ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2023 року
м. Київ
справа № 600/6782/21-а
адміністративне провадження № К/990/28305/22, № К/990/28270/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження у касаційній інстанції справу № 600/6782/21-а
за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційними скаргами Офісу Генерального прокурора, Тернопільської обласної прокуратури
на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 28 червня 2022 року, ухвалене суддею Анісімовим О.В.
та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Шидловського В.Б., суддів: Курка О. П., Боровицького О.А.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
1. 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Тернопільської обласної прокуратури (далі відповідач - 1), Офісу Генерального прокурора (далі відповідач - 2), в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора № 127к від 06.09.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Тернопільської області та органів прокуратури;
1.2. поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури України на посаді керівника Тернопільської обласної прокуратури з 11.09.2019;
1.3. стягнути з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 11.09.2019 до дня прийняття судом рішення про поновлення на роботі;
1.4. допустити до негайного виконання рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказ про звільнення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при подані заяви про звільнення з посади прокурора Тернопільської області та органів прокуратури за власним бажанням, його воля не відповідала його волевиявленню внаслідок тиску на нього з боку представників Генеральної прокуратури. Крім цього, при прийнятті оскаржуваного наказу відповідачем - 2 не отримано рекомендації Ради прокурорів України щодо його звільнення із адміністративної посади.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. Позивач працював в органах прокуратури на слідчих та прокурорських посадах з 20.10.1992 по 10.09.2019 (з перервами), згідно наказу Генерального прокурора України від 15.07.2016 №138к остання займана посада - прокурор Тернопільської області.
4. До прокуратури Тернопільської області 05.09.2019 надійшла телефонограма Генерального прокурора Рябошапки Р.Г., згідно змісту якої прокурор Тернопільської області ОСОБА_1 у зв`язку із службовою необхідністю викликається 06.09.2019 о 10.00 год до Департаменту кадрової роботи та Державної служби України.
5. ОСОБА_1 06.09.2019 подав на ім`я Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. заяву наступного змісту: "Прошу звільнити мене з посади прокурора Тернопільської області та органів прокуратури за власним бажанням з 10.09.2019 відповідно до пункту 2 частини другої статті 41 та пункту 7 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
6. Наказом Генерального прокурора №127к від 06.09.2019 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Тернопільської області та органів прокуратури з 10.09.2019 у зв`язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру").
7. Далі 13.08.2020 органом досудового розслідування (Центральний апарат Державного бюро розслідувань) зареєстроване кримінальне провадження № 6202000000000653 за ознаками складу злочину передбаченого частиною першою статті 365 Кримінального кодексу України щодо протиправних дій керівництва Генеральної прокуратури України, яке виразилося у звільненні всупереч норм діючого законодавства ОСОБА_3 та прокурорів інших областей із займаних посад, діючи в інтересах інших осіб.
8. Старшим слідчим першого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_4 повідомлено позивача про його право звернутися до Державного бюро розслідувань із заявою про визнання потерпілим у кримінальному провадженні №6202000000000653 від 13.08.2020.
9. ОСОБА_1 01.09.2021 подав заяву про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні і того ж дня йому вручена пам`ятка про процесуальні права та обов`язки потерпілого у кримінальному провадженні №6202000000000653 від 13.08.2020.
10. Цього ж дня ОСОБА_1 допитаний як потерпілий у справі, під час чого надав старшому слідчому першого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_4, покази аналогічні тим, які надав суду.
11. Крім цього, в рамках кримінального провадження №6202000000000653 від 13.08.2020 допитані як потерпілі: ОСОБА_5, який з 16.06.2016 по 10.09.2019 займав посаду прокурора Львівської області; ОСОБА_6, який з серпня 2018 року по 10.09.2019 займав посаду прокурора Волинської області; ОСОБА_7, який з квітня 2017 року по 10.09.2019 займав посаду прокурора Рівненської області; ОСОБА_8, який з лютого 2015 року по 10.09.2019 займав посаду прокурора Кіровоградської області; ОСОБА_3, який працював на посаді прокурора Харківської області; ОСОБА_9, який з 12.06.2016 по 10.09.2019 працював на посаді прокурора Луганської області.
12. Дослідженням змісту наведених вище протоколів допиту потерпілих судами встановлено, що в частині примусу з боку посадових осіб органів прокуратури щодо написання заяв про звільнення з посад прокурорів та органів прокуратури, вони є подібними до свідчень наданих ОСОБА_1 в суді під час його допиту як свідка.
13. Також, за змістом листа Ради прокурорів України від 30.12.2020 №05/1/3-18 вих-20, наявного в матеріалах справи, до Ради прокурорів України протягом вересня 2019 року заява прокурора Тернопільської області ОСОБА_1 не надходила.
14. У листі Офісу Генерального прокурора від 14.01.2021 №07/1/1-40вих-21 відображені кадрові ротації в органах прокуратури України, після призначення Генеральним прокурором Рябошапка Р.Г .
15. Також, у справі наявний лист старшого слідчого першого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_4 №10-8-02-01-9231 від 14.06.2022, який адресований ОСОБА_1 та яким інформується, що на підставі зібраних у кримінальному провадженні №6202000000000653 від 13.08.2020 даних, які свідчать про незаконність його звільнення з посади прокурора Тернопільської області відповідно до наказу Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. від 06.09.2019 №127к, 17.05.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 172 Кримінального кодексу України, та розпочато за цим актом досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62022000000000290.
16. Позивач, не погодившись із наказом про звільнення, звернувся до суду із цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
17. Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.01.2022 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу з підстав пропуску строку звернення до суду. Зокрема, суд зазначив, що до заяви про усунення недоліків позовної заяви не надано жодних доказів, які б вказували про наявність обставин, які є об`єктивно непереборними та не залежали від волевиявлення позивача і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій щодо звернення до суду у встановлений строк.
18. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2022 ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.01.2022 скасовано, а справу направлено до Чернівецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
18.1. У цій постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що 01.09.2021 позивача було визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 62020000000000653 від 13.08.2020 і цього ж дня з листа, отриманого в ДБР, йому стало відомо, що у ході здійснення досудового розслідування зібрано дані, які свідчать про порушення порядку його звільнення з адміністративної посади прокурора Тернопільської області, а тому вказані обставини свідчать про те, що саме після визнання позивача потерпілим в кримінальній справі останньому стало відомо про ймовірне порушення порядку його звільнення. Вказане, на думку цього суду, свідчить про передчасність висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
19. Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 14.04.2022 відкрито загальне позовне провадження у справі № 600/6782/21-а та зазначено, що позов поданий у строк, установлений законом, а підстави для повернення позовної заяви, залишення позовної заяви без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі відсутні.
20. Від Офісу Генерального прокурора 25.05.2022 до суду надійшло клопотання про залишення без розгляду позовної заяви у зв`язку із пропуском позивачем місячного строку звернення до суду із цим позовом, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України. Клопотання аналогічного змісту заявлялося Тернопільською обласною прокуратурою у відзиві на позовну заяву від 18.05.2022.
21. Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.05.2022 у задоволенні клопотань Офісу Генерального прокурора та Тернопільської обласної прокуратури про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено, а позовну заяву на підставі частини тринадцятої статті 171 КАС України залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків шляхом подання клопотання про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.
21.1. Відмовляючи у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду суд першої інстанції виходив із того, що доводи відповідачів за своїм змістом є аналогічні тим, що стали підставою для прийняття судом у цій справі ухвали про залишення позовної заяви без руху від 09.12.2021 та ухвали про повернення позовної заяви від 11.01.2022, оцінка яким надавалася при апеляційному перегляді справи Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 23.03.2022, за наслідками якого ухвала від 11.01.2022 була скасована.
21.2. Поряд із цим суд зазначив, що із цим позовом позивач звернувся до суду вперше 29.09.2021 (справа №600/5051/21-а), вдруге 26.10.2021 (справа №600/55666/21-а) та втретє 06.12.2021 (справа № 600/6782/21-а). Однак, з клопотання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду за такий період та як наслідок поновлення строку звернення до суду, позивач не звертався, а тому дійшов висновку про наявність підстав відповідно до вимог частини тринадцятої статті 171 КАС України для залишення позову без руху.
