Постанова
Іменем України
01 березня 2023 року
м. Київ
справа № 130/3510/21
провадження № 61-5573св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу Жмеринська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 07 червня 2022 року в складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Матківської М. В., Сопруна В. В.,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу Жмеринська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу Жмеринська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії "Південно-Західна залізниця") про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що він працює у АТ "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу Жмеринська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії "Південно-Західна залізниця" на посаді електромеханіка дільниці 1 групи, виробничої дільниці з обслуговування пристроїв зв`язку, бригади з обслуговування стаціонарного поїзного, радіорелейного та короткохвильового радіозв`язку.
09 грудня 2021 року йому вручено наказ від 09 грудня 2021 року № 211 "Про відсторонення від роботи", яким його відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року до моменту усунення ним причин відсторонення. Підставою для видання такого наказу став акт про відмову в пред`явленні документа про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Вважаючи вказаний наказ протизаконним та таким, що обмежує його права на повноцінну роботу, позивач просив наказ скасувати, поновити його на посаді та стягнути з відповідача заробітну плату за час відсторонення від роботи; рішення в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 лютого 2022 року під головуванням судді Шепеля К. А. позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Визнано незаконним та скасовано наказ АТ "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу Жмеринська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії "Південно-Західна залізниця" від 09 грудня 2021 року № 211 "Про відсторонення від роботи".
Зобов`язано АТ "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу Жмеринська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії "Південно-Західна залізниця" виплатити ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.
Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення в частині скасування наказу та присудження виплати заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.
Додатковим рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 березня 2022 року поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді електромеханіка дільниці 1 групи виробничої дільниці з обслуговування пристроїв зв`язку бригади з обслуговування стаціонарного поїзного, радіорелейного та короткохвильового радіозв`язку АТ "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу Жмеринська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії "Південно-Західна залізниця".
Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача є правомірними, оскільки обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом, наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій (далі - Перелік № 2153), працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" не визначена, а затверджено лише перелік професій, виробництв, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. При цьому МОЗ України не затверджувало перелік інфекцій, ухилення від щеплення від яких може бути підставою для відсторонення працівника від роботи.
Частиною першою статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначено, що лише профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Отже, фактично з прийняттям відповідного наказу правове регулювання та визначення тих профілактичних щеплень, які є обов`язковими, не змінилось, а відтак відсторонення працівника, який входить до Переліку № 2153, є незаконним, оскільки саме до компетенції МОЗ України входять повноваження визначати Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, які встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що відповідно і зобов`язує МОЗ самостійно визначати відповідні хвороби та інфекції.
Положення пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" (далі - Закон № 4004-XII) зобов`язують, а не надають право підприємствам, установам і організаціям усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Враховуючи відсутність в оспорюваному наказі посилання, як на підставу його винесення, подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивача від роботи, він на думку суду першої інстанції є безпідставним, свавільним та підлягає скасуванню. Крім того, вказана норма права передбачає таку можливість щодо осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. В той же час МОЗ України не затверджувало на даний час переліку інфекцій, ухилення щеплення від яких може бути підставою для відсторонення від роботи.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в описовій та мотивувальній частинах рішення суд обґрунтував підстави задоволення позовної вимоги про поновлення на роботі, проте в резолютивній частині рішення не вирішив питання про таке поновлення.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 07 червня 2022 року апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" задоволено. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 лютого 2022 року та додаткове рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 березня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20 жовтня 2021 року) керівникам державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій зобов`язано забезпечити:
- контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
- відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статі 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
- взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Отже, начальник виробничого підрозділу Жмеринська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії "Південно-Західна залізниця", на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх працівників, з урахуванням вимог статті 12 Закону № 1645-ІІІ правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
22 червня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 07 червня 2022 року в указаній вище справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої
статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 46 КЗпП України, пункту 5 частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та статті 12 Закону № 1645-ІІІв частині відсторонення працівника від роботи у разі відмови або ухвалення від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.
Заявник вказує на те, що рішення апеляційного суду ухвалено без дотримання принципу "верховенства права", оскільки посилання в оспорюваному наказі на пункт 46-1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, зі змісту якої, серед іншого, вбачається, що керівникам слід забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких щеплень відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність таких протипоказань, виданий закладом охорони здоров`я, не може будь-яким чином змінити процедуру відсторонення, визначену пунктом 5 частини першої статті 7 Закону № 4004-XII, оскільки вказана постанова є підзаконним нормативним актом, тобто має нижчу юридичну силу ніж закон і не може змінювати правове регулювання, визначене законом.
Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою положення пункту 5 частини першої статті 7 Закону № 4004-XII і дійшов необґрунтованого висновку про те, що в оспорюваному в межах цієї справи наказі зазначені "належні" підстави відсторонення (ненадання підтверджуючого документа про обов`язкове профілактичне щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом Sars-Cov-2 або копії медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації), оскільки положення вказаного закону такої підстави для відсторонення від роботи, як ненадання підтверджуючого документу про обов`язкове профілактичне щеплення - не містить.
