ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2023 року
м. Київ
cправа № 910/18699/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Сухового В.Г.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Приватного акціонерного товариства
"Авіакомпанія "Українські вертольоти" - Хоруженка В.О., Букороса С.С.,
Військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_5.,
Міністерства оборони України - ОСОБА_7.,
Військової частини НОМЕР_2 - ОСОБА_6.,
Військової частини НОМЕР_3 - ОСОБА_4.,
Військової частини НОМЕР_4 - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
Військової частини НОМЕР_5 - ОСОБА_3,
Офісу Генерального прокурора - Ющенко М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 (у складі колегії суддів: Зубець Л.П. (головуючий), Алданова С.О., Гаврилюк О.М.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 07.06.2022 (суддя Борисенко І.І.)
у справі № 910/18699/21
за позовом Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Українські вертольоти"
до Військової частини НОМЕР_1,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_2, Військової частини НОМЕР_3, Військової частини НОМЕР_4, Військової частини НОМЕР_5,
за участю Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону,
про зобов`язання вчинити дії з передачі майна у тимчасове володіння та користування,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2021 року Приватне акціонерне товариство "Авіакомпанія "Українські вертольоти" (далі - ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти") звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1, у якому просило суд зобов`язати відповідача передати у тимчасове володіння та користування позивача на підставі договору оренди повітряних суден армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України від 18.06.2003 № 01/2003-06 агрегати та комплектувальні вироби повітряних суден згідно з переліком, наведеним у позовній заяві.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що до закінчення терміну дії договору оренди від 18.06.2003 № 01/2003-06 відповідачу було передано частину агрегатів та комплектуючих до орендованих повітряних суден, з огляду на закінчення строку їх експлуатації. Проте, зважаючи на продовження строку експлуатації таких комплектуючих, позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення переданих одиниць агрегатів та комплектувальних виробів, однак отримав відмову, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 задоволено заяву Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону про вступ у справу та допуск прокурора до участі у справі № 910/18699/21; залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача військові частини НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2022 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство оборони України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2022, в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у листопаді 2022 року ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та закрити провадження у справі.
Військова частина НОМЕР_1, Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону у відзивах на касаційну скаргу, а військові частини НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 та Міністерство оборони України у поясненнях зазначили про правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.12.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 910/18699/21 за касаційною скаргою ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" з підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.02.2023, у якому було оголошено перерву до 22.02.2023.
У судовому засіданні 22.02.2023 оголошено перерву до 27.02.2023.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд виходить із такого.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 18.06.2003 між Військовою частиною НОМЕР_1 (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "Українські вертольоти" (орендар; найменування змінено на ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти") укладено договір оренди повітряних суден армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України № 01/2003-06, предметом якого є оренда орендарем в орендодавця транспортних повітряних суден (далі - ПС) для проведення авіаційних робіт, авіаперевезень вантажів, пасажирів, пошти, вантажу, тощо на території України та за її межами. Тип ПС, заводські номери, індивідуально визначена вартість кожного ПС, комплектність ПС вказується в додатках 1-5 до цього договору (пункт 1.1).
За умовами договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування ПС відповідно до додатку 6. Вартість ПС, які передаються в оренду, визначено відповідно до акта оцінки вартості окремого індивідуально-визначеного майна і наведено у додатку 3 (пункт 1.2).
На термін дії цього договору орендодавець передає орендарю ПС та штатне обладнання (крім обладнання призначеного для військових цілей), у строкове платне володіння та користування, необхідне для здійснення діяльності, зазначеної у пункті 1.1 договору (пункт 2.1).
За змістом пунктів 3.7, 4.2 на період дії договору технічна експлуатація ПС здійснюється відповідно до регламенту технічного обслуговування ПС та нормативною документацією, що діє в цивільній авіації. У разі продовження або встановлення ресурсів (термінів служби) понад встановлених для авіаційної техніки орендодавця нормативів, орендар зобов`язаний надати орендодавцю відповідні рішення розробника, виробника або відповідних структур Збройних Сил України про чинність для авіаційної техніки орендодавця продовжених або встановлених показників.
У пункті 4.1 договору встановлено, зокрема обов`язок орендаря за власний рахунок здійснювати: капітальний ремонт ПС, продовження ресурсу планерів та двигунів, закупівлю комплектуючих, які не підлягають ремонту; доробки (роботи) за бюлетенями промисловості; заміну двигунів та ремонт агрегатів, міжремонтний ресурс яких відрізняється від міжремонтного ресурсу планеру, у зв`язку із закінченням їх ресурсу; локальний (поточний) ремонт планеру, двигунів, агрегатів (абзац 2 пункту 4.1); здійснення орендарем за власний рахунок технічного обслуговування орендованих ПС, у тому числі: усіх видів підготовок ПС до польотів, регламентні роботи (технічні форми) на сертифікованих технічних базах (техніко-експлуатаційних частинах, авіаремонтних майстернях, авіаремонтних заводах тощо), обльоти ПС, усунення недоліків, заміну несправних агрегатів та обладнання, роботи при зберіганні ПС, періодичні роботи при зберіганні, періодичні роботи, цільові огляди та перевірки тощо (абзац 3 пункту 4.1).
У розділі 4.1 частини 1 формулярів вертольотів наведено інформацію про те, що до переданих позивачу ПС входили, зокрема комплектувальні вироби та агрегати, перелік яких наведено у судових рішеннях першої та апеляційної інстанцій.
08.10.2013 між тими ж сторонами укладено додаткову угоду № 9 до договору від 18.06.2003 № 01/2003-06, що є додатком № 15 до основного договору, за змістом якої сторони дійшли згоди продовжити строк оренди вертольотів за цим договором до 31.12.2021 (пункт 2).
Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 передати у тимчасове володіння та користування позивача на підставі договору оренди повітряних суден армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України від 18.06.2003 № 01/2003-06 агрегати та комплектувальні вироби повітряних суден згідно з переліком, наведеним у позовній заяві.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, зокрема, що на виконання договірних зобов`язань, визначених пунктом 4.1 договору, ним організоване та забезпечено за власний кошт виконання капітального відновлювального ремонту та приведення прийнятих в оренду ПС до справного стану, а також заміну комплектувальних виробів та агрегатів ПС, які не могли експлуатуватися позивачем за ресурсними показниками, що діють в цивільній авіації, через закінчення їх ресурсу.
Вертольотам типу МІ-8МТВ та їх агрегатам і комплектувальним виробам, що експлуатуються у військових частинах Збройних Сил України, ресурси та строки служби встановлюються Вказівками головного інженера авіації Повітряних Сил Збройних Сил України.
До закінчення терміну дії договору оренди від 18.06.2003 № 01/2003-06 відповідачу було передано частину агрегатів та комплектуючих до орендованих повітряних суден, з огляду на закінчення строку їх експлуатації.
Під час підготовки у 2021 році ПС до повернення із оренди позивачу стало відомо, що відповідно до вказівки Головного інженера авіації Повітряних сил Збройних Сил України від 01.06.2016 № 1236 (0016) майну, яке було повернуто позивачем відповідачу, у 2016 році встановлено збільшені ресурсні показники в порівнянні з тими, які визначалися Вказівкою від 25.01.2006 № 67, та які дозволяють подальшу експлуатацію такого майна за нормами, що діють для державних повітряних суден.
Проте, за твердженням позивача, відповідач не повідомив його про таке рішення уповноваженої особи щодо продовження терміну експлуатації (збільшення ресурсних показників) складу ПС, у зв`язку із чим майно, що було повернуто позивачем, підлягає поверненню ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" для його встановлення останнім на ПС в цілях укомплектування ПС для їх передачі із оренди з огляду на закінчення терміну дії договору (31.12.2021).
У листі від 27.09.2021 № 1839 ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" направлено відповідачу вимогу щодо передачі в користування зазначених комплектуючих, що входило до складу орендованих ПС, та було раніше передано позивачем відповідачу.
За наслідками розгляду цього звернення відповідач у листі від 11.10.2021 № 116/6/4044/889 повідомив позивача, що затребуване майно перебуває на обліку військових частин і не може бути передане позивачу з причини відсутності підстав для виписки нарядів довольчого органу до цивільної організації з посиланням на пункт 47 Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 17.08.2017 №440.
Оскільки, на думку позивача, відповідачем протиправно було відмовлено у поверненні переданих комплектуючих ПС, ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" звернулося до суду з відповідним позовом.
Суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та мотивував таке рішення тим, що позивачем не доведено наявність у відповідача обов`язку або/та законних підстав (договірних умов) щодо передачі/повернення позивачу комплектуючих ПС.
У поданій касаційній скарзі ПрАТ "Авіакомпанія "Українські вертольоти" послалося на те, що судами при вирішенні спору неправильно застосовано положення статей 77, 227 ГПК, статей 3, 11, 13, 386, 396, 509, 525, 526, 631, 759, 760 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) у правовідносинах щодо відмови орендаря від права користування переданим йому орендованим майном, а також повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, вчинених орендодавцем, щодо застосування яких (норм права) при вирішенні спору у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Зокрема, скаржником зазначено, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивач відмовився від права користування спірним майном з посиланням на пункт 4.2 договору оренди, суперечить положенням статті 12 ЦК, оскільки відмова від майнового права відрізняється від передачі майнового права; при передачі майнового права воно зберігається, змінюється лише носій-набувач такого права, отже, поза увагою суду залишилися положення частини 2 статті 12 ЦК, якою встановлено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення. Висновки суду про неможливість передачі спірних агрегатів з огляду на їх закріплення за військовими частинами після повернення позивачем, суперечить положенням Закону України "Про правовий режим майна в Збройних Силах України" та Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 № 778.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення у межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.
У статті 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення, а також право кожної особи на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а у статті 16 ЦК передбачено право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина 2).
Отже, частина перша статті 14 ГПК передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Позивач як особа, яка подала позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
У частині 2 статті 16 ЦК визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).
Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (інтересу). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовано, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18).