ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2023 року
м. Київ
справа № 340/1916/22
провадження № К/990/35794/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Уханенка С. А.,
розглянув у попередньому судовому засіданні справу
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року (суддя Момонт Г. М.) і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2022 року (судді: Панченко О. М., Іванова С. М., Сафронова С. В.) та
в с т а н о в и в:
1. У березні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, у якому просила стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, починаючи з 19 травня 2021 року по 23 березня 2022 року в розмірі 341754,60 грн.
До участі у справі залучене Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 340/588/20 про поновлення ОСОБА_1 на посаді [рівнозначної категорії і кваліфікації Південно-східного МУМЮ (м. Дніпро) з 27 грудня 2019 року], у зв`язку з чим позивачка просить стягнути з відповідача середній заробіток на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
3. Обставини справи, які встановили суди попередніх інстанцій, стисло можна викласти так.
ОСОБА_1 працювала в органах юстиції з 2014 року; згідно з наказом від 11 червня 2019 року № 1711/к позивачка призначена на посаду першого заступника начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - ГТУЮ у Кіровоградській області).
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2019 року № 870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" (далі - Постанова № 870) Міністерство юстиції України видало наказ від 16 жовтня 2019 року № 3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України".
Відтак 25 жовтня 2019 року ОСОБА_1 попереджена про наступне припинення державної служби на підставі пункту 11 частини першої статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII) у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Кіровоградській області.
Згідно з наказом Міністерство юстиції України від 23 грудня 2019 року № 4168/к "Про звільнення" ОСОБА_1 звільнена із займаної посади з 26 грудня 2019 року, відповідно до пункту 11 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, у зв`язку з ліквідацією ГТУЮ у Кіровоградській області, з припиненням державної служби.
Цей наказ ОСОБА_1 оскаржила до адміністративного суду. За наслідками розгляду справи № 340/588/20 за тим позовом Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням від 1 жовтня 2020 року відмовив у задоволенні позовних вимог.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 19 травня 2021 року скасував рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 1 жовтня 2020 року у справі № 340/588/20 та частково задовольнив позов ОСОБА_1 : визнав протиправним і скасував наказ Міністерства юстиції України "Про звільнення" від 23 грудня 2019 року № 4168/к; поновив ОСОБА_1 на посаді рівнозначній категорії і кваліфікації Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з 27 грудня 2019 року; стягнув з Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 грудня 2019 року по 19 травня 2021 року в сумі 605 355,54 грн без утримання податків й інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог - відмовив.
Верховний Суд (у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду) постановою від 9 грудня 2021 року змінив резолютивну частину постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 340/588/20, виклавши абзац шостий у такій редакції: "Стягнути з Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 грудня 2019 року по 19 травня 2021 року в розмірі 589978,06 грн, що визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів". В іншій частині постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 340/588/20 - залишив без змін.
Зважаючи на судові рішення у справі № 340/588/20 Міністерство юстиції України наказом від 22 грудня 2021 року № 3185/к "Про поновлення" скасувало свій наказ від 23 грудня 2019 року № 4168/к "Про звільнення" та поновило ОСОБА_1 з 27 грудня 2019 року на посаді рівнозначній категорії і кваліфікації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Після того відповідач листом від 24 грудня 2021 року № 129327/14.3/31-21 повідомив ОСОБА_1, що наказом Міністерства юстиції України від 22 грудня 2021 року № 3185/к вона поновлена з 27 грудня 2019 року на посаді, рівнозначній категорії і кваліфікації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). У цьому зв`язку Міністерство юстиції України запропонувало позивачці зайняти посаду державної служби категорії "Б" Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - заступника начальника Управління - начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного регіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
У відповідь ОСОБА_1 листом від 24 грудня 2022 року № 129327/14.3/31-21 зазначила, що видання наказу Міністерства юстиції України від 22 грудня 2021 року № 3185/к є протиправне та передчасне, оскільки зі змісту цього наказу незрозуміло на яку посаду вона поновлена. На думку позивачки, не можна констатувати, що її допустили до виконання посадових обов`язків. Звернула увагу також на те, що запропонована їй посада державної служби категорії "Б" Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) ("заступника начальника Управління - начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)") не є посадою рівнозначної категорії і кваліфікації до посади першого заступника начальника ГТУЮ у Кіровоградській області, оскільки посада першого заступника начальника ГТУЮ у Кіровоградській області віднесена до підкатегорії Б2 категорії Б, а посада заступника начальника Управління - начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) - до підкатегорії Б3 категорії Б.
