РІШЕННЯ
Іменем України
13 березня 2023 року
м. Київ
справа №800/582/16 (800/515/15)
адміністративне провадження № П/9901/21/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Юрченко В.П., Гончарової І.А., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції (правонаступником якої є Вища рада правосуддя) про визнання незаконним та скасування рішення,
секретар судового засідання - Малик І.М.
представник позивача - Кравець Р.Ю.,
представник відповідача - Нарольська Т.С.,
І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 29.12.2015 (згідно з відтиском календарного штемпелю поштового відділення) подала до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції позов до Вищої ради юстиції (правонаступником якої є Вища рада правосуддя), в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 03.12.2015 № 920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
Позивачка, обґрунтовуючи позовні вимоги, з урахуванням письмових пояснень, які надійшли до Верховного Суду 29.08.2022, вважає, що рішення відповідача від 03.12.2015 № 920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді є протиправним.
Свою позицію позивачка обґрунтовує такими аргументами:
Відповідач протиправно прийняв до свого розгляду висновок Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) від 09.06.2015 № 47/02-15 щодо позивачки, оскільки Закон України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" підписаний виконуючим обов`язки Президента України - Турчиновим О., тобто неуповноваженою особою у розумінні статті 112 Конституції України, а тому не міг бути застосованим;
ТСК не відповідала вимогам безсторонності, так як до її складу не входила більшість суддів, які могли б забезпечити компетентний розгляд справи (на момент розгляду справи позивача у складі членів ТСК з кола суддів була лише одна особа - Лавренюк М.Ю. ), а Голова ТСК - Мойсик В.Р. перебував у складі політичної партії "За Україну!";
під час прийняття судових рішень позивачка реалізувала дискреційні повноваження судді і за виконання цих повноважень згідно з нормами міжнародного та національного права її не може бути притягнуто до відповідальності; Відповідач не довів наявність у позивачки умислу чи грубої недбалості, що є основним елементом для встановлення складу такого проступку як порушення присяги судді. При цьому позивачка посилається на положення Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених резолюцією 2006/23 Економічної та Соціальної ради ООН від 27.07.2006, додатку до рекомендацій CM/REC (2010)12 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів, принципу І (2) (а) (і) Рекомендації № R (94)12 Комітету Міністрів Ради Європи для держав-членів щодо незалежності, ефективності та ролі суддів, Київських рекомендацій Організації з безпеки і співробітництва в Європі щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (Київ, 23-25 червня 2010 року), статті 124 Конституції України, а також на практику Європейського суду з прав людини;
Відповідач перевищив свої повноваження та всупереч імперативним приписам чинного законодавства здійснив оцінку доказів матеріалів справи, переглянув судове рішення, що належить виключно до компетенції судів вищої інстанції, а не органів, що здійснюють дисциплінарне провадження. Цей аргумент обґрунтовано посиланням на положення статті 124, частин першої і другої статті 126, частини першої статті 129 Конституції України (у редакціях, чинних на час виникнення спірних відносин), рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 19-рп/2004 та від 11.03.2011 № 2-рп/2011, пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади", а також на практику Європейського Суду з прав людини;
Висновок ТСК був складений на підставі заяв експерта Всеукраїнського благодійного фонду "Українська правнича фундація" - Берка С.Т. та заступника Генерального прокурора України - Бачуна О.В., які не є суб`єктами звернення з такими заявами, визначеними у частині другій статті 2 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади". Цей аргумент позивачка обґрунтовує положеннями статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, якими передбачено, що скарги на порушення норм Конвенції можуть бути подані лише "безпосередньо ураженими", а не будь-якими іншими органами, які не погоджуються з національною практикою;
Відповідачем не вирішено питання про застосування спеціальних строків притягнення суддів до відповідальності за порушення присяги. Цей аргумент обґрунтовано посиланням на положення частини першої статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції", статей 92, 97 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також на практику Європейського Суду з прав людини.
У письмових запереченнях проти позову відповідач просить відмовити в його задоволенні повністю. Вважає, що Вища рада юстиції діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Свою позицію відповідач обґрунтовує такими аргументами:
Заступник Генерального прокурора України - Бачун О.В. та експерт Всеукраїнського благодійного фонду "Українська правнича фундація" - ОСОБА_4 мали право звернутися до ТСК із заявою про проведення перевірки стосовно судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 через те, що ця суддя прийняла рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо особи, яка була учасником масових акцій протесту; наявність скарг або заяв осіб, стосовно яких суддею були винесенні зазначені судові рішення, не є обов`язкової передумовою звернення Заступника Генерального прокурора України та експерта Всеукраїнського благодійного фонду "Українська правнича фундація" до ТСК. При цьому відповідач посилається на положення статті 121 Конституції України, статей 1, 4, 6 і 54 Закону України "Про прокуратуру", частин другої і четвертої статті 2, частини другої статті 4 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади";
при накладенні такого виду дисциплінарного стягнення як звільнення судді за порушення присяги підлягає застосуванню трирічний строк давності, визначений у частині четвертій статті 96 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд". Запровадження строку давності притягнення судді до відповідальності за дії, що підпадають під порушення присяги, є заходом, який покращує становище судді;
Вища рада юстиції не здійснювала перегляду прийнятого суддею ОСОБА_1 рішення, а в межах законодавства встановила процесуальні порушення саме в діях судді під час здійснення нею правосуддя. При цьому відповідач посилається на те, що ОСОБА_1 при постановленні ухвали від 22.01.2014 про застосування запобіжного заходу, не вчинила дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження, а саме - не забезпечила належної охорони прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, а також повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не піддавалася необґрунтованому процесуальному примусу. Цей аргумент обґрунтовано посиланням на положення статті 177 Кримінального процесуального кодексу України та практику Європейського Суду з прав людини.
Позивач у відповіді на заперечення відповідача зазначає такі аргументи:
Закон України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" не відповідає Конституції України, оскільки підписаний виконуючим обов`язків Президента України - особою, статус якої не визначений Конституцією України, з огляду на що відповідач протиправно прийняв до свого розгляду висновок ТСК щодо ОСОБА_1 . Практикою Європейського Суду з прав людини встановлено, що у контексті принципу верховенства права як важливої частини Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський Суд з прав людини розглядає "суд" як такий, що завжди має бути заснований на законних підставах, оскільки у протилежному випадку він не буде володіти легітимністю, що є необхідною ознакою для розгляду справ у демократичному суспільстві;
стаття 4 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" передбачає, що до складу ТСК входить 15 членів, з них лише 5 членів обираються Пленумом Верховного Суду України з кола суддів у відставці, які не є членами жодної політичної партії. Таким чином, ТСК не відповідала вимогам безсторонності;
"оцінка доказів", "всебічність", "повнота", "об`єктивність", "з`ясування обставин справи" є виключною прерогативою суду та відноситься до дискреційних повноважень суду (суддівського розсуду), а поруч з наданням дискреційних повноважень слідчому судді щодо оцінки обставин справи законодавець не встановив імперативною нормою про те, що обґрунтована підозра чи наявність/відсутність ризиків має підтверджуватись виключно доказами, перелік яких є вичерпним;
можливість притягнення судді до відповідальності за реалізацію дискреційних повноважень (тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів тощо) є лише у випадках злочинного наміру або грубої недбалості, умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов`язків, тоді як Вища рада юстиції не довела наявність у позивача умислу чи грубої недбалості, що є основним елементом для встановлення складу такого проступку як порушення присяги судді;
Вища рада юстиції не наділена повноваженнями встановлювати та оцінювати обставини у судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, перевіряти законність судових рішень, тоді як відповідачем надана оцінка процесуальним діям щодо постановлення ухвали про застосування запобіжного заходу, зміст якої безпідставно оцінювався Вищою радою юстиції;
практикою Європейського суду з прав людини неодноразово наголошувалося на тому, що з вимогою про порушення норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можуть звертатися виключно потерпілі, а не будь-який інший орган;
частина четверта статті 96 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" визначає строки застосування дисциплінарних стягнень, до яких не віднесено рішення Вищої ради юстиції про внесення подання про звільнення судді з посади за порушення присяги.
ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Вищий адміністративний суд України постановою від 21.03.2016 позов задовольнив: визнав незаконним та скасував рішення Вищої ради юстиції від 03.12.2015 № 920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
Верховний Суд України постановою від 11.10.2016 скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 21.03.2016, а справу передав на новий розгляду до цього ж суду.
Вищий адміністративний суд України постановою від 30.03.2017 позов задовольнив: визнав незаконним та скасував рішення Вищої ради юстиції від 03.12.2015 № 920/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
Верховний Суд України ухвалою від 18.05.2017 відкрив провадження у даній справі за заявою Вищої ради правосуддя (яка є правонаступником Вищої ради юстиції) про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 30.03.2017.
Відповідно до підпунктів 1, 7 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Верховний Суд України згідно супровідного листа від 03.01.2018 № 21-717а17 передав заяву Вищої ради правосуддя з матеріалами справи до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду постановою від 28.01.2021 скасував постанову Вищого адміністративного суду України від 30.03.2017, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд ухвалою від 04.02.2021 прийняв до провадження адміністративну справу та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 11.03.2021. Розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням судді Стрелець Т.Г. у відпустці та був призначений на 18.03.2021.
Верховний Суд ухвалою від 12.03.2021 постановив провести судове засідання, призначене на 18.03.2021, у режимі відеоконференції.
Верховний Суд 18.03.2021 у судовому засіданні оголосив перерву до 26.04.2021. Судове засідання 26.04.2021 не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Шарапи В.М. Розгляд справи був призначений на 26.07.2021, який не відбувся у зв`язку з перебуванням суддів Шарапи В.М., Стрелець Т.Г. і Тацій Л.В. у відпустці. Розгляд справи був призначений на 09.08.2021.
Верховний Суд ухвалою від 05.08.2021 постановив провести судове засідання, призначене на 09.08.2021, у режимі відеоконференції. Судове засідання 09.08.2021 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Шарапи В.М. у відпустці. Розгляд справи був призначений на 06.09.2021.
Верховний Суд ухвалою від 01.09.2021 постановив провести судове засідання, призначене на 06.09.2021, у режимі відеоконференції.
Верховний Суд ухвалою від 06.09.2021 задовольнив заяви суддів Стрелець Т.Г. і Тацій Л.В. про самовідвід від участі у даній справі, відвів суддів Стрелець Т.Г. і Тацій Л.В. від розгляду даної справи та передав справу для повторного автоматичного розподілу з метою визначення складу колегії суддів для розгляду справи.
Розгляд справи був призначений на 11.10.2021.
Верховний Суд ухвалою від 05.10.2021 постановив провести судове засідання, призначене на 11.10.2021, у режимі відеоконференції. Судове засідання 11.10.2021 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Коваленко Н.В. у відпустці. Розгляд справи був призначений на 15.11.2021. Судове засідання 15.11.2021 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Шарапи В.М. у відпустці. Розгляд справи був призначений на 13.12.2021.
Верховний Суд ухвалою від 07.12.2021 постановив провести судове засідання, призначене на 13.12.2021, у режимі відеоконференції. Судове засідання 12.12.2021 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Стеценка С.Г. у відпустці. Розгляд справи був призначений на 07.02.2022. Судове засідання 07.02.2022 не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Стеценка С.Г. Розгляд справи був призначений на 21.03.2022.
Верховний Суд у складі судді Бившевої Л.І. ухвалою від 17.05.2022 прийняв справу до проваження.
Верховний Суд ухвалою від 14.06.2022 задовольнив заяву судді Олендера І.Я. про самовідвід, відвів суддю Олендера І.Я. від участі у розгляді даної справи та передав матеріали справи для визначення складу суду у порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Розгляд справи був призначений на 18.07.2022.
До Верховного Суду 11.07.2022 надійшла заява представника відповідача, в якій вона просить провести судове засідання за її відсутності на підставі наявних у суду матеріалів.
