Постанова
Іменем України
22 лютого 2023 року
м. Київ
справа № № 159/3607/15-ц
провадження № 61-11673св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2021 року в складі судді Бойчука П. Ю. та постанову Волинського апеляційного суду від 28 травня 2021 року в складі колегії суддів Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У липні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором від 04 вересня 2008 року № VOKVGA0000001674 у загальному розмірі 22 753,00 доларів США та судовий збір - 3 654,00 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 04 вересня 2008 року банком з відповідачем було укладено кредитний договір № VOKVGA0000001674 (далі також - кредитний договір, договір кредиту), згідно умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 20 856,90 доларів США на строк до 04 вересня 2018 року, а остання зобов`язалась повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.
Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі та надав ОСОБА_1 кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Проте, відповідач належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання, унаслідок чого станом на 26 травня 2015 року у неї утворилась заборгованість на загальну суму 22 753,00 доларів США, яка складається з: 17 708,54 доларів США - боргу за кредитом; 1 528,72 доларів США - боргу по процентах за користування кредитом; 393,86 доларів США - боргу по комісії за користування кредитом; 2 027,14 доларів США - пені за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором; штрафів за порушення умов договору: 11,83 доларів США (фіксована частина) та 1082,91 доларів США (процентна складова).
Ураховуючи наведене, позивач АТ КБ "ПриватБанк" просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № VOKVGA0000001674 від 04 вересня 2008 року у загальному розмірі 22 753,00 доларів США та понесені по справі судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк".
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором позивачем не підтверджений належними та допустимими доказами, розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Суд посилався на висновок експерта № 207/16 від 22 січня 2016 року за результатами проведення судово-економічної експертизи, з якого слідує, що розмір заборгованості за даним кредитним договором документально не підтверджений. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором у заявленому розмірі, а саме - суми отриманого кредиту, тіла кредиту, нарахованих процентів, пені та штрафів.
Постановою Волинського апеляційного суду від 28 травня 2021 року апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 04 вересня 2008 року № VOKVGА0000001674 у розмірі 19 237,26 доларів США, яка складається з: 17 708,54 доларів США - боргу за кредитом та 1 528,72 доларів США - боргу по відсотках за користування кредитними коштами; в решті позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги як належний доказ висновок експерта № 207/16 від 22 січня 2016 року за результатами проведення судово-економічної експертизи, оскільки він суперечить встановленим у справі обставинам. Зокрема: заявою на видачу готівки № 205 від 04 вересня 2008 року, якою підтверджується перерахування ОСОБА_1 коштів у сумі 20 000,00 доларів США, еквівалент у гривнях станом на дату їх видачі - 97 014,00 грн, ордером-розпорядженням на видачу кредиту від 04 вересня 2008 року. Видача та отримання готівки була здійснена банком згідно із пунктом 2.1. кредитного договору. Вказуючи про невідповідність поданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_1 не надала належного та допустимого доказу на його спростування. Відповідачем не подано власного розрахунку заборгованості за кредитним договором. При цьому, нею не заперечувався факт невиконання взятих за кредитним договором та додатковою угодою зобов`язань. Ні відповідач, ні її представник не обґрунтували та не довели, які платежі, здійснені ОСОБА_1 в рамках погашення боргу по кредитному договору, не враховані банком при нарахуванні існуючої заборгованості. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновків про наявність підстав для стягнення заборгованості за договором кредиту, а саме, суми боргу по кредиту - 17 708,54 доларів США та боргу по процентах за користування кредитом - 1 528,72 доларів США. Апеляційний суд визнав необґрунтованими належним чином вимоги позивача щодо стягнення суми комісії за користування кредитом, сум пені та штрафів. Разом із цим, апеляційний суд визнав безпідставними доводи відповідача про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
05 липня 2021 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 28 травня 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 28 травня 2021 року, змінити мотивувальну частину рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2021 року шляхом доповнення її аргументами відповідача - ОСОБА_1, а резолютивну частину цього рішення залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 08 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2021 року та постанову Волинського апеляційного суду від 28 травня 2021 року, та витребував справу з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що у розгляді даної справи не мали права брати участь судді, які розглядали іншу справи між цими ж сторонами; суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про закриття апеляційного провадження, оскільки апеляційна скарга подана неуповноваженим представником АТ КБ "ПриватБанк"; у представника позивача Крилової О. Л. були відсутні повноваження на подання апеляційної скарги у цій справі; судом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам відповідача про відсутність підстав для нарахування процентів за користування кредитом за 2009-2011 роки за відсутності у позивача ліцензії на діяльність з валютними цінностями; апеляційний суд не надав оцінку доводам відповідача про передчасне стягнення заборгованості у зв`язку із відсутністю досудової вимоги, що узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 травня 2020 року в справі № 638/13683/15-ц, від 05 серпня 2020 року в справі № 759/5757/15-ц.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
У жовтні 2021 року представник АТ "ПриватБанк" - Крилова О. Л. надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції. У зв`язку із цим просила суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Волинського апеляційного суду від 28 травня 2021 року - без змін.
