Постанова
Іменем України
08 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 205/6793/21
провадження № 61-8826св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "УкрСиббанк",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "УкрСиббанк" на заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2021 року в складі судді Басової Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року в складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "УкрСиббанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2, про визнання правовідносин за кредитним договором та договором іпотеки припиненими,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - АТ "УкрСиббанк"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2, про визнання правовідносин за кредитним договором та договором іпотеки припиненими.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 15 листопада 2007 року між ним та АТ "УкрСиббанк" укладено договір про надання споживчого кредиту № 11253048000, відповідно до умов якого він отримав кредит у сумі 25 000,00 дол. США, що дорівнює еквіваленту 126 250,00 грн за курсом НБУ на день укладання договору, та зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, передбачених цим договором.
З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за вказаним кредитним договором, 15 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 11253048000/1, згідно з умовами якого остання передала в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 29 вересня 2006 року.
30 квітня 2015 року банк направив позивачу вимогу про дострокове повне погашення кредиту. Після чого, 20 липня 2015 року банк звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, за результатом розгляду якого Ленінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 12 листопада 2019 року стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором від 15 листопада 2007 року № 11253048000 у розмірі 9 299,41 дол. США та пеню у розмірі 5 000,00 грн.
Своїми діями банк на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору (строку кредитування). Так, рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська встановлено розмір заборгованості за кредитним договором з урахуванням процентів та пені, які позивач на виконання рішення сплатив у повному обсязі.
27 липня 2021 року позивач звернувся до АТ "УкрСиббанк" з заявою про надання довідки про сплату боргу, відповіді на яку не отримав. У телефонному режимі АТ "УкрСиббанк" повідомило позивача про непогашену заборгованість, нарахування відсотків за кредитом та пені за прострочення її сплати.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд:
- визнати припиненими правовідносини за кредитним договором від 15 листопада 2007 року № 11253048000, укладеним між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, у зв`язку з повним виконанням на підставі сплачених грошових коштів у рахунок погашення заборгованості;
- визнати припиненими правовідносини за договором іпотеки від 15 листопада 2007 року № 11253048000/1, укладеним між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, видалити запис про обтяження з Державного реєстру іпотек.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська заочним рішенням від 02 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав припиненими правовідносини за кредитним договором від 15 листопада 2007 року № 11253048000, укладеним між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 у зв`язку з повним виконанням на підставі сплачених грошових коштів у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15 листопада 2007 року № 11253048000.
Визнав припиненими правовідносини за договором іпотеки від 15 листопада 2007 року № 11253048000/1, укладеним між АТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, та ухвалив видалити запис про обтяження з Державного реєстру іпотек.
Стягнув з АТ "УкрСиббанк" в дохід держави судовий збір у розмірі 4 540,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_1 виконав у повному обсязі рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року в справі № 205/5286/15-ц про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором від 15 листопада 2007 року № 11253048000 та сплатив заборгованість, то правовідносини за кредитним договором та договором іпотеки припинили свою дію.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 грудня 2021 року заяву АТ "УкрСиббанк" про перегляд заочного рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2021 року залишено без задоволення.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 10 серпня 2022 року апеляційну скаргу АТ "УкрСиббанк" залишив без задоволення, а заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що суд правильно встановив неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка стягнена з позивача на користь банку на підставі рішення суду. Зобов`язання, встановлене рішенням суду, виконано повністю, суму боргу сплачено, а тому є підстави для припинення зобов`язань за кредитним договором та договором іпотеки у зв`язку з повним фактичним виконанням забезпечувального зобов`язання. Суд не взяв до уваги доводи банку про наявність боргу, оскільки нарахування відсотків та неустойки після ухвалення рішення про стягнення заборгованості не відповідає вимогам закону.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У вересні 2022 року представник АТ "УкрСиббанк" подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2021 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права (статті 17 Закону України "Про іпотеку", статей 1048, 1049 ЦК України) та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду:
- від 10 серпня 2022 року в справі № 757/28189/20, від 26 жовтня 2020 року в справі № 757/16969/16, від 11 березня 2020 року в справі № 761/8849/19 (щодо неналежного повідомлення про розгляд справи та порядку розгляду справи);
- від 16 лютого 2022 року в справі № 554/3246/18 (щодо підстав для заочного розгляду справи);
- від 25 квітня 2018 року в справі № 311/4189/15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року в справі № 910/17048/17, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15 (щодо підстав припинення зобов`язання та нарахування відсотків, щодо способу захисту) (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права щодо порядку призначення справи до розгляду по суті та в частині належного повідомлення банку про час та місце проведення судового засідання, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Крім того, суд першої інстанції не дотримався умов для проведення заочного розгляду справи та ухвалив заочне рішення в цій справі з порушенням частини першої статті 280 ЦПК України.