22. Представником позивача Гладким А.П. 31.05.2022 подано до суду заяву про поновлення пропущеного строку на звернення до суду.
23. Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 06.06.2022 визнано поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовом за період з 29.09.2021 по 06.12.2021 та поновлено пропущений строк на звернення до адміністративного суду.
23.1. Так, суд першої інстанції, надаючи оцінку клопотанню представника позивача про поновлення строку звернення до суду, зазначив, що Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 23.03.2022 у цій справі № 600/6782/21-а, за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 11.01.2022 про повернення позовної заяви, наголосив на тому, що саме після визнання позивача потерпілим в кримінальній справі № 62020000000000653 останньому стало відомо про ймовірне порушення порядку його звільнення. А тому, суд першої інстанції прийняв позицію позивача, згідно якої йому стало відомо про порушення його права при звільненні з адміністративної посади та органів прокуратури після визнання потерпілим в кримінальній справі, тобто з 01.09.2021.
23.2. Суд цієї інстанції також дійшов висновку про обґрунтованість доводів представника позивача в тій частині, що від часу, коли позивач дізнався про порушення свого права, й до дати подання повторних позовних заяв з 29.09.2021 до 06.12.2021, сплинув певний проміжок часу, але основу цього строку становив проміжок часу та обставини, на які позивач не міг вплинути - відбувалися судові процеси у справах №600/5051/21-а, №600/5566/21-а, № 600/6782/21-а, які стали причиною пропуску позивачем місячного строку звернення до суду, а звідси - за законом вчасно подати зазначений позов.
24. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.06.2022 позовні вимоги у цій справі задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора №127к від 06.09.2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Тернопільської області та органів прокуратури з 10.09.2019. Поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури України та на посаді прокурора Тернопільської області з 11.09.2019; стягнуто з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 603368, 86 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
24.1. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зауважив, що оскільки за змістом заяви від 06.09.2019 позивач нормативно своє прохання про звільнення обґрунтував пунктом 2 частини другої статті 41 та пунктом 7 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII), то звільнення його з посади прокурора Тернопільської області було можливим виключно за наявності рекомендації Ради прокурорів України. При цьому Рада прокурорів України заяву прокурора Тернопільської області позивача щодо його звільнення із займаної посади не розглядала та не надавала відповідних рекомендацій, а отже правових передумов для звільнення позивача з посади керівника регіональної прокуратури, на думку суду, не було.
24.2. Суд цієї інстанції зауважив, що у цьому випадку необхідно враховувати мотиви, якими позивач керувався при поданні заяви про його звільнення з посади прокурора Тернопільської області та органів прокуратури за власним бажанням, оскільки саме його воля, яка виразилася у поданні цієї заяви, є тим основоположним фактором, що впливає на законність оскаржуваного наказу.
24.3. Зокрема, оскільки відповідно до заяв по суті, пояснень представника позивача у судовому засіданні, показань позивача наданих суду під присягою, ОСОБА_1 насамперед подавалася заява про звільнення його з адміністративної посади, а не припинення його повноважень на цій посаді, то відповідно ця заява мала розглядатися відповідно до положень спеціальної норми, якою є пункт 1 частини першої статті 41 Закону №1697-VII, а не пункту 7 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
24.4. Так, за доводами суду першої інстанції, у зв`язку із надходженням заяви позивача про звільнення його з посади прокурора Тернопільської області за власним бажанням, Генеральний прокурор мав отримати рекомендацію Ради прокурорів України та звільнити позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 41 Закону № 1697-VII, а у разі надходження заяви про звільнення позивача з органів прокуратури взагалі, Генеральний прокурор мав звільнити його на підставі пункту 7 частини першої статті 51 Закону №1697-VII та припинити його повноваження прокурора Тернопільської області на підставі частини другої статті 41 Закону №1697-VII.
24.5. Суд першої інстанції підкреслив, що ОСОБА_1 займав в органах прокуратури адміністративну посаду, і окрім загальних гарантій прокурора, мав додаткові гарантії (запобіжники) щодо неправомірного звільнення, які відповідно до частини дев`ятої статті 71 Закону №1697-VII забезпечує Рада прокурорів України.
