторонній правочин - видача гарантії. Проте обов`язок гаранта з виплати гарантійної суми виникає саме з видачі гарантії і не залежить від договору про її видачу.
46. Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що правовою підставою для виплати грошових коштів за гарантією є належним чином оформлена вимога бенефіціара, а зобов`язання гаранта платити за гарантією не залежить від вимог або заперечень, що випливають із будь-яких відносин поза відносинами між гарантом та бенефіціаром (постанови Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 904/1156/19, від 04.03.2021 у справі № 910/3500/19).
47. Тому, відсутність, розірвання чи недійсність основного договору/договору про видачу гарантії не зумовлює "за замовчуванням" недійсності гарантії, коли вона вже видана, оскільки бенефіціар не є стороною договору, з якого виникло зобов`язання гаранта видати гарантію.
48. Ці особливості у сукупності мають враховуватися господарським судом при з`ясуванні питання дотримання позивачем правил об`єднання позовних вимог, серед яких заявлено вимогу про визнання гарантії недійсною чи такою, що не підлягає виконанню.
49. Відповідно до частини першої статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
50. Таким чином, зазначеною нормою закріплене право позивача об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
51. Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
52. Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
53. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
54. Таким чином, однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 911/414/18).
55. Для встановлення, чи є позовна вимога у спорі похідною, слід з`ясувати щодо яких відносин виник спір у справі та на захист яких прав та інтересів заявлений позов, а відповідно, чи призведе до повного відновлення порушеного суб`єктивного права особи та ефективного захисту прав та законних інтересів позивача задоволення лише основної вимоги без похідної. При цьому, слід брати до уваги те, що задоволення похідної вимоги прямо залежить від задоволення іншої позовної вимоги. Така вимога не може бути самостійною (подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 910/9834/18).
56. Отже, перевіряючи дотримання правил об`єднання позовних вимог, серед яких заявлено вимогу про визнання гарантії недійсною чи такою, що не підлягає виконанню господарський суд має з`ясувати чи пов`язані ці вимоги з рештою вимог підставами виникнення та поданими доказами, одним матеріально-правовим змістом та/чи є нерозривно взаємопов`язаними, чи задоволення позовних вимог щодо гарантії залежить від задоволення інших вимог позивача.
Щодо пріоритету арбітражного застереження при вирішенні питання про юрисдикцію спору
57. Стаття 55 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частини шостої статті 55 Основного закону кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір (частина третя статті 124 Конституції України).
58. Конституційний Суд України у Рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002, серед іншого, вказав, що наведені вище норми забезпечують здійснення конституційного права на судовий захист, яким, у разі виникнення спору, можуть скористатися, зокрема суб`єкти господарських правовідносин (юридичні особи та інші суб`єкти господарських відносин).
59. Право на звернення до суду також передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що ратифікована Україною. Відповідно до Конвенції кожен, в тому числі юридичні особи, має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
60. У частині першій статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" також зазначено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України. Частина перша статті 8 цього Закону наголошує, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
61. Стаття 4 ГПК України визначає, що право на звернення до господарського суду у порядку, що визначений ГПК України, гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.
62. Отже, юридичні особи та інші суб`єкти господарських відносин мають право на звернення до господарського суду для вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності.
63. Водночас право на звернення до суду не є абсолютним (Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(ІІ)/2021). Держава може регулювати право на доступ до суду та судочинство і встановлювати такі межі доступу до суду, які хоч і будуть обмежувати право на суд, але будуть пропорційними до тої мети, якої прагне досягнути держава, і не будуть порушувати сутнісний зміст права на доступ до суду.
64. У низці рішень Конституційний Суд України вказав, що держава може регулювати та обмежувати право особи на доступ до суду і визначив межі, коли таке регулювання буде правомірним. Так, у рішенні від 08.04.2015 № 3-рп/2015 Конституційний Суд України зазначив, що згідно з Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, однак таке обмеження не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим. У разі обмеження права на оскарження судових рішень законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію права на судовий захист і не порушувати сутнісний зміст такого права.
65. Більше того, у своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Проте право доступу до суду не має обмежуватися таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження буде відповідати ст.6, лише якщо воно переслідує легітимну мету та є розумно пропорційним до поставленої мети (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany [GC], 42527/98, § 44, ECHR 2001-VIII; Waite and Kennedy v. Germany [GC], no. 26083/94, § 59, ECHR 1999-1; T.P. and KM. v. the United Kingdom [GC], no. 28945/95, § 98, ECHR 2001-V; Zand Others v. the United Kingdom [GC], no. 29392/95, § 93, ECHR 2001-V).
66. У рішенні у справі "Компанія "Регент" проти України" (заява № 773/03) від 03.04.2008 ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції не виключає створення арбітражних судів з метою вирішення спорів між приватними підприємствами. Насправді, слово "суд" у пункті 1 статті 6 Конвенції не обов`язково має розумітися як суд класичного виду, інтегрований у стандартну судову систему держави (див., inter alia, "Літгоу та інші проти Великобританії", рішення від 08.07.1986, Серія А, N 102, сторінки 72 - 73, пункт 201). Також Суд вважає, що арбітражний суд був "судом, встановленим законом", що діяв відповідно до Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 1994 року, а також внутрішніх процесуальних правил. Провадження в арбітражному суді було таким же самим, як і у відповідних державних цивільному чи господарському судах, та існували нормативні положення, відповідно до яких рішення вказаного арбітражного суду мали бути оскаржені до Київського апеляційного суду на підставах, зазначених у Законі "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 1994 року.
67. У рішенні від 10.01.2008 № 1-рп/2008 Конституційний Суд України посилався на те, що можливість передачі державою на розгляд третейських судів спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин визнана зарубіжною практикою, заснованою, в тому числі, на міжнародному праві. Загальні засади арбітражного розгляду цих спорів визначені Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961 та рекомендовані державам Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) від 15.06.1976. Практика ЄСПЛ свідчить, що звернення фізичних та/або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (Рішення у справі "Девір проти Бельгії" від 27.02.1980).
68. Основними актами, що складають національне законодавство з питань міжнародного комерційного арбітражу, є Конвенція про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень від 10.06.1958 (далі - Нью-Йоркська Конвенція), згода на обов`язковість якої надана Верховною Радою України, Закон "Про міжнародний комерційний арбітраж", окремі положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та ГПК України.
69. Закон "Про міжнародний комерційний арбітраж" був прийнятий, виходячи з визнання корисності арбітражу як методу, що широко застосовується для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі.
70. В рамках судової реформи 2017 року були внесені зміни до ЦПК України та ГПК України саме для забезпечення сприяння альтернативному вирішенню спорів у міжнародному комерційному арбітражі (див. пояснювальну записку до Закону № 2147-VIII). Режим сприяння арбітражу спрямований на визнання арбітражних угод, покращення ефективності арбітражного процесу, виконуваності арбітражних рішень.
71. Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
72. Відповідно до частини третьої статті II Нью-Йоркської Конвенції суд України, якщо до нього надходить позов з питання, щодо якого сторони уклали арбітражну угоду, повинен, на прохання однієї зі сторін, направити сторони в арбітраж, якщо не встановить, що згадана угода є недійсною. Закон "Про міжнародний комерційний арбітраж" містить аналогічне положення.
73. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною.