ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2023 року
м. Київ
справа № 640/22932/19
провадження № К/990/15558/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Смоковича М. І.,
суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справу
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року (судді: Кучма А. Ю., Аліменко В. О., Безименна Н. В.) та
в с т а н о в и в:
1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 22 жовтня 2019 року № 1175ц;
- поновити його в органах прокуратури на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України або рівнозначній посаді в органах прокуратури України;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на посаді.
Позовні вимоги були обґрунтовані неправильним, з погляду позивача, застосуванням при виданні спірного наказу приписів пункту 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697-VII) у зіставленні з приписами пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ) в аспекті юридичних фактів, які зумовлюють настання юридичних наслідків, визначених цими статтями. На думку позивача, за відсутності такої події як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури атестація прокурорів (як умова для їх переведення відповідно до Закону № 113-ІХ) не може впливати на подальше проходження ними служби, відповідно не може існувати умов/підстав для настання наслідків, передбачених пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ.
Подання заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора форми, яка не відповідала тій, яка затверджена Порядком проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 3 жовтня 2019 року № 221 (далі - Порядок № 221), позивач пояснив тим, що затверджений цим Порядком текст (зміст) заяви містить формулювання, які суперечать нормам Конституції України, а також загальновизнаним принципам і стандартам захисту прав та свобод людини.
Вважав, що його звільнення відбулося без додержання гарантій щодо завчасного повідомлення про майбутнє звільнення, без урахування права на переважне залишення на роботі, тобто тих гарантій, які містять положення загального трудового законодавства. Зазначив також про те, що Закон № 113-ІХ і виданий на його виконання Порядок № 221 суперечать Конституції України, міжнародно-правовим договорам, згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України.
3. Обставини, які встановили суди попередніх інстанцій, стисло можна викласти так.
ОСОБА_1 з 2009 року проходив службу в органах прокуратури на різних посадах; з 13 серпня 2019 року обіймав посаду заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон № 113-ІХ, після чого позивач звернувся до Генерального прокурора із заявою від 11 жовтня 2019 року про переведення його на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора. Цю заяву він надіслав засобами поштового зв`язку, що підтверджується описом вкладення у поштове відправлення відділення поштового зв`язку АТ "Укрпошта".
Проте, Генеральний прокурор наказом від 22 жовтня 2019 року № 1175ц звільнив ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 23 жовтня 2019 року.
Крім того, листом від 31 жовтня 2019 року № 11/1/1-2366 вих.19 Генеральна прокуратура України повідомила позивачу, що його заява про переведення на посаду до Офісу Генерального прокурора не відповідає встановленим законодавством формі та змісту, що свідчить про відсутність підстав для проведення його атестації та переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора. Додала також, що переведення на посаду прокурора до Офісу Генерального прокурора можливе лише після успішного проходження атестації. У зв`язку з цим Генеральний прокурор прийняв рішення про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII відповідно до підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
4. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 11 січня 2021 року позовні вимоги задовольнив частково. Визнав протиправним і скасував наказ Генеральної прокуратури України від 22 жовтня 2019 року № 1175ц; поновив ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Офісу Генерального прокурора з 23 жовтня 2019 року; стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 610236,72 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Офісу Генерального прокурора і стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 45443,16 грн - допущене до негайного виконання.
4.1. Суд першої інстанції зазначив, з-поміж іншого, про те, що застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII обов`язково має пов`язуватися з фактом ліквідації, реорганізації чи скорочення кількості прокурорів органу прокуратури і не інакше. Проте стосовно Генеральної прокуратури такі факти - станом на дату видання спірного наказу - не встановлені. Позивач обіймав посаду в Генеральній прокуратурі Україні, яка лише змінила найменування на Офіс Генерального прокурора, що не може тягнути за собою юридичних наслідків у вигляді звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
На думку суду першої інстанції, відсутність юридичних та фактичних підстав для звільнення позивача відповідно до спірного наказу є самостійною і достатньою підставою для його скасування як протиправного. Неподання позивачем заяви (відповідно до пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ) не має правового значення, тому що не настали обставини, які зумовлювали необхідність її подання для переведення позивача, тобто ліквідація, реорганізація Генеральної прокуратури України чи скорочення чисельності її прокурорів.
