ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2023 року
м. Київ
справа №821/3484/14
касаційне провадження № К/9901/6778/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року (головуючий суддя - Семенюк Г.В.; судді - Домусчі С.Д., Шляхтицький О.І.)
у справі № 821/3484/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олеся"
до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2014 року відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Олеся" (далі - ТОВ "Олеся", позивач, платник, товариство) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05 серпня 2014 року № 0001602200 та № 0001592200.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення cудом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2020 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач зазначає, що нереальність господарських операцій між позивачем та контрагентом підтверджується відсутністю в останнього трудових ресурсів, основних фондів та складських приміщень. Крім того, зауважує, що акти виконаних будівельних робіт, надані субпідрядником - Товариством з обмеженою відповідальністю "А БУД" (далі - ТОВ "А БУД"), не відповідають вимогам ведення документації бухгалтерського обліку.
Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.
07 вересня 2020 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Олеся" щодо підтвердження господарських відносин з контрагентом-постачальником ТОВ "А БУД" за період з 01 листопада 2013 року по 01 червня 2014 року, за результатами якої складено акт від 25 липня 2014 року № 966/220-21273392.
Відповідно до висновків акта перевірки відповідачем встановлено порушення платником:
пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 319 833,00 грн, у тому числі за листопад 2013 року на 254 916,00 грн та за грудень 2013 року на 64 916,00 грн;
пункту 198.3 статті 198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 336 666,00 грн, у тому числі в листопаді 2013 року на 268 333,00 грн, в грудні 2013 року на 68 333,00 грн.
Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган зазначив, що платником неправомірно сформовано податковий кредит та витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, за наслідками операцій із придбання робіт та послуг у ТОВ "А Буд", які, на думку відповідача, фактично не здійснювались. Таких висновків податковий орган дійшов на підставі акта Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва від 20 червня 2014 року № 659/26-54-22-2-36567362 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "А Буд" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків, з якими сформовано податкові зобов`язання та податковий кредит, за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року", яким встановлено, що назване товариство не знаходиться за своєю юридичною адресою, його діяльність має ознаки фіктивного підприємництва, оскільки згідно з базами даних у цього контрагента відсутні будь-які власні чи орендовані складські приміщення, транспортні засоби та необхідна кількість працюючих осіб. Крім цього, в ході контрольного заходу встановлено, що акти виконаних будівельних робіт не відповідають вимогам ведення первинної документації бухгалтерського обліку, оскільки в них не зазначено номер документа, дату його складання, дату здачі субпідрядником виконаних робіт та не зазначено дату прийняття генпідрядником виконаних робіт.
На підставі висновків названого акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 05 серпня 2014 року:
№ 0001602200, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 504 999,00 грн, з яких за основним платежем 336 666,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 168 333,00 грн;
№ 0001592200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 900 749,00 грн, з яких за основним платежем 319 833,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 599 916,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За приписами пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України визначено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
За правилами пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.