Позивачка, вважаючи, що постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 340/588/20 фактично не виконана, звернулася (23 березня 2022 року) до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 236 КЗпП України.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій
4. Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням від 30 червня 2022 року позовні вимоги задовольнив повністю; стягнув з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 340/588/20 за період з 20 травня 2021 року по 23 березня 2022 року у розмірі 341754,60 грн.
Суд першої інстанції зазначив, що постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 340/588/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді рівнозначній категорії і кваліфікації Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) підлягала негайному виконанню і відповідач мав добровільно виконати цю постанову з часу її ухвалення, незалежно від того, чи ініціювала позивачка виконавче провадження, як і не чекати на результат касаційного перегляду зазначеної постанови суду апеляційної інстанції.
На думку суду першої інстанції, належним виконанням рішення суду про поновлення на роботі є видання відповідачем відповідного наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх (посадових) обов`язків. За текстом рішення суду, виконання вважається завершеним з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника вважається виконаним, коли власник або уповноважений ним орган видав наказ про поновлення на роботі та фактично допустив працівника до роботи.
Відсутність у наказі Міністерства юстиції України від 22 грудня 2021 року № 3185/к "Про поновлення" найменування (вказівки) посади, на яку поновлена ОСОБА_1, унеможливило фактичний допуск її до роботи та відновлення трудових відносин, тому, з погляду суду першої інстанції, фактичного поновлення порушеного права позивачки не відбулося, тож постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 340/588/20 залишилася невиконана (у частині поновлення на посаді).
Водночас відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України.
На підставі положень цієї статті, а також з покликанням на окремі положення пунктів 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) суд першої інстанції зазначив, що при розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду (від 19 травня 2021 року у справі № 340/588/20) застосовує середньоденний розмір заробітної плати ОСОБА_1 1612,05 грн, тобто такий самий, який застосував Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 340/588/20, коли розраховував середній заробіток за час вимушеного прогулу.
5. Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 2 листопада 2022 року скасував рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року і ухвалив нове, яким позов задовольнив частково; стягнув з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 340/588/20 за період з 20 травня 2021 року по 21 грудня 2021 року у розмірі 241807,50 грн; у задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Суд апеляційної інстанції теж відхилив доводи відповідача про відсутність остаточного судового рішення та виконавчого провадження як поважну причину зволікання з виконанням постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 340/588/20 стосовно поновлення позивачки на посаді рівнозначній категорії і кваліфікації Південно-східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з 27 грудня 2019 року. З цього приводу апеляційний суд зауважив, що постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) набирає законної сили з дати її прийняття, тому доводи відповідача про відсутність остаточного судового рішення безпідставні.
Водночас цей суд не погодився з висновками суду першої інстанції щодо періоду затримки виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 340/588/20, яка підлягає компенсації середнім заробітком відповідно до статті 236 КЗпП України. У цьому зв`язку апеляційний суд зазначив, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 22 грудня 2021 року № 3185/к "Про поновлення" ОСОБА_1 поновлена з 27 грудня 2019 року на посаді рівнозначній категорії і кваліфікації Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Зазначений наказ Міністерства юстиції України, як зазначив апеляційний суд, відповідає резолютивній частині постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 340/588/20 і є належним виконанням рішення суду про поновлення позивачки на посаді державної служби. Додав також, що наказ Міністерства юстиції України від 22 грудня 2021 року № 3185/к "Про поновлення" має ретроактивну дію, є підставою для виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд апеляційної інстанції констатував, що наказ цей чинний, тому підлягав виконанню також і позивачкою, що передбачає її прибуття на роботу у Південно-Східне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Цей суд зважив також і на те, що відповідач, видавши згаданий наказ, запропонував ОСОБА_1 (листом від 24 грудня 2021 року № 129327/14.3/31-21) посаду державної служби категорії "Б" Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), а саме: заступника начальника Управління - начальника відділу організації та контролю за виконанням рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). Проте ОСОБА_1 відмовилася, натомість зазначила, що наказ [Міністерства юстиції України від 22 грудня 2021 року № 3185/к] та лист [Міністерства юстиції України від 24 грудня 2021 року № 129327/14.3/31-21] є свідченням неналежного виконання судового рішення, адже в надісланому їй наказі не визначена посада, на яку вона поновлена.