Верховний Суд протокольною ухвалою від 18.07.2022 ухвалив витребувати у Вищої ради правосуддя матеріали та належним чином засвідчені копії дисциплінарного провадження, які лягли в основу прийнятого оскаржуваного рішення, у строк до 05.09.2022. Розгляду справи був відкладений на 12.09.2022.
Судове засідання 12.09.2022 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Бившевої Л.І. у відпустці. Розгляд справи був призначений на 14.11.2022.
Верховний Суд ухвалою від 08.11.2022 постановив провести судове засідання, призначене на 14.11.2022, у режимі відеоконференції. Верховний Суд 14.11.2022 оголосив перерву до 29.11.2022.
Верховний Суд ухвалою від 25.11.2022 задовольнив заяву ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та постановив забезпечити участь ОСОБА_1 у судовому засіданні, призначеному на 29.11.2022, у режимі відеоконференції. Верховний Суд 25.11.2022 оголосив перерву до 10.01.2023.
Судове засідання 10.01.2023 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Гончарової І.А. у відпустці. Розгляд справи був призначений на 27.02.2023. Верховний Суд 27.02.2023 оголосив перерву до 13.03.2023.
IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Указом Президента України від 21.04.2003 № 346/2003 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва у межах п`ятирічного строку. Згідно із записом, занесеним до трудової книжки, 14.05.2003 ОСОБА_1 прийняла присягу судді.
Постановою Верховної Ради України від 15.04.2010 № 2135-VI ОСОБА_1 обрана суддею Солом`янського районного суду міста Києва безстроково.
22.01.2014 ОСОБА_1 як слідчим суддею було задоволене клопотання слідчого СВ Солом`янського районного управління ГУ МВС України в місті Києві Гончаренка В.Р., погоджене прокурором Прокуратури Солом`янського району м. Києва Зайцевим А.С., та застосовано до ОСОБА_5, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 днів.
Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 11.02.2014 ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 22.01.2014 залишив без змін.
До ТСК 13.10.2014 надійшла заява ОСОБА_4 (б/н від 13.10.2014), а 08.12.2014 - заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. (від 05.12.2014 № 05/1/1-120 вих-14) про порушення суддею Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 норм законодавства України під час прийняття рішень про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо особи, яка була учасником масових акцій протесту.
ТСК провела спеціальну перевірку судді відповідно до Закону України "Про відновлення довіри до судової влади", за результатами якої ухвалила висновок від 09.06.2015 № 47/02-15, згідно з яким визнала в діях судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 порушення присяги судді.
Вища рада юстиції ухвалою від 24.09.2015 № 688/0/15-15 відкрила дисциплінарну справу стосовно ОСОБА_1 за висновком ТСК від 09.06.2015 № 47/02-15 та за висновком дисциплінарної секції Вищої ради юстиції від 23.09.2015 .
Вища рада юстиції 03.12.2015 прийняла рішення № 920/0/15-15, яким вирішила внести подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва у зв`язку з порушенням присяги судді.
В оскаржуваному рішенні Вища рада юстиції встановила наступне: 19.01.2014 розпочато кримінальне провадження № 1214100000000179 на підставі повідомлень у засобах масової інформації та всесвітній мережі Інтернет за фактом масових заворушень, які мали місце на АДРЕСА_1, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України.
21.01.2014 громадянина ОСОБА_5 було затримано як особу, підозрювану у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України. До протоколу затримання ОСОБА_5 останній надав зауваження та вказав, що час затримання згідно з протоколом не відповідає фактичному часу його затримання, його права та підстави затримання йому не роз`яснено, інкримінованих йому дій він не вчиняв. На думку відповідача, суддя ОСОБА_1 не надала належної правової оцінки цим фактам.
У протоколі затримання підозрюваний зазначив, що після затримання його жорстоко побили і посадили до закритого фургону, після огляду медпрацівниками доправили до лікарні швидкої допомоги, права при затриманні відповідно до частини четвертої статті 208 КПК України не роз`яснювались.