24.6. Дослідивши хронологію подій пов`язаних із звільненням позивача, співставивши її з поясненнями сторін та наявними у справі доказами, зокрема протоколами допиту потерпілих, суд першої інстанції констатував, що 06.09.2019 у ОСОБА_1 не було бажання подавати заяву про звільнення за власним бажанням з посади прокурора Тернопільської області, а така заява була написана під тиском посадових осіб Генеральної прокуратури, що свідчить про дефекти волевиявлення при її написанні.
24.7. На підставі означених матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що єдиною підставою для термінового виклику прокурорів областей в Генеральну прокуратуру 06.09.2019 було примушування їх до звільнення із займаних посад за власним бажанням, про що того ж дня в засобах масової інформації відзвітувала Генеральна прокуратура.
24.8. На переконання суду цієї інстанції наявні у справі докази щодо протиправності дій посадових осіб Генеральної прокуратури за критеріями достовірності, допустимості, належності та достатності у повній мірі підтверджують наявність примусу щодо звільнення позивача.
24.9. З огляду на фактичні обставини справи, суд першої інстанції вирішив, що наказ Генерального прокурора від 06.09.2019 №127к, яким позивача звільнено з посади прокурора Тернопільської області та органів прокуратури з 10.09.2019 є протиправним та підлягає скасуванню.
24.10. Суд цієї інстанції також зауважив, що повертав цей позов у зв`язку із пропущенням строків звернення до суду і вважав, що підстав для поновлення таких строків не має, однак постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2022 таку помилку усунуто.
24.11. Вирішуючи питання поновлення позивача на посаді, суд першої інстанції суд першої інстанції зазначив, що відповідно до статті 235 КЗпП України ОСОБА_1 підлягає поновленню на посаді прокурора Тернопільської області, тобто на попередній посаді з якої його було звільнено.
24.12. Обраховуючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції зазначив, що оскільки судом, як органом який розглядає трудовий спір, позовна заява ОСОБА_1 про поновлення на роботі розглядалася в строки, визначенні КАС України, тобто менше одного року, то до цих правовідносин застосовуються положення речення 1 частини другої статті 235 КЗпП України, згідно яких суд приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.
24.13. Поряд із цим, суд першої інстанції констатував, що тривалість вимушеного прогулу обумовлена бездіяльністю позивача щодо звернення до суду із цим позовом одразу після звільнення. А тому суд визначив, що період вимушеного прогулу позивача становить з 11.09.2019 по 10.09.2020, а сума середнього заробітку за цей час складає 603368,86 грн (251 робочих днів х 2403,86 грн).
25. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2022 пункт 4 резолютивної частини рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.06.2022 змінено, виклавши його в наступній редакції: "Стягнути з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 603368 (шістсот три тисячі триста шістдесят вісім) грн 86 коп із відрахуванням із вказаної суми обов`язкових платежів до бюджету". В решті рішення суду залишено без змін.
25.1. Суд апеляційної інстанції погодився в цілому із висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного наказу Генерального прокурора від 06.09.2019 №127к, яким позивача звільнено з посади прокурора Тернопільської області та органів прокуратури та наявності підстав для його скасування.
25.2. Щодо доводів апеляційної скарги в частині пропуску строків звернення позивача із цим позовом до суду, то суд апеляційної інстанції зазначив, що означеному питанню вже надавалася оцінка у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2022 у справі № 600/6782/21-а, яка набрала законної сили та відповідачами не оскаржувалася.
25.3. Поряд із цим, суд апеляційної інстанції зазначив, що стягуючи з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно стягувати з відрахуванням із вказаної суми обов`язкових платежів до бюджету, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в цій частині.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
26. Від Офісу Генеральної прокуратури до Верховного Суду (далі - Суд) 18.10.2022 надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.06.2022 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2022 у справі № 600/6782/21-а, а позовну заяву залишити без розгляду.
