Постанова
Іменем України
09 березня 2023 року
м. Київ
справа № 638/4373/18
провадження № 61-11499св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22 лютого 2021 року просила стягнути з відповідачів солідарно на свою користь заборгованість за договором позики від 30 квітня 2009 року у розмірі 2 675,00 дол. США та 13 225,00 євро, а також 3 % річних у розмірі 633,20 дол. США та 3 130,00 євро.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що 30 квітня 2009 року вона надала в борг ОСОБА_2 грошові кошти, а саме: 2 500,00 дол. США, 11 500,00 євро, 1 725,00 євро та 375,00 дол. США, що у загальному розмірі становить 2 875,00 дол. США та 13 225,00 євро, зі строком повернення до 15 травня 2010 року. Передання цих коштів підтверджується розпискою, написаною позичальником власноручно. Позика надавалася в інтересах сім`ї ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які на той час перебували у зареєстрованому шлюбі, на погашення кредитної заборгованості перед Відкритим акціонерним товариством Акціонерним банком "Укргазбанк". Після настання дати повернення позики ОСОБА_2 своїх зобов`язань за розпискою не виконав, фактично повернувши лише 200 дол. США. у січні та листопаді 2015 року. Вимоги повернути іншу частину коштів ігнорує.
Оскільки під час отримання грошових коштів у позику ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, а грошові кошти, взяті у борг, були витрачені на потреби сім`ї, просила стягнути суму позики з відповідачів солідарно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дзержинський районний суд м. Харкова рішенням від 12 жовтня 2021 року позов задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 30 квітня 2009 року у розмірі 2 675,00 дол. США та 13 225,00 євро, 3 % річних від простроченої суми у розмірі 633,20 дол. США та 3 130,00 євро. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки ОСОБА_2 належним чином не виконав взятих на себе за договором зобов`язань, своєчасно не повернувши грошові кошти, отримані в борг. Кошти, отримані в борг ОСОБА_2, використовувалися в інтересах сім`ї, а тому відповідачі повинні нести солідарну відповідальність за невиконання зобов`язань за договором позики згідно з вимогами позову, включно із 3 % річних від простроченої суми.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Полтавський апеляційний суд постановою від 18 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив у зв`язку з пропуском позовної давності.
Судове рішення апеляційний суд мотивував обґрунтованістю висновку суду першої інстанції щодо правової природи спірних зобов`язань, а саме, укладення між сторонами договору позики та виникнення у відповідачів заборгованості за вказаним договором з підстав його неналежного виконання. При цьому місцевий суд правильно встановив, що кошти, отримані ОСОБА_2 в борг використовувалися в інтересах сім`ї, а тому відповідачі повинні нести солідарну відповідальність за невиконання зобов`язання, включно зі сплатою 3 % річних від простроченої суми.
Водночас суд помилково обрахував початок перебігу позовної давності не від дати спливу строку виконання зобов`язання - 16 травня 2010 року, а з 18 листопада 2015 року - від дати останнього платежу, вважаючи позовну давність перерваною частковим виконанням зобов`язання. Платежі від 30 січня 2015 року та від 17 листопада 2015 року відбулися поза межами позовної давності, а тому не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності, який сплив 15 травня 2013 року. У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити через пропуск позивачкою позовної давності.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14, від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 та постановах Верховного Суду від 07 березня 2021 року у справі № 306/1549/15, від 18 липня 2018 року у справі № 908/1846/17.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувана постанова є незаконною в частині застосування наслідків пропуску позовної давності. Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачка навела, а суд прийняв докази про поважність пропуску позовної давності, зокрема перебування позивачки з відповідачем в дружніх стосунках і тривале зловживання відповідачем довірою позивачки, введення в оману щодо намірів повернути борг; часткове повернення відповідачем суми позики в 2015 році, складні життєві обставини позивачки, що відтермінували звернення до суду: тяжка, довготривала, виснажуюча хвороба матері позивачки, що спричинила як брак вільного часу на інші думки та справи, окрім необхідності піклування про матір, так і брак коштів для звернення до суду та залучення фахового представника. Апеляційний суд безпідставно не врахував зазначених обставин та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову через пропуск позовної давності.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
30 січня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини
Апеляційний суд встановив, що 30 квітня 2009 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_1 2 500,00 дол. США, 11 500,00 євро, 1 725,00 євро та 375,00 дол. США та зобов`язався повернути грошові кошти до 15 травня 2010 року, про що складено розписку.
Згідно з відмітками на звороті розписки ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 30 січня 2015 року в рахунок погашення боргу 100 дол. США та 17 листопада 2015 року 100 дол. США.
Грошові кошти, взяті у борг, ОСОБА_2 витратив для потреб сім`ї, зокрема, на погашення заборгованості за кредитним договором від 26 квітня 2007 року № 113, укладеним з Відкритим акціонерним товариством Акціонерним банком "Укргазбанк", із розміром основного зобов`язання 27 650,00 дол. США, строком виконання 25 квітня 2012 року. Кредитний договір забезпечений іпотекою згідно з іпотечним договором від 26 квітня 2007 року № 88, без оформлення заставної.
06 березня 2018 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 був укладений договір поділу майна, за умовами якого сторони домовились розподілити майно набуте у шлюбі, яке є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, зокрема: в особисту власність ОСОБА_3 перейшла квартира АДРЕСА_1, вартістю 500 000,00 грн; в особисту власність ОСОБА_2 перейшло рухоме майно подружжя загальною вартістю 100 000,00 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.