Того ж дня було складено повідомлення ОСОБА_5 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України. Однак в матеріалах перевірки немає відомостей, що цей документ було вручено підозрюваному, як того вимагає стаття 278 КПК України.
22.01.2014 до Солом`янського районного суду міста Києва внесено клопотання слідчого Слідчого відділу Солом`янського районного управління ГУ МВС України в місті Києві Гончаренка В.Р. про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вказане клопотання погоджене прокурором Прокуратури Солом`янського району міста Києва Зайцевим А.С.
22.01.2014 клопотання було розглянуте у відкритому судовому засіданні суддею Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 із застосуванням технічних засобів фіксування судового засідання з 18:39 год. по 20:42 год. Під час судового засідання 22.01.2014 захисник наголошував на тому, що ОСОБА_5 перебуває у важкому стані, навіть не рухається, а до суду його доставлено з Міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.
Захисник ОСОБА_5 - адвокат Гришко С.Ю. у судовому засіданні вказав, що під час допиту підозрюваного ОСОБА_5 стороною захисту було подано клопотання слідчому про проведення судово-медичної експертизи, однак на час розгляду судом клопотання про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_5 клопотання про проведення судово-медичної експертизи ще не було розглянуто.
Суддя ОСОБА_1 у судовому засіданні роз`яснила захиснику можливість звернутися до слідчого судді із клопотанням про призначення експертизи, що підтверджується звукозаписом судового засідання. Стороною захисту клопотання про призначення судово-медичного обстеження слідчому судді заявлено не було. Суддя ОСОБА_1 самостійно такого рішення не прийняла.
Захисник у судовому засіданні також вказав, що стороною обвинувачення не надано суду протоколу допиту ОСОБА_5, під час якого було заявлене клопотання про проведення судово-медичної експертизи, а також те, що ОСОБА_5 не мав заздалегідь підготовленої захисної екіпіровки та не виконував жодних вказівок щодо вчинення масових заворушень.
Сторона захисту стверджувала, що з огляду на вечірній час зимової пори року, задимленість місця, де відбувались події, неможливо розгледіти та стверджувати, що саме їх підзахисний вчинив інкриміновані йому діяння (зазначене з`ясовано при відтворенні звукозапису судового засідання з розгляду судового провадження № 760/1318/14-к).
За результатами розгляду вказаного клопотання суддя ОСОБА_1 постановила ухвалу, якою клопотання задовольнила, застосувала до ОСОБА_5, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 30 днів.
Згідно з мотивувальною частиною ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зазначена особа обґрунтовано підозрювалася у скоєнні злочину проти громадського порядку та моральності, пов`язаного із погрозами застосування насильства, які призвели до інших тяжких наслідків, передбачених частиною другою статті 294 КК України, за яке передбачено покарання від восьми до п`ятнадцяти років позбавлення волі.
На думку судді, існували ризики, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків чи вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, та іншим чином перешкоджатиме кримінальному провадженню, у зв`язку з чим жоден із більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для запобігання зазначеним ризикам.
У оскаржуваному рішенні Вища рада юстиції від 03.12.2015 № 920/0/15-15 серед підстав притягнення ОСОБА_1 зазначила, що вона як слідчий суддя під час розгляду клопотання про застосування до ОСОБА_5 запобіжного заходу не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 КПК України.
Також, на думку відповідача, суддя ОСОБА_1 не обґрунтувала, чому дійшла до переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів (особисте зобов`язання, особиста порука, застава, домашній арешт) не може забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків.
На переконання відповідача суддею ОСОБА_1 не було вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження та цілям положення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу та не була піддана арешту або затриманню, здійсненого всупереч положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У підсумку Вища рада юстиції зробила висновок, що допущені слідчим суддею порушення, свідчать про необ`єктивний та упереджений розгляд справи, порочать звання судді, що є порушенням присяги і як наслідок, підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.
Також, Вища рада юстиції зазначила, що згідно з частиною першою статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п`ятої статті 126 Конституції України (зокрема, порушення суддею присяги) Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб`єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою. Отже, розгляд висновку ТСК як суб`єкта, наділеного правом надання до Вищої ради юстиції висновку про наявність в діях судді ознак порушення присяги, здійснено за правилами дисциплінарного провадження, виходячи з положень частини другої статті 7 Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні".
