Постанова
Іменем України
01 березня 2023 року
м. Київ
справа № 753/5944/20
провадження № 61-1510св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Григорчук Ірина Олександрівна, на постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня
2021 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В.,
Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву мотивовано тим, що 05 лютого 2020 року на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності народний депутат України, член цього Комітету ОСОБА_2 поширив щодо нього недостовірну інформацію, заявивши таке (тут і далі - мовою оригіналу): "Ваш заступник ОСОБА_1, который, я считаю, действует в интересах группировки ОСОБА_4. ОСОБА_4 - это экс-народный депутат, который на сегодняшний день контролирует все публичные дома и притоны в Украине. ОСОБА_1 является членом его партии. Является его доверенным лицом. И в интересах данной группировки на сегодняшний день пытаются нивелировать мою позицию как народного депутата. Вы не знаете о публичных домах, вы не знаете о распространении этой бандой наркотиков, вы не знаете о дискредитации? Вы не знаете о том, что ваш заступник ОСОБА_3 является прямым, мало того, заинтересованным лицом в этом деле?".
Стверджує, що озвучена ОСОБА_2 недостовірна інформація конкретно вказує на його особу, заступника Генерального прокурора ОСОБА_1, його безпідставно звинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень. Відповідач не може підтвердити таких обставин, оскільки не існує жодного обвинувального вироку відносно нього, який би набрав законної сили.
Крім того, він ніколи не був довіреною особою ОСОБА_4, не перебував з ним у одній партії.
Зазначає, що внаслідок поширення відповідачем недостовірної інформації позивачу заподіяно моральної шкоди, яка виразилася у приниженні честі та гідності, а також ділової репутації, яку позивач оцінює у 100 000,00 грн.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив визнати вказану інформацію недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію позивача, зобов`язати відповідача спростувати на першому за черговістю засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності після вступу рішення в законну силу розповсюджену ним недостовірну інформацію 05 лютого 2020 року, шляхом здійснення повідомлення, що сказане ним є недостовірною інформацією, а також стягнути з відповідача на користь позивача 100 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 14 травня 2021 року у складі судді Колесника О. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 народним депутатом України ОСОБА_2 на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності під час свого виступу щодо заступника Генерального прокурора ОСОБА_1, а саме: "Ваш заступник ОСОБА_1, который, я считаю, действует в интересах группировки ОСОБА_4. ОСОБА_4 - это экс-народный депутат, который на сегодняшний день контролирует все публичные дома и притоны в Украине. ОСОБА_1 является членом его партии. Является его доверенным лицом. И в интересах данной группировки на сегодняшний день пытаются нивелировать мою позицию как народного депутата. Вы не знаете о публичных домах, вы не знаете о распространении этой бандой наркотиков, вы не знаете о дискредитации? Вы не знаете о том, что ваш заступник ОСОБА_3 является прямым, мало того, заинтересованным лицом в этом деле?".
Зобов`язано ОСОБА_2 спростувати розповсюджену ним вказану недостовірну інформацію на першому за черговістю засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності після вступу рішення в законну силу розповсюджену ним недостовірну інформацію 05 лютого 2020 року на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності щодо зайняття незаконною діяльністю заступником Генерального прокурора ОСОБА_1 шляхом здійснення повідомлення наступного змісту:
"Ваш заступник ОСОБА_1, который, я считаю, действует в интересах группировки ОСОБА_4. ОСОБА_4 - это экс-народный депутат, который на сегодняшний день контролирует все публичные дома и притоны в Украине. ОСОБА_1 является членом его партии. Является его доверенным лицом. И в интересах данной группировки на сегодняшний день пытаются нивелировать мою позицию как народного депутата. Вы не знаете о публичных домах, вы не знаете о распространении этой бандой наркотиков, вы не знаете о дискредитации? Вы не знаете о том, что ваш заступник ОСОБА_3 является прямым, мало того, заинтересованным лицом в этом деле?" є недостовірною.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн моральної шкоди та судові витрати.
