Постанова
Іменем України
08 березня 2023 року
м. Київ
справа № 755/21298/21
провадження № 61-8154св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи: державний нотаріус Десятої державної нотаріальної контори Давидова Тетяна Миколаївна, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 22 грудня 2021 року, ухваленим у складі судді Катющенко В. П., та постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заява ОСОБА_1 мотивована тим, що згідно з договором купівлі-продажу від 19 квітня 2001 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, неповнолітні ОСОБА_2, ОСОБА_1, законним представником яких є їх мати ОСОБА_4, купили ( ОСОБА_2 - 2/5 частини, ОСОБА_1 - 2/5 частини, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - 1/5 частини в рівних частинах кожний) квартиру АДРЕСА_1 .
З липня 2001 року у вказаній квартирі постійно сумісно проживали ОСОБА_3 зі свою дружиною ОСОБА_5, їх дочка ОСОБА_4 зі своїми неповнолітніми дітьми - ОСОБА_1 та ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його дід ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла його баба ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 проживала та була зареєстрована у вказаній квартирі з 17 липня 2001 року.
У березні 2019 року він та його брат ОСОБА_6 як спадкоємці першої черги звернулися із заявами до державного нотаріуса Десятої Київської державної нотаріальної контори Давиденко Т. М. про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на частину спадщини після смерті їх баби ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3
Державний нотаріус Десятої київської державної нотаріальної контори Давиденко Т. М. відкрив спадкову справу № 264/2019, а 19 березня 2019 року відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки він не був зареєстрований за однією адресою з спадкодавцем та у встановлений законом шестимісячний строк заяву про прийняття спадщини не подав. З тих же підстав державний нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії його брату ОСОБА_6 .
Вказував на те, що з 18 березня 2004 року по 12 квітня 2019 року він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, однак фактично з 2001 року постійно проживає за адресою: АДРЕСА_3, тобто за однією адресою зі спадкодавцем.
ОСОБА_6 з 2004 року разом зі своєю родиною мешкає за адресою: АДРЕСА_4, та після відмови йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, не оспорював його право на прийняття частки спадщини.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просиввстановити факт постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 грудня 2021 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2022 року, відмовлено у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: державний нотаріус Десятої державної нотаріальної контори Давидова Т. М., ОСОБА_7, про встановлення юридичного факту простійного проживання зі спадкодавцем.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки вбачається спір про право, а саме, виникнення у заявника права на спадкування за законом майна померлого спадкодавця, що є окремим предметом доказування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що будь-яких об`єктивних даних з приводу оспорювання його права на прийняття частки спадщини, ані з боку органів територіальної громади, ані з боку інших осіб, як зі змісту поданої заяви, так і з доданих до неї матеріалів, не вбачається. Спір про право це спір, що пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також не доведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження № 61-39374св18).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому вказував на те, що між ним та його братом ОСОБА_1 не існує спору за спадщину. Зазначав, що він не пропустив строк для прийняття спадщини, не проживав зі спадкодавцем та не претендує на спадщину, яка залишилась після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.