Постанова
Іменем України
15 березня 2023 року
м. Київ
справа № 759/5336/19
провадження № 61-9819св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві адміністрації, служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 серпня 2021 року у складі судді П`ятничук І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколова В. В., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: служба у справах дітей Святошинської районної у м. Києві адміністрації, служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Києві адміністрації, про визначення місця проживання дітей з матір`ю, в якому просила суд визначити місце проживання дітей: неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір`ю - ОСОБА_1 .
Позовна заява мотивована тим, що з 01 листопада 2003 року сторони проживали в цивільному шлюбі, під час якого народилися ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивачка зазначала, що за роки спільного проживання відповідач постійно принижував її та неодноразово застосовував фізичну силу до неї та до дітей. З 07 вересня по 24 грудня 2018 року вона разом з дітьми проживала в Київському міському центрі соціально-психологічної допомоги (з наданням тимчасового притулку), як особи, що потерпіли від домашнього насильства.
18 жовтня 2018 року Бориспільським міськрайонним судом Київської області було видано обмежувальний припис на строк 2 місяці щодо ОСОБА_2, яким було заборонено ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з постраждалими особами ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ; заборонено наближатись на відстань 150 метрів до місця проживання постраждалих осіб за адресою: АДРЕСА_1 ; було обмежено спілкування ОСОБА_2 з дітьми шляхом спілкування виключно через засоби зв`язку, листи, тощо. У зв`язку з порушенням дії обмежувального припису, винесеного рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня 2018 року, 20 грудня 2018 року було винесено рішення про продовження обмежувального припису від 16 жовтня 2018 року на строк 2 місяці щодо ОСОБА_2 .
З 25 грудня 2018 року вона разом з дітьми переїхала проживати до власного житла за адресою: АДРЕСА_2, де проживає і на даний час.
З огляду на вказане та вважаючи, що визначення місця проживання дітей разом з нею відповідатиме їх інтересам, оскільки вона має можливість забезпечити їм належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дітей, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 серпня 2021 року позов задоволено.
Визначено місце проживання дітей: неповнолітнього ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з матір`ю - ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дітей разом з матір`ю не суперечитиме інтересам дітей, опитані в судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, висловили своє бажання проживати саме з матір`ю, враховуючи ставлення обох батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дітей до обох батьків, вік дітей, суд дійшов висновку про задоволення заявлених вимог
ОСОБА_1 та визначення місця проживання дітей разом з матір`ю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 серпня 2021 року в частині визначення місця проживання сина ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю скасовано та відмовлено у задоволенні позову в цій частині.
В решті рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 серпня
2021 року залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визначення місця проживання ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю та відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, апеляційний суд виходив з того, що на час розгляду справи йому виповнилося більше ніж чотирнадцять років і він самостійно визначає, з ким із батьків він бажає проживати.
Проте враховуючи, що неповнолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у суді першої інстанції пояснив, що він бажає проживати з матір`ю, з 2018 року він проживає з мамою, нарікань щодо виховання сина немає, батько не звертався до суду із позовом по визначення місця проживання сина з ним, а тому, враховуючи думку дитини, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4, 2008 року народження, з матір`ю.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У жовтні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 серпня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 березня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 з матір`ю та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у позові.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2002 року у справі № 487/7241/18, провадження № 61-22623св19, від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17, провадження № 61-592св19, від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14?327цс18, від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12, провадження № 14-21звц21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що в порушення статті 160 СК України судами попередніх інстанцій належним чином не оцінено якнайкращі інтереси дитини, не враховані всі фактичні обставини справи, зокрема щодо відсутності у матері місця проживання, оскільки квартира, яка належала їй на праві власності, була відчужена нею до розгляду справи, відтак залишилися не дослідженими обставини, де та в яких умовах будуть проживати діти, чи є такі умови належними для них. Також судами не встановлений дохід ОСОБА_1 .
Також зазначав, що рішення суду першої інстанції ухвалено лише на підставі пояснень дітей, проте згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.
Вказував, що 05 вересня 2018 року ОСОБА_1 скоїла замах на вбивство на нього для заволодіння його майном, яке він змушений був переоформити на дітей. Діти були насильно вивезені нею з с. Гора, де постійно проживали з ним, до с. Чубинське. Суди взагалі не взяли до уваги судово-медичну експертизу №124Д та витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, пам`ятку потерпілого у кримінальній справі, порушеній за фактом скоєння домашнього насильства ОСОБА_1 .