Водночас суд першої інстанції ствердив, що заява, яку подав позивач, не відповідала формі, затвердженій Порядком № 221, й не містила відомостей, передбачених пунктом 10 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ. Водночас додав, що Закон № 1697-VII та Порядок № 221 не передбачають, що вчасно подана заява про переведення до відповідного органу прокуратури, але невстановленої форми і змісту, вважається неподаною вчасно з відповідними юридичними наслідками. Ця неврегульованість, з погляду суду першої інстанції, не може тягнути за собою вкрай негативні для наслідки у вигляді звільнення з посади.
Єдиним наслідком подання заяв, які не відповідають встановленим вимогам, суд першої інстанції вважає невідкладне повернення прокурорам таких заяв для належного оформлення. Однак, до закінчення строку подання цієї заяви позивачеві не повідомляли про неналежне оформлення його заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора. Свідченням цього є те, що розгляд його заяви відбувся вже після прийняття спірного наказу про звільнення.
5. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2022 року скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 січня 2021 року та ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовив.
Цей суд, з-поміж іншого, зазначив, що системний аналіз положень абзацу першого пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX дає підстави стверджувати, що підставою для звільнення прокурора є настання однієї з підстав, визначених у підпунктах 1-4 пункту 19 цього розділу, зокрема неподання прокурором у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.
Відтак продовжив, що позивач не подав у порядку, визначеному законодавством, заяви встановленої форми про переведення на відповідну посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, яка б містила відомості про його намір пройти атестацію, його згоду на обробку персональних даних та на застосування процедур і умов проведення атестації. Натомість позивач подав заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, в якій висловив незгоду зі змістом Порядку № 221, умовами та процедурами проведення атестації, діяльністю кадрових комісій, тобто подана позивачем заява за своїм змістом не відповідала вимогам пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX.
Спираючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а, суд апеляційної інстанції зазначив, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Як зазначив суд апеляційної інстанції, позивач, доводячи протиправність спірного наказу, акцентував головним чином на невідповідності Закону № 113-IX, яким запроваджено атестування прокурорів, Конституції України, незгодою з Порядком № 221, на порушенні його права на працю і гарантій від незаконного звільнення. Як можна зрозуміти з тексту постанови, ці аргументи позивача суд апеляційної інстанції розцінив як безпідставні з тих мотивів, що Закон № 113-ІХ не визнаний таким, що не відповідає Конституції України, тому має виконуватися. Те саме стосується і Порядку № 221, виданому на реалізацію положень цього Закону.
Цей суд зауважив також, що запроваджена Законом № 113-ІХ процедура атестування прокурорів хоч і передбачала втручання в приватне життя, але це втручання не було неправомірним і переслідувало легітимну мету. З погляду цього суду, немає підстав стверджувати про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства на формування корпусу прокурорів системи органів прокуратури України та приватним інтересом заявника на продовження служби в органах прокуратури, оминаючи процедуру атестації.
Касаційне оскарження
6. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2022 року і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 січня 2021 року.
Касаційну скаргу її автор подав - з урахуванням доповнень до касаційної скарги від 22 червня 2022 року - з підстави, встановленої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку з чим зазначив, що суд апеляційної інстанції застосував при вирішенні спору положення пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ у взаємозв`язку із пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а (пункт 57).
Ухвалою від 29 червня 2022 року Верховний суд відкрив касаційне провадження з наведених підстав.
7. Заявленим для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції підставам кореспондували такі доводи позивача.
Невідповідність заяви (позивача) про переведення до Офісу Генерального прокурора не може бути підставою для звільнення з прокуратури. Вважає, що ситуація, яка склалася у зв`язку з поданням заяви, яка не відповідача формі і змісту, затвердженій Порядком № 221, чітко не врегульована у законодавстві, тому суд першої інстанції зробив цілком правильний висновок, що у такому випадку заяву слід було повернути, а не звільняти з посади з причини неподання цієї заяви. У цьому зв`язку позивач звернув увагу на пункти 55 та 57 постанови Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а, доводячи обґрунтованість своїх тверджень, яким суд апеляційної інстанції, на його думку, не надав належної уваги.
