Постанова
Іменем України
15 березня 2023року
м. Київ
справа № 205/7888/20
провадження № 61-11018св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний нотаріус Другої Дніпровської державної нотаріальної контори Циганко Євгенія Леонідівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Другої Дніпровської державної нотаріальної контори Циганко Є. Л., про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на частину будинку.
Позовна заява мотивована тим, що вона є спадкоємицею першої черги після смерті свого батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до виданого 25 травня 1988 року свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок власниками будинку АДРЕСА_1 були її мати - ОСОБА_2 та батько - ОСОБА_5 .
Від спільного шлюбу мали двох дітей - її та ОСОБА_3 . На час смерті ОСОБА_5 їй був лише один рік.
Також зазначала, що до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_2 до її сина - ОСОБА_6 про визнання особи такою, що втратила право користування будинком, у додатках до якої було наявне свідоцтво про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Другої дніпровської державної нотаріальної контори Циганко Є. Л., згідно з яким ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оформили на себе по 1/4 частині зазначеного будинку після смерті ОСОБА_5 .
Зазначала, що нотаріуса було введено в оману, а сам нотаріус не впевнився у тому, що відповідачі не є єдиними спадкоємцями після смерті ОСОБА_5, та тим самим позбавила її спадкових прав.
Лише з дати отримання її сином зазначеної вище позовної заяви 25 вересня 2020 року вона дізналась про оформлення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спадщини.
07 жовтня 2020 року вона звернулась до Другої Дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом та 08 жовтня 2020 року отримала постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки неможливо встановити факт її сумісного проживання з померлим ОСОБА_5 та тому, що вже видані іншим спадкоємцям першої черги свідоцтва про право на спадщину за законом.
Враховуючи вищевикладене просила суд: визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, які видані ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 за кожною;
скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на 1/4 частини вищезазначеного будинку за кожною;
визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті батька - ОСОБА_7 на 1/6 частини вищевказаного будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, яке складається з житлового будинку літ. А-1, загальною площею 86,3 кв. м, житловою площею 49,1 кв. м, сараїв літ. Б, В, Ж, вбиральні літ. Г, душу літ. Д та споруд № 1-8, І.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 червня 2022 року у складі судді Терещенко Т. П. у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив із того, що позивач, звертаючись до суду з вимогами про визнання раніше виданих свідоцтв про право на спадщину недійсними, не врахувала те, що відповідачі у спірних правовідносинах не позбавляються права на спадкування, але після вирішення питання про її вступ у спадщину їхні частки можуть бути зміненими, також позивачем не було доведено, що саме вона має право власності на вищевказаний будинок, а також ту обставину, які саме її права були порушені, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом у порядку спадкування.
Також місцевим судом зазначено, що у спірних правовідносинах визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними є неналежним способом захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 червня 2022 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане 28 листопада 2017 року Другою Дніпровською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 2-669 ОСОБА_2 та скасовано державну реєстрацію права власності на 1/4 частину будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, яке видане 28 листопада 2017 року Другою Дніпровською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 2-668 ОСОБА_3 та скасувано державну реєстрацію права власності на 1/4 частину будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті її батька - ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, на 1/6 частину будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку літ. А-1, загальною площею 86,3 кв. м, житловою площею 49,1 кв. м, сараїв літ. Б, В, Ж, вбиральні літ. Г, душу літ. Д та споруд №1-8, І.
Вирішено питання щодо судових витрат.
Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на момент смерті батька позивачці був лише рік, а отже вона мала право на обов`язкову частку у спадщині.
Таким чином, отриманням відповідачами свідоцтв про право власності на все спадкове майно було порушено права позивача на спадщину, оскільки всі спадкоємці першої черги успадкували по 1/6 частині спірної нерухомості.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У листопаді 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 .
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 березня 2023 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення місцевого суду.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 758/5329/15, провадження № 61-18376св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що практика Верховного Суду, на яку послався суд апеляційної інстанції, є нерелевантною.
При цьому апеляційний суд не пересвідчився в тому, що позивачем обрано належний спосіб захисту свого порушеного права, який не буде порушувати прав інших осіб.
Зазначає, що відновлення прав позивача спричинило порушення прав відповідачів, оскільки останні мають законне право на спадщину.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8, у якому вказано, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу задовольнити.
У грудні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 від ОСОБА_1, у якому вказано, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Батьками ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, є ОСОБА_5 та ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1, виданим Ленінським будинком щастя м. Дніпропетровська 24 травня 1974 року, про що було зроблено запис №1845.
Згідно свідоцтва про одруження Серії НОМЕР_2, виданого Виконкомом Преображенської селищної ради Криничанського району Дніпропетровської області 23 серпня 1996 року, було зареєстровано шлюб між ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, і ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, про що зроблено запис № 3, та після одруження ОСОБА_9 змінено прізвище на " ОСОБА_11".
Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_3, яке було повторно видано 30 вересня 2020 року Чечелівським районним у м. Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з чим було складено відповідний актовий запис.
В матеріалах справи наявна відповідь Комунального підприємства "Дніпровського міського бюро технічної інвентаризації" № 1909 від 23 лютого 2021 року та матеріали інвентаризаційної справи на будинок АДРЕСА_1, де міститься, зокрема, свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок від 25 травня 1988 року, видане на підставі рішення Ленінської районної ради народних депутатів № 556/11 від 04 грудня 1987 року, в якому зазначено, що житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 та ОСОБА_5, та записано в реєстрову книгу під № 498 до реєстру № 80.
З наданої Другою Дніпровською державною нотаріальною конторою копії спадкової справи № 921/2013 після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, вбачається, що спадкодавець ОСОБА_5 заповіту не залишав, а із заявами про прийняття спадщини № 1743 від 27 листопада 2013 року та № 2047 від 28 листопада 2017 року до державного нотаріуса звернулись ОСОБА_5 та ОСОБА_3
28 листопада 2017 року державним нотаріусом Циганко Є. Л. були видані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом. Зі змісту свідоцтв вбачається, що нотаріусом були видані зазначені свідоцтва кожній на 1/2 частку спадщини, а саме: на 1/2 частини домоволодіння АДРЕСА_1, яка належала спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданий Ленінським районним відділом комунального господарства м. Дніпропетровська 25 травня 1988 року, зареєстрованого в КП "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" та записано в реєстрову книгу № 498 за реєстром № 80. Вищезазначені свідоцтва про право на спадщину за законом було зареєстровано в реєстрі за № № 2-669, 2-670.
07 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Другої Дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті її батька - ОСОБА_5 та 08 жовтня 2020 року державним нотаріусом Другої дніпровської державної нотаріальної контори Олехнович Л. Ю. було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що належало ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки неможливо встановити факт сумісного проживання ОСОБА_1 з померлим батьком - ОСОБА_5, та свідоцтва про право на спадщину за законом вже було видано іншим спадкоємцям за законом першої черги.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.