Постанова
Іменем України
08 березня 2023 року
м. Київ
справа № 127/13995/21
провадження № 61-989св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - державний нотаріус Третьої вінницької державної нотаріальної контори Березовська Вікторія Станіславівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах якого діє адвокат Хомік Євгенія Михайлівна, на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 квітня 2022 року у складі судді Волошина С. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Рибчинського В. П., Копаничук С. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - державний нотаріус Третьої вінницької державної нотаріальної контори Березовська В. С., про визнання правочину недійсним та про скасування рішення про державну реєстрацію.
Позовну заяву мотивовано тим, що 11 січня 2018 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу у борг 30 000 доларів США, терміном на 1 рік, тобто до
11 січня 2019 року, а відповідач зобов`язався повернути вказану суму у визначений у договорі строк. На підтвердження факту отримання коштів ОСОБА_2 надано розписку. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого 2021 року, яке набрало законної сили 02 квітня 2021 року, (справа № 127/28125/20) задоволено його позов до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 42 526, 53 доларів США. Зазначеним судовим рішенням установлено, що боргове зобов`язання ОСОБА_2 перед позивачем стало простроченим з 12 січня 2019 року.
Разом з тим, 27 листопада 2019 року, тобто після настання строку виконання грошового зобов`язання за договором позики, відповідач ОСОБА_2 подарував за договором дарування належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 своєму сину ОСОБА_3 .
Посилаючись на те, що зазначений правочин є фіктивним та таким, що порушує законні права позивача, оскільки його вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених договором дарування, а лише з метою приховання належного боржнику нерухомого майна з метою ухилення від виконання грошового зобов`язання за договором позики, позивач просив визнати недійсним зазначений договір дарування квартири та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на вказану квартиру.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області
від 18 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, який був укладений 27 листопада 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49879602 від 27 листопада 2019 року, 10:38:45, державного нотаріуса Третьої вінницької державної нотаріальної контори Березовської В.С. (номер запису про право власності: 34332316).
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн, тобто по 15 000,00 грн з кожного, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 816,00 грн, тобто по 908,00 грн з кожного.
Судові рішення мотивовані тим, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, оскільки дії сторін під час його укладання були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на спірну квартири від ОСОБА_2 до його сина ОСОБА_3 . Після укладення договору дарування відповідач ОСОБА_2 залишився зареєстрованим та продовжує фактично проживати у відчуженій квартирі.
Крім того, суди встановили наявність умислу на укладення договору дарування майна між близькими родичами з метою приховання цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок грошових зобов`язань за договором позики, що є підставою для визнання його недійсним зі скасуванням рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірний об`єкт нерухомості.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що роблячи висновок про вчинення оспорюваного правочину на шкоду інтересам кредитора суди не перевірили чи перестав боржник бути платоспроможним у зв`язку з укладенням оспорюваного правочину. Позивачем не надано доказів відсутності у боржника іншого майна (грошових коштів), на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу. Висновки суду з приводу фіктивності договору суперечать вимогам законодавства та є передчасними, оскільки ОСОБА_2 є його батьком, а відтак має право користуватися житлом. Розмір стягнутих судом витрат на правову допомогу є завищеним.
Відзив на касаційну скаргу
У березні 2023 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених у справі судових рішень.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 02 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
11 січня 2018 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу у борг
30 000 доларів США, терміном на 1 рік, тобто до 11 січня 2019 року, а відповідач зобов`язався повернути вказану суму у визначений у договорі строк. На підтвердження факту отримання коштів ОСОБА_2 надано розписку.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 26 лютого
2021 року, яке набрало законної сили 02 квітня 2021 року, (справа
№ 127/28125/20) задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 42 526, 53 доларів США. Зазначеним судовим рішенням установлено, що боргове зобов`язання ОСОБА_2 перед позивачем стало простроченим з 12 січня 2019 року.
20 квітня 2021 року державний виконавець Центрального відділу ДВС у
м. Вінниці центрально-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Жовмір Ю. П. Виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання зазначеного судового рішення.
Станом на час ухвалення судом першої інстанції рішення, виконавчий лист у справі № 127/28125/20 перебуває на примусовому виконанні, борг відповідачем ОСОБА_2 перед позивачем ОСОБА_1 не погашено.
27 листопада 2019 року, тобто після настання строку виконання грошового зобов`язання за договором позики (12 січня 2019 року), відповідач
ОСОБА_2 подарував за договором дарування належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 своєму сину ОСОБА_3 .
Вказаний договір дарування посвідчено цього ж дня державним нотаріусом Третьої Вінницької державної нотаріальної контори Березовською В. С. та зареєстровано в реєстрі за № 2-2531.
Право власності ОСОБА_3 на вказану квартиру на підставі договору дарування від 27 листопада 2019 року зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно згідноз рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 листопада 2019 року, індексний номер 49879602.
Після укладення договору дарування відповідач ОСОБА_2 залишився зареєстрованим та продовжує проживати у спірній квартирі.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах
2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Під час розгляду справи Верховний Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.