Позивач написав також і про мотиви подання заяви "власного" змісту. З-поміж іншого зазначив про те, що Порядок № 221, затверджений на виконання окремих положень Закону № 113-ІХ, й та форма заяви, яка є додатком 2 до нього, суперечать статтям 3, 8, 19, 22, 24, 32, 43, 58, 62, 64 Конституції України, а затверджений текст заяви містить низку формулювань дискримінаційного характеру, які суперечать загальновизнаним принципам та стандартам захисту прав та свобод людини.
Позивач переконує, що в такий спосіб (подання заяви із затвердженим змістом) прокурори та слідчі прокуратури були поставлені перед вибором: або подати заяви встановленої форми про намір перейти до органу прокуратури або не подавати такої заяви, наслідком чого буде звільнення із займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Водночас щоб продовжувати реалізовувати своє право на вибір професії, прокурор повинен погодитися з умовами та процедурами проведення атестації, визначеними Порядком № 221, зокрема зі звільненням у разі неуспішного проходження атестації, а також з тим, що будь-яка недостовірна інформація щодо прокурора є доведеним фактом, який не потребує підтвердження. Тому право відмовитися від проходження атестації було по суті ілюзорним, адже наслідком цієї відмови є звільнення із займаної посади.
З погляду позивача, очевидним є те, що Закон № 113-ІХ не відповідає Конституції України і суперечить міжнародним договорам, згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України, як-от положенням Загальної декларації прав людини (якою забороняється дискримінація за будь-якою ознакою, тобто у тому числі за наявності статусу прокурора, декларується презумпція невинуватості, право на працю та захист від безробіття), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (якою гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя, заборонена дискримінація), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (яким проголошено презумпцію невинуватості, гарантовано, що кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2 пакту, і без необґрунтованих обмежень право і можливість допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби), Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (яким гарантується можливість просування по роботі на відповідні більш високі ступені виключно на підставі трудового стажу і кваліфікації), Конвенції Міжнародної організації праці № 158 (щодо обов`язку роботодавця провести консультації про заходи запобігання звільненням або зведення кількості їх до мінімуму та про заходи щодо пом`якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення для відповідних працівників, зокрема такі, як надання іншої роботи). Передбачена Законом № 113-ІХ процедура атестації, на думку позивача, є вибіркова і дискримінаційна, суттєво звужує трудові права прокурорів під час її проходження, що має наслідком масові звільнення працівників прокуратури; додав також, що Закон № 113-ІХ не відповідає критеріям "якості закону" (на підставі якого здійснюється втручання у права), позаяк він прийнятий з грубим порушенням принципу правової визначеності та з порушенням правил законодавчої техніки.
Доводи позивача стосувалися також процесуальних порушень, а саме - розгляд справи в суді апеляційної інстанції без його участі та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, яку подала, на переконання скаржника, неуповноважена особа.
Крім того, ОСОБА_1 надіслав також клопотання від 4 грудня 2022 року, у якому просив суд під час касаційного розгляду справи зважити на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21 липня 2022 року у справі № 640/22657/19, від 18 серпня 2022 року у справі № 640/22930/19, від 22 вересня 2022 року у справі № 640/23456/19, від 27 жовтня 2022 року у справі № 640/24789/19. Позивач зауважив, що ці правові висновки з`явилися після того, як він подав касаційну скаргу, проте їх висловлено за схожих правовідносин і вони мають значення для правильного вирішення цієї справи.
Згодом позивач надіслав ще одне клопотання, яке надійшло 6 березня 2023 року, в якому просив врахувати під час розгляду його касаційної скарги висновки Верховного Суду, викладені також у постановах від 27 жовтня 2022 року у справі № 640/3612/20, від 31 січня 2023 року у справах №№ 160/7620/20, 640/23690/19.
Крім того позивач подав також клопотання, у якому просив зважити під час розгляду його касаційної скарги, окрім як на висновки Верховного Суду, також на рішення Конституційного Суду України [від 1 березня 2023 року № 1-р(II)/2023] у справі № 3-5/2022(9/22), яким визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX.
8. Офіс Генерального прокурора подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити оскаржену постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Відповідач зауважив, з-поміж іншого, що позивач подав заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, але водночас висловив у цій заяві незгоду зі змістом Порядку № 221, умовами та процедурами проведення атестації, діяльністю кадрових комісій та прийнятими ними рішеннями. Тобто подана заява не містила необхідних складових, передбачених пунктом 10 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, зокрема в ній не зазначено про намір пройти атестацію, не надано згоди на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації.
