ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Желєзного І. В.
у справі № 640/7964/19 (провадження № 11-15апп23) за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича, за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державного підприємства "СЕТАМ", ОСОБА_2, на стороні позивача - ОСОБА_3, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії
за касаційними скаргами приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мілоцького Олега Леонідовича та ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Гуримський Олег Віталійович, на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року
Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладаю окрему думку.
Рух справи
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою, у якій просив визнати незаконними виконавчі дії приватного виконавця щодо звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка передана в іпотеку згідно з укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1471, та договом про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. за реєстровим № 1476, яке проводиться в рахунок задоволення вимог стягувача ОСОБА_2, що не є заставодержателем, і в рамках виконавчого провадження № 57401979 без участі іпотекодержателя ОСОБА_1 .
Суди розглядали справу неодноразово.
За наслідками нового (останнього) розгляду Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 16 листопада 2021 року відмовив у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Гуримського О. В. про закриття провадження у справі; апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив: рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року скасував та ухвалив нове, яким адміністративний позов задовольнив: визнав незаконними виконавчі дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О. Л. щодо звернення стягнення на спірну квартиру.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції застосував правовий висновок, сформований Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 910/7221/17, підтриманий Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постанові від 06 лютого 2020 року під час розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року в цій справі, та дійшов висновку, що виконавець за відсутності дотримання всіх умов, передбачених частиною першою статті 51 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) (зокрема, відсутності згоди іпотекодержателя заставленого майна), не мав законних підстав для звернення стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем, а тому примусова реалізація вказаного об`єкта порушує законні права та інтереси ОСОБА_1 як іпотекодержателя заставленого майна.
Не погодившись із цим судовим рішенням, ОСОБА_2 та приватний виконавець виконавчого округу м. Київ Мілоцький О. Л. подали касаційні скарги на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року до Верховного Суду.
ОСОБА_2 у своїй касаційній скарзі просить закрити провадження у справі № 640/7964/19, а також просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Мілоцький О. Л. у своїй касаційній скарзі просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 22 грудня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України; ухвалою від 23 грудня 2021 року - відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Мілоцького О. Л. на підставі пунктів 1 та 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а ухвалою від 31 січня 2023 року на підставі частин третьої та шостої статті 346 КАС України передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 02 березня 2023 року повернула цю справу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії.
Короткий зміст ухвали Великої Палати Верховного Суду від 02 березня 2023 року
Перевіривши матеріали справи та наведені в касаційних скаргах доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність передбачених частинами третьою та шостою статті 346 КАС України підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що, посилаючись на оскарження Мілоцьким О. Л. судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не звернув уваги на те, що скаржник не обґрунтував порушення судами правил юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову в подібних правовідносинах, як це передбачено пунктом 2 частини шостої статті 346 КАС України.
Проаналізувавши наведені Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в ухвалі від 31 січня 2023 року у справі № 640/7964/19 постанови, які, на думку цього суду, свідчать про порушення судами правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що правові висновки Верховного Суду є протилежними в аспекті визначення юрисдикції зазначених спорів. Підстави і предмет позову, зміст позовних вимог, а також суб`єктний склад учасників справ, на які посилається касаційний суд, не є релевантними до спірних правовідносин.
Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в ухвалі від 31 січня 2023 року у справі № 640/7964/19 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду не навів ґрунтовних підстав необхідності відступлення від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 910/7221/17.
Причини незгоди з висновками Великої Палати Верховного Суду
Щодо висновку про відсутність передбачених частиною шостою статті 346 КАС України підстав для передачі справи № 640/7964/19 на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Вважаю правильним висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений в ухвалі від 31 січня 2023 року в цій справі, щодо неузгодженості правових позицій Великої Палати Верховного Суду та судів касаційної інстанції різних юрисдикцій у питанні визначення підсудності у справах за позовами осіб-іпотекодержателів, які не є стороною виконавчого провадження про оскарження дій державного (приватного) виконавця. Наведене свідчить про необхідність приведення судової практики до однакового тлумачення та застосування положень статей 51, 74 Закону № 1404-VIII, а також статей 287 КАС України, 339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та 447 Цивільного процесуального кодексу України в частині визначення юрисдикції цієї категорії спорів.
Відповідно до частини шостої статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у випадку, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору в подібних правовідносинах.
Обґрунтовуючи клопотання в частині наявності підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України з метою визначення підсудності цього спору приватний виконавець Мілоцький О. Л. посилався на відсутність єдиного підходу в касаційних судах різної юрисдикції у складі Верховного Суду в питанні визначення юрисдикції спорів, ініційованих особою-іпотекодержателем, який не є учасником виконавчого провадження, про визнання протиправними дій (рішень) виконавця з підстав недотримання положень статей 51 та 59 Закону № 1404-VІІІ, якими врегульовано порядок звернення стягнення на заставлене майно та зняття арешту з такого майна, в межах виконавчого провадження для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.
На підтвердження доводів приватний виконавець навів правові висновки Великої Палати Верховного Суду, Касаційного цивільного суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо визначення підсудності спорів за позовами осіб-іпотекодержателів майна, які не є стягувачами у виконавчому провадженні, про оскарження дій та рішень державного виконавця щодо звернення стягнення на нерухоме майно, передане в іпотеку, викладені в постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 813/1341/15, від 11 березня 2020 року у справі № 815/5585/15, від 24 березня 2020 року у справі № 826/26460/15, від 28 травня 2020 року у справі № 826/24525/15, від 11 серпня 2021 року у справі № 520/7497/2020 та від 28 вересня 2021 року у справі № 640/31279/20. Звернув увагу на висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 372/858/17.
ОСОБА_2, обґрунтовуючи касаційну скаргу також послався на те, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково виходили з того, що цю справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Так, у постанові від 12 лютого 2020 рокуу справі № 813/1341/15 Велика Палата Верховного Суду визначила, що спір за позовом юридичної особи-іпотекодержателя до органу державної виконавчої служби про визнання протиправною та скасування постанови відповідача в частині накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, в межах виконавчого провадження для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем, та зобов`язання відповідача звільнити майно з-під арешту, що перешкоджає позивачу як іпотекодержателю в реалізації пріоритетного права на задоволення своїх вимог за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, є цивільно-правовим. Тому залежно від суб`єктного складу його необхідно вирішувати за правилами цивільного або господарського судочинства.
Формуючи цей правовий висновок, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не приведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений статтею 60 чинного на час виникнення спірних правовідносин Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV "Про виконавче провадження" (стаття 59 Закону № 1404-VІІІ).
На підставі наведеного Велика Палата Верховного Суду закрила провадження у справі № 813/1341/15, роз`яснивши позивачу право звернення із цим позовом до суду господарської юрисдикції.
Цей висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду і в справі № 815/5585/15, у якій постановою від 11 березня 2020 року залишено без змін ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття провадження в адміністративній справі в подібних правовідносинах на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення судом цієї ухвали), у зв`язку з тим, що цей спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 815/2969/16.
Водночас у постановах від 03 липня 2019 року у справі № 826/14603/17 та від 20 листопада 2019 року у справі № 805/4199/16-а Велика Палата Верховного Суду у спорах за позовами осіб-іпотекодержателів, які не є учасниками виконавчого провадження, до органів державної виконавчої служби про визнання противними дій, скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, звільнення з-під арешту нерухомого майна, переданого в іпотеку, в межах виконавчого провадження для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, що перешкоджає позивачу як іпотекодержателю в реалізації пріоритетного права на задоволення своїх вимог за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, сформулювала правовий висновок, відповідно до якого ця категорія спорів належить до юрисдикції адміністративних судів.