27. Ця касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
27.1. В обґрунтування підстав касаційного за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій при вирішенні поважності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом не було враховано висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 16.10.2020 у справі № 640/18439/19, від 28.02.2020 у справі № 120/1560/19-а та ухвалі від 12.07.2022 у справі № 380/17281/21 щодо застосування статті 122 КАС України.
27.2. Так, скаржник указує, що суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку про можливість розгляду позовної заяви у цій справі, незважаючи на пропущений строк звернення до суду, оскільки, на переконання Офісу Генерального прокурора, позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску такого строку.
27.3. Скаржник наголошує, що після ознайомлення з оскаржуваним наказом та отримання трудової книжки, позивач достеменно знав про своє звільнення з прокуратури і протягом більше, ніж двох років мав можливість оскаржити його в суді у порядку, передбаченому КАС України.
27.4. Звертає увагу, що в постанові Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 640/18439/19, чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме, з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
27.5. На переконання скаржника, посилання ОСОБА_1 на те, що про порушення своїх прав та незаконність наказу Генерального прокурора про звільнення від 06.09.2019 № 127к він дізнався лише 01.09.2021 при ознайомленні з листом Державного бюро розслідувань, отриманого ним в цей же день та при ознайомленні з матеріалами кримінального провадження № 62020000000000653, є безпідставним, оскільки наведене жодним чином не змінює моменту, з якого останній повинен був дізнатися про порушення прав, свобод та інтересів і не утворює підстав для визнання поважними причин пропуску такого строку.
27.6. За твердженнями Офісу Генерального прокурора, вказана дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, а наявність кримінального провадження, де позивач має статус потерпілого, ніяким чином не впливало на можливість оскаржити відповідний наказ у строки, визначені чинним законодавством.
27.7. Відповідач підкреслює, що кримінальне провадження № 62020000000000653, на яке посилається позивач, розпочате 13.08.2020 за заявою іншої особи, тобто поза межами строків звернення до суду із цим позовом про оскарження наказу від 06.09.2019 № 127к.
27.8. Як зазначає скаржник, Офісом Генерального прокурора 28.04.2022 до Чернівецького окружного адміністративного суду надіслано клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду за наслідком якої постановлено ухвалу від 27.05.2022 про відмову у задоволенні цього клопотання. Окрім того, доводи щодо необхідності застосування наслідків пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом були зазначені відповідачем в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, проте судом апеляційної інстанції такі доводи не взято до уваги, натомість суд обмежився посиланням на ту обставину, що оцінка вказаному питанню надавалася у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2022, яка відповідачем не оскаржувалася.
27.9. Разом з тим, скаржник звертає увагу, що оцінка поважності причин пропуску строку звернення до суду та питання поновлення цих строків позивачу вирішувалося ухвалою суду першої інстанції від 06.06.2022.
28. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 41, частини дев`ятої статті 71, пункту 7 частини першої статті 51, статті 58, пункту 2 частини другої статті 41 Закону № 1697-VII.
28.1. Скаржник підкреслює, що позивач подав заяву про звільнення його як із займаної ним посади, так і з органів прокуратури взагалі. За змістом пункту 7 частини першої статті 51, пункту 2 частини другої статті 41 Закону № 1697-VII звільнення прокурора з посади у зв`язку із поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням тягне за собою припинення його повноважень на адміністративній посаді. За таких обставин, ураховуючи, що позивач висловив намір звільнитися з органів прокуратури взагалі, відповідач уважає, що при прийнятті оскаржуваного наказу було правомірно застосовано саме вищевказані норми, а не частину першу статті 41, частину дев`яту статті 71 Закону № 1697-VII, як про те зазначили суди попередніх інстанцій.
28.2. За доводами скаржника положення частини першої статті 41, частини дев`ятої статті 71 Закону № 1697-VII щодо обов`язкового отримання рекомендації Ради прокурорів стосується звільнення прокурора лише з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2, 3, 6-8, 1 частини першої статті 39 цього Закону, у зв`язку із поданням заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням. У цих спірних правовідносинах зазначені положення норм Закону застосуванню не підлягають, оскільки позивач подав заяву про звільнення його як із займаної ним посади, так і з органів прокуратури взагалі.