У розумінні підпункту 1 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ така-от позиція позивача щодо "умов" переведення дала підстави для його звільнення із займаної посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Відповідач зауважив, що подання заяви затверджених змісту і форми є тим юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення правовідносин щодо проходження прокурорами атестації. Згода, про яку мовиться в цій заяві, має засвідчити усвідомлення прокурором можливих наслідків неуспішного проходження атестації. Ніяких обмежень права на судовий захист ця заява не містить. Вимоги Закону № 113-ІХ щодо форми і змісту заяви про переведення на посаду прокурора як набору обов`язкових елементів є відображенням точного вираження волі щодо процедури переведення атестації.
У постанові Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі № 200/13482/19-а, на яку покликається позивач, чітко зазначено, що заява прокурора має відповідати декільком умовам, зокрема у ній має бути зазначено про переведення і про намір у зв`язку з цим пройти атестацію. Щодо останнього, то позивач, як видно зі змісту його заяви, якраз відмовився від проходження атестації, тоді як саме від успішності проходження цієї процедури залежало його переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора. Додав також, що зважаючи на зміст заяви від 11 жовтня 2019 року, позивач добре розумів вимоги Закону № 113-ІХ щодо атестування і усвідомлював значення та правові наслідки цієї процедури, зокрема й відмови від її проходження.
За змістом відзиву, те, що у заяві від 11 жовтня 2019 року ОСОБА_1 не зазначив про намір пройти атестацію у зв`язку з переведення до Офісу Генерального прокурора дало відповідачу підстави вважати, що позивач не подав Генеральному прокурору України заяву про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір у зв`язку з цим пройти атестацію відповідно до приписів пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ.
Закон № 113-ІХ і Порядок № 221 визначають процедуру атестації прокурорів та слідчих, встановлюють рівні умови її проходження та наслідки неподання заяви встановленої форми та неуспішного проходження атестації, а саме - звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII (пункт 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ).
Стосовно доводів позивача про правомірність звільнення з вказаної нормативної підстави відповідач зазначив, що вони помилкові і не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду з цього питання. Суть цієї позиції (викладеної, приміром, у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2021 року у справах № 200/5038/20-а та № 60/6204/20, від 24 вересня 2021 року у справах № 160/6596/20, №140/3790/19, №280/4314/20, від 29 вересня 2021 року у справах № 240/7852/20, № 440/2682/20, № 640/24727/19, № 640/1218/20) полягає в тому, що факти, передбачені у підпунктах 1-4 абзацу першого пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ є самостійною та безумовною підставою для звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII навіть у разі відсутності ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
9. Ухвалою від 12 грудня 2022 року суддя-доповідач завершив підготовчі дії у цій справі і призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 14 грудня 2022 року. У визначену дату справа не була розглянута, про що у справі складена відповідна довідка.
Наступною датою касаційного розгляду справи визначено 15 березня 2023 року, та позаяк цей розгляд - відповідно до ухвали від 12 грудня 2022 року - відбувається на основі наявних у справі матеріалів без участі сторін, останні про іншу дату додатково не повідомлялися.
Релевантні джерела права. Висновки Верховного Суду
10. Відповідно до статті 4 Закону № 1697-VII організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
11. Законом № 113-IX ["Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури"] (діє з 25 вересня 2019 року; тут і далі - в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону № 1697-VII були внесені зміни.
Статтею 14 Закону № 1697-VII, у зв`язку із внесенням до неї змін Законом № 113-ІХ, передбачено скорочення кількості прокурорів органів прокуратури. Зокрема, змінами, унесеними законодавцем, установлено, що загальна чисельність прокурорів органів прокуратури становить не більше 10 000 осіб. Приведення у відповідність із вимогами статті 14 Закону України "Про прокуратуру" кількісного складу органів прокуратури здійснюється, крім іншого, шляхом проведення атестації на виконання вимог Закону № 113-ІХ.
У тексті Закону № 1697-VII слова "Генеральна прокуратура України", "регіональні прокуратури", "місцеві прокуратури" замінено відповідно словами "Офіс Генерального прокурора", "обласні прокуратури", "окружні прокуратури".
12. Згідно з пунктами 6, 7, 9 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
13. Згідно з пунктом 10 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
14. За пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; .
Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.