Також зазначав, що суди безпідставно відмовили у задоволенні його клопотань про проведення експертиз та не проінформували його про опитування дітей, у зв`язку з чим його представник не мав можливості бути присутнім при їхньому опитуванні та поставити питання.
При цьому зазначав, що вже три роки він не спілкувався з дітьми.
Таким чином, рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються відповідачем тільки в частині задоволення позовних вимог, а тому в іншій частині на предмет законності й обґрунтованості судом касаційної інстанції не перевіряються відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ярошенко О. М. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що відповідачем не надано жодного доказу стосовно того, що позивач вчинила злочин домашнього насилля відносно нього та їх спільних дітей. Вказувала, що кримінальна справа за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 125 КК України (потерпілими в якій є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ) закрита по нереабілітуючим підставам у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Також вказувала, що діти перебувають на повному утриманні позивача, оскільки відповідач злісно ухиляється від сплати аліментів та має заборгованість у розмірі 286 273,74 грн.
Крім того, відповідач не звертався з зустрічним позовом щодо визначення місця проживання дітей разом з ним, тому умови проживання у батька не були предметом розгляду даної справи.
Позивачка та діти продовжують проживати за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно акту умов проживання дітей позивач створила належні умови їх проживання, що не спростовано відповідачем. На момент опитування дитини йому виповнилося 11 років, тобто він вже міг сформувати власну думку щодо дій батьків. Думка дитини ОСОБА_6 щодо визначення його місця проживання разом з матір`ю відповідала і сприяла захисту прав та інтересів дитини, тому суд першої інстанції правомірно прийняв рішення щодо задоволення позовних вимог позивача.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони з 01 листопада
2003 року проживали в цивільному шлюбі за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказана квартира належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 16 березня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карабазовою Н. А.
В період спільного проживання у сторін народились діти: ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Також судами встановлено, що за роки спільного проживання відповідач ОСОБА_2 неодноразово застосовував фізичну силу до ОСОБА_1 та до дітей, що підтверджується висновком експерта № 224 від 08 вересня 2015 року, листом слідчого СВ Бориспіслького ВП ГУ НП в Київській області від 25 квітня 2019 року.
Зокрема, з висновку експерта №224 від 08 вересня 2015 року встановлено, що з представленої медичної документації відомо, що у гр. ОСОБА_1 мались тілесні ушкодження у вигляді синців на лівому запястку, в лобковій області, на передній поверхні правої гомілки, синця із двома саднами в лівій завушній області. Виявлені у гр. ОСОБА_1 тілесні ушкодження виникли від дії тупого(их) предмету(ів), характерні та індивідуальні властивості якого(яких) не відобразились, і могли утворитись в строк та за обставин, на які вказано в постанові про призначення судово-медичної експертизи, в тому числі, і "внаслідок численних ударів кулаками по голові". Тілесні ушкодження, виявленні у гр. ОСОБА_1, мають ознаки легких тілесних ушкоджень. Представляється маловірогідною можливість утворення вказаних тілесних ушкоджень "внаслідок поштовху чи падіння з висоти власного зросту".
В період з 07 вересня по 24 грудня 2018 року позивач разом з дітьми проживали в Київському міському центрі соціально-психологічної допомоги (з наданням тимчасового притулку), як особи, що потерпіли від домашнього насильства.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області
від 16 жовтня 2018 року у справі № 359/7771/2018 було задоволено заяву ОСОБА_1 та видано обмежувальний припис строком на 2 місяці щодо ОСОБА_2, яким: заборонено ОСОБА_2 перебувати в місці спільного проживання з постраждалими особами ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ; заборонено наближатись на відстань 150 метрів до місця проживання постраждалих осіб за адресою: АДРЕСА_1 ; обмежено спілкування ОСОБА_2 з дітьми шляхом спілкування виключно через засоби зв`язку, листи, тощо.
В зв`язку з порушенням дії обмежувального припису, винесеного рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 16 жовтня
2018 року, 20 грудня 2018 року рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області було продовжено дію обмежувального припису
від 16 жовтня 2018 року на строк 2 місяці щодо ОСОБА_2 .
Відповідно до висновку від 03 грудня 2019 року № 103/10770/41/3 органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей державна адміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір`ю - ОСОБА_1 .
Окрім того, з інформаційної довідки про психологічно-діагностичні консультації з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рекомендовано уникати сильних стресів, агресивної поведінки з боку дорослих.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.