ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 березня 2023 року
м. Київ
справа № 161/23109/21
провадження № 51-3516км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
а також у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6,
засудженого ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021030580002701, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого в АДРЕСА_2, раніше судимого вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2021 року за ч. 2 ст. 350 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 3 ст. 286-1 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 лютого 2022 року ОСОБА_7 засуджено:
- за ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі,
- за ч. 3 ст. 286-1 КК України до покарання у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 9 років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 9 років.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання, призначеного ОСОБА_7 за даним вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2021 року у виді обмеження волі та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 9 років.
Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_7 визначено рахувати з 14 листопада 2021 року, а запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 14 листопада 2021 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 14 листопада 2021 року, біля 21:05, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки "Mazda 6", д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись у м. Луцьк автомобільною дорогою по просп. Василя Мойсея у напрямку вул. Винниченка зі сторони просп. Перемоги, проявив безпечність та неуважність, неправильно урахував дорожню обстановку, не вибрав безпечну швидкість руху автомобіля, не впорався з керуванням, не дотримався безпечного інтервалу до краю дороги та елементів дорожньої розмітки, внаслідок чого виїхав на смугу зустрічного руху і в подальшому за межі дороги, де на тротуарі скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_8 .
Порушення ОСОБА_7 пунктів 2.3 (б), 11.4, 12.1, 12.3 та 13.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України) знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку із дорожньо-транспортною пригодою (далі - ДТП), внаслідок якої ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.
Крім того, ОСОБА_7, усвідомлюючи, що вищевказаними протиправними діями поставив ОСОБА_8 у небезпечний для життя стан, усупереч вимогам підпунктів "а", "г", "д", "е" п. 2.10 ПДР України не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду орган чи уповноважений підрозділ Національної поліції, не вжив усіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, не надав першу медичну допомогу, не викликав бригаду швидкої медичної допомоги і, залишивши у небезпеці ОСОБА_8, який був позбавлений можливості вжити заходів для самозбереження внаслідок безпорадного стану, покинув місце вчинення ДТП.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7, зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати судові рішення щодо нього та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
Аргументуючи свою позицію, зазначає, що місцевий суд порушив визначений порядок дослідження доказів та безпосередньо не дослідив пред`явлені стороною обвинувачення письмові докази, на які в подальшому послався ухвалюючи обвинувальний вирок. Зазначене, на його думку, призвело до неповного з`ясування обставин у кримінальному провадженні.
Стверджує, що його вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України не доведена поза розумним сумнівом, а викладені місцевим судом обставини суперечать тим, які були встановлені під час судового розгляду.
Крім цього, на думку ОСОБА_7, кримінальне провадження за ч. 1 ст. 135 КК України щодо нього не могло здійснюватися у формі приватного обвинувачення через наявні обтяжуючі обставини і внесення відомостей про цей злочин до ЄРДР з ініціативи саме потерпілої сторони, а не сторони обвинувачення, що є істотним порушенням вимог КПК України.
Зазначаючи про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, засуджений ОСОБА_7 вважає, що з огляду на характеризуючі дані, суд призначаючи покарання, зокрема за ч. 3 ст. 286-1 КК України, обрав надто сувору міру примусу.
Апеляційний суд на усі ці порушення уваги не звернув, повторно не дослідив докази та не надав обґрунтованої відповіді на усі доводи, чим порушив вимоги статей 23, 404 і 419 КПК України та необґрунтовано залишив вирок місцевого суду без змін.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу засудженого потерпілий ОСОБА_9 подав письмові заперечення, де зазначив, що не підтримує заявлених вимог і просить залишити вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції без зміни.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу засудженого необґрунтованою, просила залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.
Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок та виходить із фактичних обставин, встановлених ними. А тому аргументи засудженого щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог ст. 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Окрім іншого, у поданій касаційній скарзі ОСОБА_7 наводить доводи про відсутність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, недоведення поза розумним сумнівом винуватості у скоєному та допущенні процесуальних порушень місцевим та апеляційним судами.
Перевіривши зазначені доводи в межах повноважень, визначених кримінальним процесуальним законом, суд касаційної інстанції встановив, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через безпорадний стан, особою, яка мала змогу надати допомогу та сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, місцевий суд зробив, дотримуючись принципів змагальності, рівності сторін та вимог ст. 23 КПК України, на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні.
Відповідно до ПДР України у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; вжити можливих заходів для надання медичної допомоги потерпілим; викликати бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги, а в разі відсутності можливості вжити зазначених заходів звернутися за допомогою до присутніх і відправити потерпілих до закладу охорони здоров`я.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що ОСОБА_7 частково визнав себе винуватим та не заперечував той факт, що 14 листопада 2021 року сталась ДТП, під час якої він не впорався із керуванням, виїхав на тротуар, де скоїв наїзд на потерпілого. Також останній не оспорював обставин того, що він, не з`ясувавши усіх деталей ДТП, зокрема чи комусь завдано шкоди, фактично залишив місце пригоди.
В свою чергу, свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 показали, що ОСОБА_7, одразу ж після скоєння ДТП, вийшов із машини та, не оглянувши місце пригоди на наявність потерпілих, хоча мав таку можливість,оскільки не отримав тяжких тілесних ушкоджень і не втрачав свідомості, пішов в сторону розважального центру. При цьому на питання та пропозиції допомоги водій не реагував, вів себе агресивно і, як наслідок, був затриманий небайдужими громадянами до приїзду поліції.
З огляду на такі показання, відеозаписи із камер спостереження та письмові докази, місцевий суд обґрунтовано вказав, що ОСОБА_7, будучи причетним до скоєння ДТП, не вжив всіх можливих заходів для надання першої медичної допомоги, не викликав карету швидкої медичної допомоги, не відправив потерпілого до лікувального закладу, не повідомив про дорожньо-транспортну пригоду орган поліції, не забезпечив збереження слідів події, і з метою уникнення відповідальності за скоєне, покинув місце події та свідомо залишив без допомоги потерпілого ОСОБА_8 .