У задоволенні решти позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що поширена відповідачем інформація щодо позивача є недостовірною і такою, що порушує честь, гідність і ділову репутацію позивача, позивач довів факт поширення цієї інформації відповідачем та те, що внаслідок поширення цієї інформації було порушено особисті немайнові права позивача, оскільки в ній містяться твердження про факти, а не особисті судження відповідача. Твердження відповідача не мають характеру оціночних суджень, а містять конкретні твердження наклепницького характеру та є такими, що наносять шкоду діловій репутації позивача. За таких обставин позивач має право на відшкодування моральної шкоди, розмір якої судом визначено з урахуванням засад розумності та справедливості.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 14 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що публічне звернення народного депутата ОСОБА_2 до Генерального прокурора на Комітеті Верховної Ради є реалізацією права, визначеного статтею 40 Конституції України, та виконання обов`язку народного депутата, а тому не може вважатись поширенням недостовірної інформації. ОСОБА_2 реалізував своє право, передбачене Конституцією України і Законом України "Про статус народного депутата України", у формі усного звернення. Реалізація ним свого гарантованого Конституцією України і законом права на виступ у Комітеті Верховної Ради так само, як і безпосередньо зміст інформації, яку він виклав, не може бути підставою для її спростування.
Позивач мав можливість скористатися наданим йому законодавством правом на відповідь, а також на висловлювання власної оцінки обставин справи у такий же спосіб у разі незгоди із поширеними відповідачем судженнями, надавши їм власну оцінку. Також не підлягають до задоволення позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивач не довів фактів приниження його честі, гідності, а також ділової репутації.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не проаналізував поширену відповідачем інформацію на предмет розрізнення оціночних суджень від тверджень про факти, та чи є це критикою діяльності публічної особи, чи звинуваченням її у тих чи інших діях. Вказує, що поширена відповідачем інформація не є оціночним судженням, оскільки містить посилання на фактичні дані щодо причетності його до злочинів, які він не вчиняв, та які можливо перевірити на предмет їх достовірності, а тому вона підлягає спростуванню у заявлений позивачем спосіб. Суд апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що відповідач як народний депутат України не несе юридичної відповідальності за результати висловлювань у Верховній Раді України та її органах, а також при здійсненні депутатських повноважень, не звернув уваги на зміст частини першої статті 27 Закону України "Про статус народного депутата України", якою передбачено, як виняток, відповідальність народних депутатів за образу чи наклеп. При цьому спірна інформація носить наклепницький характер.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 05 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
05 лютого 2020 року відбулося засідання Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, на якому були присутніми 51 особа.
Під час засідання член цього Комітету ОСОБА_2, звертаючись до Генерального прокурора Рябошапки Р. Г., поширив інформацію такого змісту: "Ваш заступник ОСОБА_1, который, я считаю, действует в интересах группировки ОСОБА_4. ОСОБА_4 - это экс-народный депутат, который на сегодняшний день контролирует все публичные дома и притоны в Украине. ОСОБА_1 является членом его партии. Является его доверенным лицом. И в интересах данной группировки на сегодняшний день пытаются нивелировать мою позицию как народного депутата. Вы не знаете о публичных домах, вы не знаете о распространении этой бандой наркотиков, вы не знаете о дискредитации? Вы не знаете о том, что ваш заступник ОСОБА_1 является прямым, мало того, заинтересованным лицом в этом деле?".
Ці обставини підтверджені протоколом засідання № 20 Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності (а. с. 11-17, т. 1), стенограмою цього засідання (а. с. 18-105, т. 1) та відеозаписом засідання Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності, що відбулось 05 лютого 2020 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах
2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Водночас, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.
Верховний Суд наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.
Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні братидо уваги, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особиу будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доведення достовірності оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.
Згідно з частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію"оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у контексті є оціночними судженнями, з огляду на вжиті слова, вирази та мовно-стилістичні засоби.
Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей, які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (Карпюк та інші проти України, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).
Крім того, у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз`яснено, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати, зокрема рекомендації, що містяться в Резолюції