Фактичні обставини, встановлені судами
04 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитний договір № VOKVGA0000001674 за умовами якого відповідач надав позивачеві кредитні кошти у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 23 426,12 доларів США, з яких кошти в сумі 20 856,92 долари США на споживчі цілі, з них: 20 000,00 доларів США на споживчі цілі шляхом видачі готівки через касу та 600,00 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 154,15 доларів США - для сплати страхового платежу страхування майна за договором страхування майна на перший рік дії кредиту, 102,77 доларів США - для сплати особистого страхування за договором особистого страхування на перший рік дії кредиту, а також 2 569,20 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3., 2.2.7. кредитного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно із пунктом 7.2. кредитного договору. Кінцевий строк повернення кредиту - 04 вересня 2018 року.
Відповідно до додатку № 1 до кредитного договору, підписаного обома сторонами оспорюваного договору, визначено загальну вартість кредиту, погоджено питання про те, що валютні ризики під час виконання зобов`язань за кредитним договором несе позичальник, погоджено порядок купівлі іноземної валюти та витрати споживача, пов`язані з конвертацією валюти. За додатком № 2 до цього ж кредитного договору встановлено графік погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, який також підписано обома сторонами правочину, який оспорюється. Будь-яких зауважень з приводу погодження та підписання таких умов сторонами висловлено не було.
Відповідно до анкети-заяви від 18 липня 2008 року ОСОБА_1 ознайомлена і погоджується з умовами кредитування, які були надані їй у письмовій формі.
04 вересня 2008 року між сторонами укладено іпотечний договір за реєстровим номером № 2295, посвідчений приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу, згідно якого в іпотеку передано житловий будинок (загальною площею 184,20 кв. м) АДРЕСА_1 . Згідно із пунктом 35.4 договору іпотеки, іпотека за цим договором поширюється і на земельну ділянку площею 0,1239 га, яка розташована за вказаною адресою та належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на підставі Державного акту серії ВЛ № 087070.
Відповідно до додаткової угоди до кредитного договору, укладеної між позивачем та відповідачем 25 жовтня 2013 року, сторони погодили зменшення суми заборгованості, яка виникала в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання даної додаткової угоди до суми пені 1 486,09 доларів США, погодили розмір штрафу у випадку несвоєчасної сплати заборгованості за кредитним договором. До цієї ж додаткової угоди сторони погодили та підписали додаток № 1, як невід`ємну частину додаткової угоди, в якому викладено в новій редакції графік погашення кредиту.
Дані обставини встановлені рішеннями судів у справі № 159/971/16-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Волинської області від 24 січня 2018 року та постановою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року в справі № 159/971/16-ц, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до наданого позивачем розрахунку та виписки по кредитному рахунку відповідача, у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору кредиту, станом на 26 травня 2015 року у неї утворилась заборгованість на загальну суму 22 753,00 доларів США, яка складається з: 17 708,54 доларів США - боргу за кредитом; 1 528,72 доларів США - боргу по процентах за користування кредитом; 393,86 доларів США - боргу по комісії за користування кредитом; 2 027,14 доларів США - пені за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором; штрафів за порушення умов договору: 11,83 доларів США (фіксована частина) та 1082,91 доларів США (процентна складова).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором, який укладається у письмовій формі, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).
За статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц).