ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2023 року
м. Київ
справа № 806/465/14
касаційне провадження № К/9901/37543/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Новоград-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 19.10.2016 (суддя Токарева М.С.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016 (головуючий суддя - Зарудяна Л.О., судді - Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В.) у справі за позовом Державного підприємства "Баранівське лісомисливське господарство" до Новоград-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство "Баранівське лісомисливське господарство" (далі - позивач, Підприємство, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Новоград-Волинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.01.2014 № 0000752200, № 0000742210.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з Приватним підприємцем ОСОБА_1, Державним підприємством "Український транспортно-логістичний центр", Державним підприємством "Дарницький вагоноремонтний завод", Державним підприємством "Український державний центр по експлуатації спеціалізованих вагонів".
Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 25.02.2014, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014, позовні вимоги задовольнив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19.07.2016 скасував судові рішення попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції виходив з передчасності висновків судів попередніх інстанцій про протиправність донарахування позивачу грошових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з підстав, оскільки судами не перевірені доводи відповідача про те, що під час проведення перевірки підприємством не було надано підтверджуючих документів у тому числі (залізничних накладних), які підтверджують понесені витрати на перевезення, а також акти виконаних робіт. Також, суд касаційної інстанції зазначив, що судами не надано належну оцінку економічному ефекту для позивача по вказаним операціям з надання транспортних послуг вантажного перевезення.
Верховний Суд України ухвалою від 21.09.2016 відмовив у допуску до провадження справи за заявою Підприємства про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.07.2016 з підстав того, що ухвала касаційного суду, про перегляд якої подана заява, не перешкоджає провадженню у справі.
За результатами нового розгляду справи, Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 19.10.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 17.01.2014 № 0000742210, №0000752200.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Підприємством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.
Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального і процесуального права, водночас не вказує, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав ненадання документів на підтвердження доцільності залучення контрагентів позивача до виконання робіт, відсутності документів, зокрема залізничних накладних, в підтвердження витрат на перевезення власних вагонів в порожньому стані.
Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21.03.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції.
Верховний Суд ухвалою від 18.10.2018 касаційну скаргу Інспекції прийняв до провадження, витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
Верховний Суд ухвалою від 13.03.2023 визнав за можливе розглянути справу у попередньому судовому засіданні.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що Інспекцією проведено планову виїзну документальну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт від 27.12.2013 №1139/22-00/13554881 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення Підприємством, зокрема:
підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а результаті чого донараховано податок на прибуток в розмірі 436553,00 грн;
статті 185, пунктів 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до завищення податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 152797,00 грн та заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті на загальну суму 36 373,00 грн, в результаті чого донараховано податок на додану вартість в сумі 189170,00 грн.
На підставі висновків акту перевірки Інспекцією прийняті податкові повідомлення-рішення від 17.01.2014:
№ 0000742210, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 545691,00 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 436553,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 109138,00 грн;
№0000752200, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 236463,00 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 189170,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 47293,00 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).
Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України).
Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.