28.3. Звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.04.2021 у справі № 420/2801/19, де зазначено, що з урахуванням встановлених законодавством про працю гарантій, звільнення прокурора з посади за власним бажанням проводиться після закінчення двотижневого строку попередження за умови, що сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.
28.4. Водночас прокурор не підлягає звільненню за поданою раніше заявою, якщо до закінчення строку попередження він відкликав свою заяву або не залишив роботи і не наполягає на звільненні після закінчення цього строку. При цьому, Генеральною прокуратурою України не повинні здійснюватися жодні заходи щодо встановлення причин звільнення позивача з посади. Так, у поданій заяві позивач висловив своє бажання звільнення з посади саме з 10.09.2021, жодних інших строків чи періодів у своїй заяві він не вказав.
28.5. На спростування доводів позивача про застосування до нього погроз, шантажу, примушування до написання рапорту про звільнення з посади, Офіс Генерального прокурора зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази протиправних дій посадових осіб Генеральної прокуратури України. Зокрема, у кримінальному провадженні, на яке покликається позивач, вини жодної особи не встановлено, жодних процесуальних документів, якими б підтверджувалася достовірність наданих показань під час допиту позивача та інших прокурорів немає.
28.6. На переконання скаржника, при виданні наказу від 06.09.2019 № 127 к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури Генеральний прокурор діяв у спосіб та у межах повноважень, передбачених Законом № 1697-VІІ.
29. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.11.2022 відкрите касаційне провадження №К/990/28270/22 за вищевказаною касаційною скаргою.
30. Від Тернопільської обласної прокуратури до Суду 18.10.2022 надійшла касаційна скарга, в якій просить скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 28.06.2022 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2022 у справі № 600/6782/21-а, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
30.1. Ця касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
30.2. В обґрунтування підстав касаційного оскарження за вказаним пунктом скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частин першої та другої статті 41, пункту 7 частини першої статті 51, статті 58 Закону № 1697-VII.
30.3. Доводи Тернопільської обласної прокуратури щодо касаційного оскарження судових рішень з цих підстав в цілому є аналогічними доводам Офісу Генерального прокурора.
30.4. Також скаржник зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про застосування примусу до ОСОБА_1 для написання ним заяви про звільнення зроблено на підставі тільки доводів позивача та копій протоколів допиту свідків у кримінальному провадженні № 62020000000000653. Проте, беручи до уваги, як докази у цій справі протоколи допиту потерпілих у кримінальному провадженні № 62020000000000653, суди порушили вимоги статей 73, 74, 75 КАС України, оскільки, на думку відповідача 1, такі протоколи не є допустимими, належними та достовірними доказами.
30.5. У цьому аспекті скаржник звертає увагу на правову позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 21.02.2020 у справі №804/1599/16, де зазначено, що в силу положень статті 95 КПК України, протокол допиту, отриманий на стадії досудового слідства, до ухвалення вироку в рамках кримінального провадження може бути визнаний як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні під час розгляду справи.
30.6. Касатор наголошує, що в порушення вищевказаних процесуальних вимог, судами попередніх інстанцій прийнято до уваги як докази по справі протоколи допиту потерпілих у кримінальному провадженні № 62020000000000653, досудове розслідування в якому на момент розгляді адміністративного позову ще тривало, проте жодного з цих осіб не допитано у судовому засіданні.
31. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.11.2022 відкрите касаційне провадження №К/990/28305/22 за вищевказаною касаційною скаргою.
32. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 15.03.2023 закінчено підготовчі дії у касаційних провадженнях №К/990/28270/22, № К/990/28305/22 у справі № 600/6782/21-а та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.
Позиція інших учасників справи
33. Від ОСОБА_1 до Суду 14.12.2022 надійшов відзив на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішенні - без змін.
33.1. У цьому відзиві позивач стверджує, що при поданні ним заяви про звільнення з посади прокурора Тернопільської області та органів прокуратури за власним бажанням його воля не відповідала його волевиявленню внаслідок тиску на нього з боку представників Генеральної прокуратури.