ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2023 року
м. Київ
справа № 135/638/21
провадження № 51-3631км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого
ОСОБА_7 на вирок Ладижинського міського суду Вінницької області від
06 липня 2022 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 19 вересня
2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021020120000072 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та зареєстрованого у АДРЕСА_1, проживаючого у АДРЕСА_2, раніше судимого - 29 березня
2021 року вироком Ладижинського міського суду Вінницької області за: ч. 1
ст. 185 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік із іспитовим строком тривалістю 1 рік,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 187 КК України.
Вступ
31 березня 2021 року приблизно о 21:15, ОСОБА_7 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном із використанням ножа здійснив напад на касира, поєднаний із проникненням до окремого приміщення каси громадської вбиральні, яка розташована в АДРЕСА_3, і шляхом вчинення погроз застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, демонструючи ніж, заволодів грошовими коштами на суму 39 грн. Крім цього, того ж дня приблизно о 21:30, повторно здійснив напад на прибиральницю громадської вбиральні,яка розташована в цьому ж місті.
Суд першої інстанції кваліфікував діяння та засудив ОСОБА_7 за: ч. 3 ст. 187,
ч. 2 ст. 187 КК України, як розбій, поєднаний з проникненням у інше приміщення та розбій, вчинений особою, яка раніше вчиняла розбій.
Апеляційний суд, після розгляду апеляційних скарг, зокрема апеляційної скарги захисника засудженогоОСОБА_7, вирок місцевого суду змінив в частині вирішення долі речових доказів. В решті судове рішення залишив без змін.
У поданій касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить оскаржувані судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, в порядку касаційного розгляду, має відповісти на доводи:
- Про доведеність вини засудженого у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187 та ч. 2 ст. 187 КК України належними та допустимими доказами;
- Щодо постановлення судових рішень у даному кримінальному провадженні з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ладижинського міського суду Вінницької області від
06 липня 2022 року засуджено ОСОБА_7 до покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією майна за:
- ч. 3 ст. 187 КК України - строком на 8 років;
- ч. 2 ст. 187 КК України - строком на 6 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено
ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років із конфіскацією майна.
На підставі ст. ст.71, 72 КК України до призначеного покарання за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ладижинського міського суду Вінницької області від 29 березня 2021 року, та остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років 1 місяць із конфіскацією майна.
Цим же вироком вирішено питання щодо процесуальних витрат та долю речових доказів у даному кримінальному провадженню.
ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 31 березня 2021 року приблизно
о 21:15, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, з корисливим мотивом, з метою заволодіння чужим майном шляхом вчинення погроз застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, проник до окремого приміщення каси громадської вбиральні, яка розташована в м. Ладижині Гайсинського району Вінницької області на вул. Будівельників, 17, почав погрожувати працівнику вбиральні кухонним ножем і гостру частину леза ножа направив до грудей потерпілої, при цьому вимагав віддати йому гроші з каси. На що потерпіла дістала з каси грошові кошти в сумі 39 грн, які віддала ОСОБА_7, після чого, останній, заволодівши даними грошовими коштами, зник з місця події. Своїми діями ОСОБА_7 заподіяв Комунальному підприємству "Ладижинський комбінат комунальних підприємств" Ладижинської міської ради матеріальну шкоду на вказану суму.
Крім цього, 31 березня 2021 року приблизно о 21:30, ОСОБА_7 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном шляхом вчинення погроз застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, зайшов до приміщення громадської вбиральні,яка розташована в м. Ладижині Гайсинського району Вінницької області на вул. Процишина 12б та почав погрожувати працівнику вбиральні ОСОБА_8 кухонним ножем і гостру частину леза ножа направив в бік потерпілої, при цьому вимагав віддати йому гроші з каси. Однак, потерпіла відштовхнула його та вибігла на вулицю. Злякавшись, ОСОБА_7 залишив місце події та, не заволодівши грошовими коштами, зник у невідомому напрямку.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 19 вересня 2022 року вирок місцевого суду змінено в частині вирішення долі речових доказів.