При цьому, Вища рада юстиції, посилаючись на положення частини четвертої статті 96 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановила, що строк застосування дисциплінарного стягнення до судді ОСОБА_1 у вигляді звільнення за порушенні присяги не сплив.
V. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 131 розділу VIII "Правосуддя" Конституції України (у редакції, чинній до 30.09.2016) в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
За пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30.09.2016) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про Вищу раду юстиції" від 15.01.1998 № 22/98-ВР Вища рада юстиції є колегіальним, постійно діючим, незалежним органом, відповідальним за формування незалежного високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність.
За частиною першою статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" від 15.01.1998 № 22/98-ВР (у редакції, чинній на час розгляду питання про звільнення судді ОСОБА_1 з посади) питання про звільнення судді, зокрема, з підстави, передбаченої пунктом 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (порушення суддею присяги), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, іншого суб`єкта у випадках, визначених законом, відповідного висновку або за власною ініціативою.
З 11.04.2014 набрав чинності Закон України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" від 08.04.2014 № 1188-VII, який, згідно з його преамбулою, визначає правові та організаційні засади проведення спеціальної перевірки суддів судів загальної юрисдикції як тимчасового посиленого заходу з використанням існуючих процедур розгляду питань про притягнення суддів судів загальної юрисдикції до дисциплінарної відповідальності і звільнення з посади у зв`язку з порушенням присяги з метою підвищення авторитету судової влади України та довіри громадян до судової гілки влади, відновлення законності і справедливості.
Відповідно до статті 1 цього Закону метою перевірки суддів є: 1) утвердження верховенства права в суспільстві та законності у діяльності судів; 2) відновлення довіри до судової влади в Україні; 3) з`ясування фактів, що свідчать про порушення суддями присяги, наявність підстав для притягнення суддів до дисциплінарної або кримінальної відповідальності; 4) утвердження в діяльності суддів принципів незалежності та неупередженості.
За змістом частин другої і третьої статті 4 зазначеного закону з метою реалізації цього Закону утворюється Тимчасова спеціальна комісія у складі 15 членів. Тимчасова спеціальна комісія здійснює свою діяльність на підставі цього Закону, відповідно до Регламенту Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, що затверджується на першому засіданні Тимчасової спеціальної комісії.
Відповідно до частини першої статті 2 цього Закону перевірка суддів проводиться протягом одного року з дня формування складу Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, що утворюється у порядку, визначеному статтею 4 цього Закону.
Згідно з частиною другою статті 2 цього Закону заяви про проведення перевірки індивідуально визначеного судді (суддів) згідно із статтею 3 цього Закону подаються юридичними або фізичними особами у письмовій формі до Тимчасової спеціальної комісії протягом шести місяців з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення про її утворення та повинні містити відомості, визначені у цій нормі.
За частиною четвертою статті 2 цього Закону Тимчасова спеціальна комісія може повернути заяву заявнику без розгляду лише у разі, якщо до такої заяви не додано копій судових рішень або якщо заява не відповідає вимогам, встановленим цим Законом. Заявник не позбавляється права повторно звернутися із такою заявою після виправлення зазначених недоліків.
Відповідно до частини п`ятої статті 2 цього Закону заяви, що надійшли після закінчення визначеного цією статтею строку, а також заяви, щодо яких Тимчасова спеціальна комісія не встигла прийняти рішення до закінчення своїх повноважень, передаються до Вищої ради юстиції для продовження їх розгляду за загальною процедурою.
Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 3 цього Закону суддя суду загальної юрисдикції підлягає перевірці у разі прийняття ним одноособово або у колегії суддів таких рішень:
- про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення їх без змін, продовження строку тримання під вартою, обвинувальних вироків, рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій про перегляд обвинувальних вироків, наслідком якого не було їх скасування, щодо осіб, які визнані політичними в`язнями, за дії, пов`язані з їх політичною та громадською діяльністю;