В цьому контексті суд апеляційної інстанції знову звернув увагу на те, що наказ (в частині поновлення) дослівно відображає резолютивну частину постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 340/588/20. Зауважив також, що в цій постанові зазначено про поновлення на посаді відповідної категорії Б, а не підкатегорії Б2 категорії Б, як це трактує позивачка.
Пропозиції позивачки щодо того, як відповідач мав би виконувати це судове рішення (або запропонувати відповідні посади рівнозначної категорії і кваліфікації до тієї, з якої її було звільнено, і за наявності згоди видавати відповідний наказ про поновлення; або внести зміни до структури і штатного розпису Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) для введення відповідної посади, якщо така відсутня, отримати згоду працівника і далі видавати відповідний наказ) суд апеляційної інстанції сприйняв критично, адже запропоновані "варіанти" нічим не передбачені. Водночас апеляційний суд висловив думку, що позивач мала можливість звернутися до суду, який ухвалив постанову, із заявою про встановлення порядку виконання рішення, але вона цим правом не скористалася.
У підсумку зазначив, що наказ Міністерства юстиції України від 22 грудня 2021 року №3185/к є належним виконанням постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 340/588/20 в частині поновлення позивачки на посаді державної служби, тому строк затримки виконання рішення суду [за який є підстави стягнути середній заробіток відповідно до статті 236 КЗпП України] треба розраховувати з 20 травня 2021 року по 21 грудня 2021 року.
Розрахунок суми стягнення за час затримки виконання судового рішення щодо поновлення на посаді суд апеляційної інстанції здійснив так само, як і суд першої інстанції, виходячи із суми середньоденної заробітної плати (1612,05 грн), яку визначив Третій апеляційний адміністративний суд у справі №340/588/20 і яку застосував під час розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Касаційне оскарження
6. У касаційній скарзі Міністерство юстиції України просить скасувати судові рішення судів першої і апеляційної інстанції в цій справі в частині задоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у їх задоволенні.
Касаційну скаргу її автор подав з підстави, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, у зв`язку з чим зазначив про те, що наразі нема висновку Верховного Суду щодо застосування положень абзаців третього, четвертого, сьомого пункту 2 розділу ІІ у поєднанні з положеннями абзаців третього, п`ятого пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 100 та у зіставленні зі статтею 236 КЗпП України.
В аспекті заявлених підстав для касаційного перегляду судових рішень відповідач зазначив про те, що стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення (відповідно до статті 236 КЗпП України) потребує інакшої методики його обчислення, передбаченої Порядком № 100, аніж та, яку застосували суди попередніх інстанцій.
З погляду відповідача, суди попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи (в частині розрахунку середнього заробітку за час затримки) неправильно надали постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 340/588/20 - щодо розміру середньоденної заробітної плати позивачки -преюдиційного значення.
Відповідач вважає, що для застосування статті 236 КЗпП України розрахунковим періодом є два попередні місяці роботи перед судовим рішенням про поновлення, а не два попередні місяці роботи перед виданням наказу Міністерства юстиції України від 23 грудня 2019 року № 4168/к "Про звільнення" (оспорювався у справі № 340/588/20), тому що саме з такою подією як судове рішення про поновлення (у цій справі таким є постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 340/588/20) пов`язується виплата середнього заробітку за час затримки виконання цього рішення.
Відповідно до позиції відповідача, яку він висловив у касаційній скарзі, двома останніми місяцями роботи, що передували події - судовому рішенню про поновлення на посаді - є березень та квітень 2021 року, а зважаючи на положення абзаців третього, четвертого, сьомого пункту 2 у поєднанні з положеннями абзаців третього, п`ятого пункту 4 розділу ІІІ Порядку № 100 сума середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення, відповідно до статті 236 КАС України, має обчислюватися як добуток "установленого посадового (місячного) окладу", помноженого на два названі вище календарні місяці (які і є, на думку відповідача, розрахунковим періодом в цій ситуації).
6.1. У касаційній скарзі відповідач звернув увагу також на те, що виконання судового рішення про поновлення позивачки на посаді державної служби і стягнення середнього заробітку як за час вимушеного прогулу, так і за затримку виконання судового рішення про поновлення може призвести до порушення статті 25 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII "Про запобігання корупції" (далі - Закон № 1700-VII).
Пояснив, що ОСОБА_1 протягом періоду, який вона визначила як вимушений прогул, працювала та продовжує працювати на посаді першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, про що свідчать відкриті дані вебсайту Фонду державного майна України, а також накази Фонду державного майна України від 22 листопада 2021 року та від 23 листопада 2021 року, які, за текстом касаційної скарги, є також в цій справі.
Відповідач зазначив про те, що суди попередніх інстанцій не надали належної уваги і значення тому факту, що позивачка працює в іншому державному органі й отримує там заробітну плату (за рахунок бюджетних коштів). Водночас відповідач переконує, що ця обставина якраз є істотною, тому що спростовує існування "вимушеного прогулу", який підлягає оплаті середнім заробітком за рахунок коштів державного бюджету.
Як можна зрозуміти позицію відповідача, його дії/рішення не призвели до вимушеного прогулу позивачки, адже остання не була позбавлена можливості працювати. У цьому зв`язку стягнення судами середнього заробітку за "вимушений прогул" (відповідно до статей 235, 236 КЗпП України), якого, з погляду відповідача, по суті не було, є необґрунтоване.
7. Копію ухвали від 9 січня 2023 року про відкриття касаційного провадження № К/990/35794/22 суд надіслав ОСОБА_1 10 січня 2023 року на електронну адресу в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, про що секретар судового засідання склала відповідну довідку від 10 січня 2023 року.
Відзив позивачки надійшов 20 лютого 2023 року. У ньому його автор зазначила про те, що не вважає наказ Міністерства юстиції України від 22 грудня 2021 року № 3185/к "Про поновлення" належним виконанням судових рішень у справі № 340/588/20, адже її не поновили на конкретній посаді державної служби. Як можна зрозуміти думку позивачки, такою посадою має бути рівнозначна тій, з якої її звільнили (підкатегорії "Б2" категорії "Б"), натомість пропонована їй посада належить до нижчої підкатегорії - "Б3" категорії "Б", відповідно не є рівнозначна. Позаяк відповідач не виконав постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі № 340/588/20, є підстави для стягнення середнього заробітку відповідно до статті 236 КЗпП України. Період цієї затримки, на переконання позивачки, сягає 23 березня 2022 року - дати звернення до суду з цим позовом - адже до цього часу її не призначили на рівнозначну посаду державної служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Щодо методики розрахунку середнього заробітку, про яку мовить касатор, зауважила, що підхід судів попередніх інстанцій до цього розрахунку був правильний і відповідає існуючій судовій практиці, зокрема суду касаційної інстанції, з цього питання.
Стосовно аргументів скаржника про стягнення судом середнього заробітку без уточнення про утримання податків та інших обов`язкових платежів зазначила про те, що це ніяким чином не впливає на обов`язок податкового агента на утримання цих платежів з нарахованої суми.
Покликання касатора про порушення Закону № 1700-VII в контексті цього спору вважає безпідставними й переконує, що положення цього Закону не перешкоджають виконанню судового рішення щодо її поновлення на рівнозначній посаді державної служби.
Загалом же ОСОБА_1 вважає, що законним і обґрунтованим є рішення суду першої інстанції, яке суд апеляційної інстанції скасував помилково.