Посилається на те, що виключно Законом № 1645-ІІІвстановлюється перелік обов`язкових щеплень, який, у свою чергу, щеплення від COVID-19 не визначає як обов`язкове, а тому відсторонення працівника від роботи на підставі частини другої статті 12 цього Закону є незаконним, неправомірним та безпідставним.
Статтею 12 Закону № 1645-ІІІпередбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.
Організацію і проведення профілактичних щеплень врегульовано Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року № 595 (у редакції наказу МОЗ від 11 серпня 2014 року № 551). Пунктом 17 вказаного положення встановлено, що факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою № 063-2/о, підписується як громадянином, так і медичним працівником. З указаного слідує, що обов`язковому медичному щепленню особи передує її медичний огляд перед щеплення.
Також у статті 12 Закону № 1645-ІІІзазначено, що профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Отже, законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким установлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення.
У правовому аспекті зазначеної норми законодавства закріплено та обумовлено процедуру відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої виникнення у роботодавця відповідного права на відсторонення працівника, відбувається тільки при наявності необґрунтованої відмови особи, за поданням відповідної, тобто уповноваженої посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби.
При прийнятті рішення про відсторонення позивача від роботи відповідач не отримав письмового підтвердження від лікаря про його відмову від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи акта, складеного у присутності свідків, у разі відмови дати таке підтвердження, як це передбачено частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ.
Натомість наказ про відсторонення заявника від роботи видано відповідачем на підставі лише факту відсутності у нього вакцинації від COVID-19, який сам по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови або ухилення від щеплення чи ненадання документа про наявність протипоказань щодо проведення такого щеплення. Проте суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги наведені обставини, що призвело до ухвалення незаконного і необґрунтованого рішення.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У серпні 2022 року АТ "Українська залізниця" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило її відхилити, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Зазначає, що місцевий суд не застосував норми Закону № 1645-ІІІ та статтю 46 КЗпП України, які підлягали застосуванню, а також неправильно розтлумачив Перелік № 2153, що стало однією з підстав обґрунтованого скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції.
Позиція позивача про недотримання відповідачем медичної процедури оформлення відмови працівника від щеплення є його суб`єктивним міркуванням, яке не ґрунтується на законі. Сам позивач не заперечує факту відмови від вакцинації, а керівник підприємства не повинен очікувати виконання будь-якої формальної процедури з боку працівника для убезпечення населення від потенційної загрози зараження небезпечним для людей вірусом.
Посилання заявника на те, що жодним нормативним актом не передбачено право відсторонення працівника від роботи з підстав відсутності у нього щеплення від СОVID-19. На спростування таких доводів товариство зазначило, що, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки, життя і здоров`я людини над правом на працю. Тому, на думку товариства, застосування статті 46 КЗпП України до спірних правовідносин є правильним.
АТ "Укрзалізниця" також звернуло увагу на те, що Уряд України з метою забезпечення безпеки здоров`я населення від загрози СОVID-19 ухвалив рішення про обов`язкове щеплення лише обмеженого кола підприємств та установ, до якого включено також АТ "Укрзалізниця", тому позивач мав право вибору між збереженням свого робочого місця (при виконанні умов щодо щеплення) або переведенням на іншу роботу чи розірванням трудового договору. Отже, відповідач не вважає введення тимчасових обмежень в умовах праці для ОСОБА_1 (на рівних зі всіма умовах) дискримінацією, як і те, що надання довідки про вакцинацію є порушенням права на приватне життя.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року зупинено провадження в зазначеній цивільній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 за позовом ОСОБА_2 до АТ "Українська залізниця" про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати.
14 грудня 2022 року Великою Палатою Верховного Суду ухвалено постанову в справі № 130/3548/21.
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року поновлено провадження в зазначеній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 дійсно працює у АТ "Українська залізниця" в особі виробничого підрозділу Жмеринська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії "Південно-Західна залізниця" на посаді електромеханіка дільниці 1 групи, виробничої дільниці з обслуговування пристроїв зв`язку, бригади з обслуговування стаціонарного поїзного, радіорелейного та короткохвильового радіозв`язку з 11 грудня 2007 року по теперішній час.
Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_1 працює на посаді електромеханіка дільниці І групи та отримує заробітну плату, з червня по листопад 2021 року йому нараховано 84 452,84 грн.
Відповідно до копії наказу начальника виробничого підрозділу Жмеринська дистанція сигналізації та зв`язку регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Гавриловського В., виданого на підставі вимог статті 46 КЗпП України, статті 12 Закону № 1645-ІІІ, Переліку № 2153 та постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 № 1236 позивача відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19. Підставою видання зазначеного наказу зазначено акт про відмову пред`явлення документа про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або копії медичного висновку або абсолютні протипоказання до вакцинаціях проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. З наказом позивач ознайомлений, про що свідчить його підпис.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).
Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України" (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 ЦК України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон № 1645-ІІІ України визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.