У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
Зі змісту касаційної скарги засудженого слідує те, що він посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить оскаржувані судові рішення скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог засуджений вказує на неповноту судового розгляду місцевим судом, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.
Також зазначає, що наявними у кримінальному провадженні доказами не доведено його винуватість у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень.
При цьому, надаючи свою оцінку доказам та фактичним обставинам у даному кримінальному провадженні, засуджений стверджує про відсутність в його діях такої кваліфікуючої ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України як розбій вчинений особою, яка раніше вчинила розбій, оскільки вчинений ним злочин був продовженим, а тому є безпідставною кваліфікація його дій за ч. 3 та ч. 2 ст. 187 КК України.
Разом з цим, засуджений наполягає на тому, що суд першої інстанції, на підтвердження його винуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, в основу обвинувального вироку поклав недопустимі докази, такі як:
- протокол затримання від 01 квітня 2021 року, оскільки під час проведення його затримання відбувся особистий обшук, в ході якого було вилучено, зокрема знаряддя злочину (кухонний ніж) та грошові кошти, якими він незаконно заволодів, без попереднього дозволу суду на проведення такої слідчої дії як його особистий обшук;
- протоколів пред`явлення ОСОБА_7 для впізнання від 01 квітня 2021 року, оскільки існує відмінність між зовнішніми ознаками осіб, за якими потерпілі мали впізнати ОСОБА_7, та зовнішніми ознаками засудженого, що свідчить про проведення зазначеної слідчої дії з порушенням вимог КПК України.
Разом з цим, є недопустимим доказом протокол пред`явлення ОСОБА_7 для впізнання потерпілою ОСОБА_9 у зв`язку з тим, що вона бачила засудженого до проведення зазначеної слідчої дії, а саме після його затримання, про це нею та засудженим було зазначено під час їх допиту в суді першої інстанції, а тому дана слідча дія була проведення з порушенням норм КПК України.
До того ж, на думку засудженого, відеозаписи з камер спостереження, які розміщені біля громадських вбиралень отримані слідчим не у власника відеокамер - Ладижинської міської ради, а у черговій частині відповідного відділення поліції де відбувається моніторинг відеозаписів.
Крім того вважає, що рішення суду першої інстанції є таким, що не відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України, оскільки, крім іншого, не містить: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, а має лише перелік кваліфікуючих ознак інкримінованих йому кримінальних правопорушень з подальшою їх кваліфікацією відповідно до норм Кримінального кодексу України.
Разом з цим, на думку засудженого, апеляційний суд під час перегляду рішення суду першої інстанції не встановив дійсних обставин справи та необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції та постановив рішення, яке не відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу
засудженого не подавалися.
У судовому засіданні захисник виступив на підтримку касаційної скарги засудженого, а прокурор заперечував проти її задоволення.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
У п. п. 1, 2 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 -414 цього Кодексу.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;
3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;
4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Крім цього, відповідно до ст. 436 КПК України суд касаційної інстанції залишає судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення, у разі відсутності підстав передбачених ст. 438 КПК України для його скасування або зміни.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вирок суду першої інстанції повинен містити, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства та з урахуванням особливостей, передбачених статтями 404, 405 КПК України.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.
Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.
Згідно статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Положеннями ст. 84 КПК України передбачено те, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.
Оспорювання засудженим установлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Про доведеність вини засудженого у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187 та ч. 2 ст. 187 КК України належними та допустимими доказами.
Недопустимість обґрунтування обвинувачення особи у вчиненні злочину на доказах, одержаних незаконним шляхом, закріплена в частини третій статті 62 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово
зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, обвинувачення особи у вчиненні кримінального правопорушення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, у яких Основний Закон України допускає такі обмеження.
Збирання, перевірка та оцінка доказів можливі лише в порядку, передбаченому законом. Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому законом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню; процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, висновки експертів.
Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальному провадженні можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.