П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2023 року
м. Київ
Справа № 640/15229/21
Провадження № 11-468заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Чумаченко Т. А.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року (суддя Стрелець Т. Г.) у справі № 640/15229/21 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), члена Третьої Дисциплінарної палати ВРП Швецової Л. А. про скасування ухвали та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до ВРП, члена Третьої Дисциплінарної палати ВРП Швецової Л. А. про скасування ухвали члена Третьої Дисциплінарної палати ВРП Швецової Л. А. від 18 травня 2021 року з направленням справи для розгляду по суті.
2. Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 08 червня 2021 року адміністративну справу № 640/15229/21 передав на розгляд Верховному Суду.
3. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що з 28 грудня 2020 року в провадженні судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області Піньковського Р. В. перебуває справа № 706/875/19. Вважаючи, що при розгляді справи суддя Піньковський Р. В. порушив норми процесуального права, ОСОБА_1 звернувся до ВРП зі скаргою на дії вказаного судді. Проте ухвалою члена Третьої Дисциплінарної палати ВРП Швецової Л. А. від 18 травня 2021 року № 2621/0/18/21 скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду та повернуто скаржнику.
4. Вважаючи вказану ухвалу незаконною, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28 жовтня 2021 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
6. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що суд грубо порушив норми процесуального права.
7. На думку скаржника, суддя після отримання позовної заяви з`ясовує чи належить позовну заяву розглядати за правилами КАС України та чи подано позовну заяву з додержанням правил підсудності. Отже, Верховний Суд зобов`язаний визначити підсудність цієї справи та направити її за належністю.
8. На переконання ОСОБА_1, ухала про відмову у відкритті провадження є незаконною, оскільки позбавляє позивача доступу до правосуддя.
9. На підставі викладеного скаржник просить скасувати ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року, а справу направити до Великої Палати Верховного Суду як суду першої інстанції для розгляду по суті.
Позиція інших учасників справи
10. 14 лютого 2022 року до Великої Палати Верховного Суду надійшов відзив ВРП на апеляційну скаргу ОСОБА_1, у якому відповідач зазначив, що не погоджується з вимогами апеляційної скарги та вважає їх необґрунтованими.
11. ВРП указала, що ухвала члена її Третьої Дисциплінарної палатиШвецової Л. А. від 18 травня 2021 року № 2621/0/18/21 оскарженню не підлягає, у тому числі й у порядку адміністративного судочинства.
12. На думку ВРП, суд зробив правильний висновок про те, що ухвала члена Третьої Дисциплінарної палати ВРП Швецової Л. А. не може бути самостійним предметом судового розгляду. Вказані обставини також свідчать про відсутність порушених прав чи інтересів ОСОБА_1, а тому підстав для звернення до суду із цим позовом немає.
13. У зв`язку з викладеним ВРП просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Рух апеляційної скарги
14. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 15 листопада 2021 року справу призначено судді-доповідачці ОСОБА_2
15. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 20 січня 2022 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 14 лютого 2022 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадженнябез виклику її учасників на підставі пункту 1 частини першої та частини третьої статті 311 КАС України з огляду на відсутність клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, а також ураховуючи, що характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін.
16. Розпорядженням керівника апарату Верховного Суду від 17 лютого 2023 року № 1/0/30/23 у зв`язку з відрахуванням ОСОБА_2 зі штату Верховного Суду на підставі рішення ВРП від 09 лютого 2023 року № 32/0/15-23 "Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за власним бажанням" призначено повторний автоматизований розподіл справи № 640/15229/21, за результатами якого справу призначено судді-доповідачеві Золотнікову О. С.
Обставини, установлені матеріалами справи
17. 14 травня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ВРП зі скаргою стосовно дій судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області Піньковського Р. В. під час розгляду справи № 706/875/19.
18. Член Третьої Дисциплінарної палати ВРП Швецова Л. А. за результатами попередньої перевірки скарги ОСОБА_1 постановила ухвалу від 18 травня 2021 року № 2621/0/18-21 про залишення без розгляду та повернення скарги ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що вказана скарга не містить конкретних відомостей про наявність у поведінці судді ознак дисциплінарного проступку, а також посилань на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді.
19. Вважаючи вказане рішення ВРП незаконним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
20. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
21. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
22. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A, № 93).
23. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
24. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
25. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
26. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
27. За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.