Постанова
Іменем України
01 березня 2023 року
м. Київ
справа № 604/1312/20
провадження № 61-12430св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Скориківська сільська рада Підволочиського району Тернопільської області,
особа, яка звернулась із апеляційною скаргою - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Гірського Б. О., Хоми М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Скориківської сільської ради про визнання права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що згідно із заповітом від 03 квітня 2018 року він є спадкоємцем щодо усього належного ОСОБА_3 майна. Звернувшись до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами АДРЕСА_1, він отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу, що підтверджує право власності спадкодавця на вказане спадкове майно. Водночас спірне будинковолодіння побудоване у 1960 році, не є самочинним будівництвом, на житловий будинок виготовлено технічний паспорт.
На підставі наведеного, а також з врахуванням того, що у позасудовому порядку захистити свої права він не має можливості, позивач просив суд визнати за ним право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 68,2 кв. м, житловою площею 45,5 кв. м, на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 12 січня 2021 року в складі судді Сташківа Н. Б. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 .
Установивши, що ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом у встановлений законом строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак йому відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу про належність спадкового майна спадкодавцеві, суд дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості вимог позивача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 09 листопада 2022 року скасовано рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 12 січня 2021 та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевим судом не було встановлено коло усіх спадкоємців щодо спірного спадкового майна, зокрема ОСОБА_4, яка прийняла спадщину, у тому числі і житловий будинок на АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_5 .
Оскільки ОСОБА_2 не була залучена судом до участі у розгляді справи, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 через неналежний субʼєктний склад у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи
У грудні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просив її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду: від 16 квітня 2021 року у справі № 185/10173/16, від 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16-ц, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що з огляду на норми цивільного законодавства, чинного на час смерті ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), його спадкоємець ОСОБА_2 не вчинила жодної з дій, що свідчать про прийняття нею спадщини у передбачений законом строк, у тому числі і житлового будинку на АДРЕСА_1 . Отже, висновок суду апеляційної інстанції про неналежний суб`єктний склад учасників справи є безпідставним. Водночас син померлого ОСОБА_5 - ОСОБА_3 прийняв спадщину за законом після свого батька та у подальшому склав заповіт на користь свого сина, позивача у справі, який також у передбачений законом спосіб прийняв спадщину у вигляді вказаного будинку. За відсутності інших спадкоємців після смерті ОСОБА_5 належним відповідачем у справі є саме територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а тому позивач правильно визначив суб`єктний склад учасників справи.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок з господарськими спорудами загальною площею 68,2 кв. м, житловою площею 45,5 кв. м, 1960 року побудови. Право власності на цей будинок не зареєстровано.
У вказаному будинку проживали ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, та його син ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
23 квітня 2018 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів усе своє майно ОСОБА_1 (а. с. 12).
Відповідно до листа приватного нотаріуса Підволочиського районного нотаріального округу Коломійчука О. І. від 04 грудня 2020 року № 68/01-16 після смерті ОСОБА_3 за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини заведено спадкову справу № 67/2020. Проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 спадкоємцю відмовлено у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документу на це нерухоме майно.
21 червня 1990 року ОСОБА_5 склав заповіт, яким заповів ОСОБА_2 належний йому на праві власності житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 та усе інше майно (а. с. 57).
Згідно із листом приватного нотаріуса Коломійчука О. І. та інформаційної довідки зі спадкового реєстру № 63599191, виданої станом на 17 лютого 2021 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_5 не заведена. У звʼязку з відсутністю правовстановлюючого документа на зазначене спадкове майно, видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 неможливо.
У провадженні Підволочиського районного суду Тернопільської області перебуває цивільна справа № 604/449/21 за позовом ОСОБА_2 до Скориківської об`єднаної територіальної громади Підволочиського району Тернопільської області про визнання права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам судове рішення апеляційної інстанції відповідає з таких підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що цим судовим рішенням вирішено питання про права, свободи та інтереси ОСОБА_4, яка не брала участі у цій справі.
Колегія суддів погоджується з цим висновком апеляційного суду з огляду на таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.