Зазначає, що суди дійшли помилкового висновку про припинення зобов`язань за кредитним та іпотечним договорами, оскільки визначальним для правильного вирішення спору є встановлення судом порядку нарахування відсотків, що встановлений у договорі. Факт виконання судового рішення не є достатньою підставою для висновку про припинення зобов`язань за кредитним договором, оскільки зміст зобов`язань визначається умовами договору.
Також зазначає, що до спірних правовідносин щодо сплати відсотків за користування кредитом до дня його фактичного повернення мають бути застосовані положення рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6-р (ІІ)/2022.
Вказує на те, що висновки судів про припинення права банку нараховувати відсотки з посиланням на настання строку повернення кредитних коштів суперечить положенням пункту 1.3.3 кредитного договору.
Крім того, зазначає, що ОСОБА_1 не є належним позивачем у частині позовних вимог про визнання припиненими правовідносин за договором іпотеки та про видалення записів про предмет іпотеки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки він не є стороною договору та не є власником іпотечного майна, а також ним не доведено, які саме його права та інтереси порушені банком.
Касаційна скарга містить клопотання про зупинення касаційного провадження в цій справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/4518/16.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними і законними, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу.
Справа надійшла до Верховного Суду в грудні 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що 15 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк", укладено договір про надання споживчого кредиту № 11253048000, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у сумі 25 000,00 дол. США, що за курсом НБУ на день укладання договору дорівнює еквіваленту 126 250,00 грн, зі сплатою 13,90 % річних, та зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит в порядку та на умовах, передбачених цим договором та графіком погашення кредиту (т. 1 а. с. 8-13, 19-21).
З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за вказаним кредитним договором, між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є АТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки від 15 листопада 2007 року № 11253048000/1, згідно з умовами якого остання передала в іпотеку нерухоме майно, а саме - квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 29 вересня 2006 року (т. 1 а. с. 14-18).
30 квітня 2015 року банк направив ОСОБА_1 вимогу про дострокове повне погашення кредиту (т. 1 а. с. 22).
20 липня 2015 року банк звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 12 листопада 2019 року в справі № 205/5286/15-ц частково задовольнив позовні вимоги АТ "УкрСиббанк". Стягнув солідарно із ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором від 15 листопада 2007 року № 11253048000 у розмірі 9 299,41 дол. США та пеню в сумі 5 000,00 грн. Стягнув із ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь АТ "УкрСиббанк" судовий збір у сумі 1 218,00 грн з кожного. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив (т. 1 а. с. 23-26).
Дніпровський апеляційний суд постановою від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу АТ "УкрСиббанк" задовольнив частково. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2019 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2020 року скасував. Позовні вимоги АТ "УкрСиббанк" задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором від 15 листопада 2007 року № 11253048000, що станом на 08 липня 2015 року складається із: заборгованості за кредитом - 8 279,09 дол. США, заборгованості за процентами - 1 020,32 дол. США, пені - 14 626,28 грн, та судовий збір у розмірі 5 410,68 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 22 лютого 2021 року розстрочив виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в справі № 205/5286/15 до 22 грудня 2021 року.
На виконання рішення суду позивачем було перераховано грошові кошти, що підтверджується відповідними квитанціями (т. 1 а. с. 27-46).
ОСОБА_1 неодноразово звертався до АТ "УкрСиббанк" із заявами про надання розрахунку за кредитом (т. 1 а. с. 47-52), однак відповіді не отримав.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Верховний Суд, надаючи оцінку доводам касаційної скарги, першочергово надає оцінку доводам щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які згідно з частиною першою статті 411 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, зокрема у разі, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів ("DIYA 97 v. UKRAINE", № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).