Постанова
Іменем України
22 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 279/799/21
провадження № 61-4612св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 жовтня 2021 року в складі судді Волкової Н. Я. та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2022 року в складі колегії суддів Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області із позовом до ОСОБА_2 (далі також - відповідач), в якому просила стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду, завдану відібранням дитини, у розмірі 1 000 000,00 грн.
Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували в шлюбі з 27 лютого 2016 року, мають спільну дитину - дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак сімейні відносини не склалися та 27 травня 2018 року сторони припинили спільне проживання через неправомірні дії відповідача та його матері. До початку липня 2018 року малолітня дитина проживала з відповідачем, а в подальшому - з позивачем в орендованій квартирі в м. Новоград-Волинський.
01 серпня 2018 року орган опіки та піклування Коростенської міської ради надав висновок про визначення місця проживання дитини з позивачем; позов про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини вирішувався в суді (справа № 279/2471/18).
20 серпня 2018 року відповідач без згоди та відома позивача забрав дитину, на контакт з позивачем не виходив, можливості бачитись з дитиною не надавав, перешкоджав бачитись з дитиною в дитячому закладі, куди дитина була влаштована відповідачем, ізолював дитину від позивача.
З приводу викрадення та вчинення перешкод в побаченнях з дитиною позивач постійно зверталась до органу опіки та піклування, поліції, прокуратури, Житомирської обласної державної адміністрації, Міністерства юстиції України, Уповноваженого з прав дитини, офісу Президента України, які не дали позитивного результату. Не було встановлено, де та з ким перебуває дитина. Намагання позивача хоча б побачити дитину, яка постійно утримувалась в будинку відповідача, були безуспішними. При цьому, відповідач здійснював на позивача психологічний тиск, залякуючи, що вона ніколи не побачить дочку.
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про відібрання дитини, розгляд якого затягувався відповідачем (справа № 279/3970/18).
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2019 року в справі № 279/2471/18 шлюб між сторонами було розірвано; визначено місце проживання дитини з позивачем. Однак відповідач продовжував чинити перешкоди в побаченнях та спілкуваннях з дитиною, притягувався до адміністративної відповідальності за невиконання рішення органу опіки та піклування щодо побачень дитини з мамою. Рішення суду в цій справі набрало законної сили 06 серпня 2019 року. Вказане судове рішення відповідачем ігнорувалось, можливості бачитись з дочкою він не давав, дитину не передав позивачу, в примусовому порядку рішення виконано не було.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 листопада 2019 року в справі № 279/3970/18 в частині відібрання дитини у відповідача було допущено до негайного виконання, відкрито виконавче провадження. Однак добровільно відповідач рішення не виконав, чинив перешкоди його примусовому виконанню, переховував дитину, повідомляв неправдиві дані щодо її місця перебування. Позивач звернулась з заявою щодо умисного невиконання відповідачем судового рішення, за якою було розпочато кримінальне провадження за статтею 382 Кримінального кодексу України (далі - КК України), яке передано на розгляд суду. Незважаючи на вказане, відповідач продовжував переховувати дитину. На час подання позову державними виконавцями за її участі було здійснено більше 20 виїздів за місцем знаходження дитини, які супроводжувались образами з боку відповідача, що впливало на її психологічний стан, спричиняло моральні страждання.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 жовтня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 200 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди; розподілено судові витрати.
Рішення суду мотивоване тим, що в результаті здійснення відповідачем самочинної зміни місця проживання малолітньої дитини, позивачу було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, які вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою відповідача по відношенню до неї та її дочки (розлучення з дитиною всупереч з її бажанням бути з дочкою), у переживаннях за стан своєї малолітньої дочки - стан її здоров`я та розвитку. Враховуючи принципи розумності та справедливості, суд вважав за необхідне стягнути грошове відшкодування моральної шкоди у сумі 200 000,00 грн.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 жовтня 2021 року змінено, зменшено суму стягнутої з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди з 200 000,00 грн до 100 000,00 грн. У решті рішення суду залишено без змін. Розподілено судові витрати.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про наявність обставин та підстав для стягнення моральної шкоди у зв`язку із самочинною зміною відповідачем місця проживання малолітньої дитини (дочки), яка проживала з позивачем (матір`ю). Разом з тим, визначаючи розмір шкоди, суд першої інстанції хоча і зазначив, що відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення, проте не врахував, що позивач в судовому порядку захистила своє порушене право щодо відібрання у відповідача їх спільної дитини та відповідно досягла мети, яку переслідувала - малолітня дочка проживає разом з нею.
З урахуванням даних обставин та вимог розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн буде достатнім для ефективної компенсації завданих відповідачем душевних страждань позивачу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2022 рокуОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 жовтня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2022 року.
У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 жовтня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2022 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 жовтня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2022 року, витребувано справу з суду першої інстанції; зупинено виконання постанови Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 жовтня 2021 року та постанови Житомирського апеляційного суду від 24 лютого 2022 року заявник вказує застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року № 482/1460/18. У цій постанові суду касаційної інстанції визнав достатнім розмір грошового відшкодування моральної шкоди у зв`язку із самочинною зміною місця проживання малолітньої дитини в сумі 5 000,00 грн. Крім того, відповідач вказував, що забравши дитину від позивача він діяв в інтересах дитини, оскільки позивач зловживала алкогольними напоями та не доглядала належним чином за дитиною.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Позиція інших учасників
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 надіслала відзив на касаційну скаргу, в якій вказувала на безпідставність її доводів, зазначала про законність оскаржуваних рішень. Просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 лютого 2016 року, однак 27 травня 2018 року припинили спільне проживання.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року та постановою Верховного Суду від 17 грудня 2019 року в справі № 279/2471/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - орган опіки та піклування Коростенської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітньої дитини, позовні вимоги задоволено частково.
Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, який зареєстрований 27 лютого 2016 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Коростеню Коростенського міськрайонного управління юстиції у Житомирській області, актовий запис № 55.
Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із матір`ю - ОСОБА_1
Факт невиконання відповідачем вказаного рішення став підставою реєстрації кримінального провадження №12019060060001206 від 01 жовтня 2019 року за частиною першою статті 382 КК України.
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 26 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2020 року та постановою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 279/3970/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області, про відібрання дитини та її повернення позивачу, позовні вимоги задоволено.
Відібрано у батька ОСОБА_2 малолітню ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та повернуто дитину її матері ОСОБА_1 за місцем її проживання. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині відібрання дитини у батька.
Факт невиконання відповідачем цього рішення суду став підставою реєстрації кримінального провадження № 120200600600000010 від 03 січня 2020 року за частиною другою статті 382 КК України.
Висновком органу опіки та піклування Коростенської міської ради Житомирської області, затвердженим рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради від 01 серпня 2018 року за № 344, визнано за доцільне встановити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 з матір`ю - ОСОБА_1
20 серпня 2018 року ОСОБА_2 забрав дитину у матері ОСОБА_1 всупереч волі останньої та перешкоджав їй бачитись з нею.
Ці обставини також встановлені при розгляді справи № 279/3970/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей виконавчого комітету Коростенської міської ради Житомирської області, про відібрання дитини та її повернення позивачу.
Малолітня ОСОБА_4 (дочка сторін) проживає разом з позивачем.
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України зазначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України), згідно з правилами якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.